24 січня 2020 19:03
212 Переглядів

Митці і батьки: любов

У попередньому матеріалі ми вчилися творчо ненавидіти батьків, бажати їм смерти на ніч і дорікати в недофемінізмі. З ляпасів, криків і домашньої тиранії вийшли митці (занотуйте для виховання своїх майбутніх дітей). Але не тільки на таких інгредієнтах виростає творчість. Ще є любов. Безмежна, минуща, періодична, пряма і непряма та ще 50 відтінків, які відрізнить (не сімейна лікарка) хіба що сам митець. Розповідаємо, як, за що або просто так митці любили своїх батьків. 

 

Освіта

 

У дитинстві Вірджинія Вулф мріяла стати професоркою й розповідати студентам смішні історії. Разом зі своїми братами й сестрами вона відвідувала граматичну школу, де навчилася писати й читати. А ще рахувати, але їй це не знадобилося. Коли минуло чотири роки навчання, Вулф гадала, що продовжить студіювання в ліцеї, як усі хлопчики в сім’ї. Восени 1890 року їй не купили зошитів і ручок, тож письменниця запідозрила щось нечисте. Батько сказав, що дівчатам не потрібна освіта. Крім сліз і криків, десятирічна Вірджинія написала в домашній газеті, яку сама випускала щотижня, гнівливу рецензію на Леслі Стівена, себто свого батька. У ній вона засуджувала його великий ніс, який свідчив про великий снобізм. 

 

 
Тато: Дівчатам непотрібна освіта!
Вірджинія: Дідько!

 

Мама Вірджинії, хоч не була послідовницею фемінізму, переймалася схожими ідеями. Вона не хотіла обмежувати дочок інтелектуально, тому влаштувала їм ліцей удома. Жінка знала кілька мов – цьому й навчала. П’ять днів у тиждень з 9:00 по 13:00 Вірджинія разом із сестрою Ванессою вчили давньогрецьку, латинську і французьку. В обід грали в реґбі і крокет. А ввечері читали Гомера і Бальзака в оригіналі. Дівчата шаленіли від навчання й ковтали матеріали швидше, ніж їхні брати в реальних ліцеях (ми радимо швидко ковтати матеріали Пусто:). Вулф настільки добре знала давньогрецьку, що коли у 20 подорожувала Грецією, лякала мешканців “закляттями якоюсь древньою мовою, схожою на грецьку”.

 

Мати виховала доньок інтелектуалками, які часом втирали носа батькові, а той ще більше гнівався. За це Вірджинія обожнювала жінку, але та рідко проявляла відповідну любов. Мама була швидкою, строгою й не любила манірність. Вулф ніколи не залишалася з нею один на один, біля жінки завжди були друзі, шанувальники її краси, митці. Письменниця пам’ятає лише кілька моментів, коли лежала на колінах матері. Як розхристувалася на балконі її біла сукня, що сушилася. Звуки браслетів на маминих руках, які дзвеніли, коли та тихо заходила в кімнату перевірити, чи сплять діти. І як вона розповідала Вірджинії про свій перший шлюб, який закінчився трагічною смертю чоловіка. Мама письменниці часто усміхалася й жартувала, але зазвичай була сумна і задумана. Вулф обожнювала її.

 

 
У мами на колінцях

 

Вона померла від раку 5 квітня 1895 року, коли Вірджинії було 13. За день до цього, мама сказала письменниці: “Тримай спинку прямо, моя кізонько”. Вулф звинувачувала себе. За кілька тижнів до смерті Вірджинія хворіла вітрянкою, а мама її доглядала. Письменниця думала, що вона заразила жінку. Це стало параноєю й призвело до першої депресії і спроби самогубства. До 44 років письменницю мучив голос матері, який постійно звучав у голові. Лише коли Вірджинія втілила ту в образі місіс Ремзі з роману “На маяк”, нав’язливе “Тримай спинку прямо, моя кізонько” зникло. “Я написала книгу дуже швидко; і коли вона була закінчена, я перестала бути одержима мамою. Я більше не чую її голос”.

 

Немає печальнішої історії на світі, ніж історія про Вірджинію і маму (або є, але речення хороше вийшло). У багатьох романах письменниці є постать жінки, які характером чи зовнішністю нагадують її матір. І в приватному житті Вулф шукала ту, яка була б схожа на неї. 

 

 
Вулф у 30 носила стару мамину сукню

Турбота

 

Енді Воргол був наймолодшою дитиною в сім’ї – уся увага була його. Хлопець звик, що за ним доглядають, тож не навчився робити це самостійно. А ще Енді багато хворів – мама постійно трясла коло нього градусники і компреси. Сім’я жила бідно,  телевізора не було, тому Джулії доводилося розважати хлопця тим, що у неї було. Вони разом малювали котиків та янголів і вигадували про них історії. Так з’явилася книга ілюстрацій молодого Воргола “25 котів на ім’я Сем і одна синя кішечка”. Стиль малювання Джулії дуже вплинув на митця – він його перейняв, тому досі важко відрізнити дитячі малюнки Воргола від його матері. Вони були на яскравих кольорових папірцях, що потім стало частиною творчости Енді. Іншим заняттям були відвідини православної церкви. Це був щонедільний ритуал, який міг розтягуватися на пів дня. У дорослому віці Воргол також відвідував церкви, але у вівторок або в середу по обіді. Він заходив. Сидів 15 хвилин. Виходив.

 
Усі коти на ім'я Сем

 

Брати Енді були набагато старші за нього, швидко одружилися й переїхали з сімейного гнізда. Чоловік Джулії давно помер. А молодий амбіційний Енді у 1952 переїхав до Нью-Йорку. Воргол не знав, як користуватися пилососом, сковорідки його лякали до вереску, а вигляд пральної машини викликав сироти по шкірі й холодний піт. Жінка довго не витримала на самоті й подзвонила синові. Сказала, що в неї серце крається за нього. А ще запропонувала стати його домогосподинею. Так вони жили разом у нью-йоркських квартирах (зазвичай підвалах) до 1970 року. Джулія вважала: щоб Енді став успішним, йому потрібно думати тільки про мистецтво, а не макарони й білизну – ну, і як нагодувати кота: у будинку їх було незліченна кількість, усіх звали Сем.

 

Джулія народилася в кінці 19 століття в Австро-Угорському селі. Співала, вишила, малювала писанки і робила інші звичні для слов’янських незаможних дівчат речі. Коли вона переїхала в 1920 з чоловіком у США, там люди дивувалися з таких талантів. Цим і заробляла. Найбільше купували її каліграфічні роботи – листівки з котиками і янголами, навіть попри те, що жінка погано знала англійську й часто робила помилки. У 1957 році вона створила ілюстровану книжку “Святі коти” і підписала “Мама Енді Воргола”. За цим іменем жінку знали в дизайнерських колах, бо невдовзі її нагородили премією Американської Академії Графічного Мистецтва за альбом “Історія місячного собаки”. 

 

 
Мама готує для сина

 

Джулія ніколи не вважала себе мисткинею, попри всі нагороди й визнання публіки. Як пригадують друзі Воргола, які часто навідувалися до їхньої з матір’ю квартири, вона була простою жінкою в яскравих сукнях до коліна, з сивим волоссям, окулярами і з гумором. Мама завжди хотіла залишатися в тіні Енді, бо думала, що він – справжній талант. Натомість Воргол її обожнював й довіряв її смакові. Джулія віддавала все, що мала. А коли постаріла й не могла більше виконувати хатню роботу, Енді винайняв прибиральницю. Для неї це був шок і зрада. Мама зрозуміла натяк сина, що вона більше йому не потрібна. У 1971 Джулія переїхала назад у Пітсбург, де провела більшу частину життя, і померла через рік.

 

Між Енді і нею була любов, яка виражалася мовчанням або нікому незрозумілими фразами “Я тебе люблю” (словацькою). Але чи насправді митець любив маму не лише як домогосподиню, ми не знаємо. Воргол відомий своїми інтерв’ю, в яких завжди відповідає одним словом або брехнею. Тож ми ніколи не дізнаємося, що було правдою. А може, все сказане лише плітки.

 
Мама годує сина

Не тільки ці два митці любили (або принаймні робили вигляд) своїх батьків. З цього почуття також можна творити – особливо, якщо за вас мама готує макарони й пере одяг, щоб ви стали успішні. Тож, щоб стати талановитим митцем, ось рецепт:

  1. Змусьте батьків навчити вас древнім мовам.
  2. Малюйте з ними котиків і янголів.
  3. Заразіть їх вітрянкою, щоб ненароком вбити.

3.1. Страждайте потім усе життя.

  1. Сприймайте їх, як домогосподинь.
  2. Цінуйте, поки батьки є.

 

Олексій Гаврилюк