12 лютого 2020 18:04
717 Переглядів

Як інтелектуально казати "ні": редакційний порадник

Уявіть ситуацію: ви їдете в тролейбусі (у маршрутці чи в метро) і спокійно читаєте. Раптом, як грім серед ясного неба, чуєте, як ваш особистий простір прориває слово “Привіт” (у кращому випадку). Ви, збентежені таким зухвалим втручанням, втрачаєте дар мови, а ваш небом посланий незнайомець/-ка сприймає мовчання як згоду на продовження неінтелектуального спілкування в тролейбусі (в маршрутці чи в метро). У кращому випадку вони запросять вас у кіно, в гіршому – до себе додому на Нивки (на Троєщину, на Борщагівку, на Виноградар чи що там ще такого жахливого в столиці є). Із власного досвіду розповідаємо, як сказати “ні” раз і назавжди й порятувати себе від такого співрозмовника та співрозмовника від себе.

 

 

1. Зробіть короткий тест на орфографію.

У мальовничому містечку Львів на Галичині (подумки цитуємо Жадана: “Відстань звідси додому – єдина величина. Я шепочу вві сні: Галичина, Галичина”) одного спекотного липневого дня на перехресті вулиць Коперника й Стефаника до нашої головної редакторки підійшла особа із зовнішніми ознаками чоловічої статі. Ми не пам’ятаємо, чи сказав він “привіт”. Зрештою, Дора вже звикла замість вітання чути: “Ти така висока”. Але особа була оригінальною і сказала: “Ти така красива”. Дора сподівалася обмежитися “дякую” і швидкими кроками попрямувати з редакторкою Марією в серце культурної столиці України, себто, центр. Утім, чоловік переслухав Imagine Dragons і тоді, коли ми цитували в голові Жадана, згадував слова з пісні Thunder “Never give up” і попросив номер телефону. Можливо, якби Бумбокс тоді вже записав “Твій номер”, все було б інакше. Але Дора вжахнулася за долю хлопця, якому довелося б терпіти розповіді про любов до Сартра (косоокого!) й Лесі Українки, і сказала, що йому це не треба. Втім, особа не втрачала надії. Тут на сцену вийшла наша добросердна редакторка і запропонувала чоловікові допомогу.

 

Марія: У вас є шанс на успішне знайомство тільки тоді, коли ви скажете, яка різниця між Моне і Мане.

Особа чоловічої статі: Збентежена. Ніякої?

Після того, як дівчата розреготалися так, що це чули все місто Лева і леви в ньому, хлопець втямив свою поразку і вирішив покинути життя редакторок проєкту назавжди. Відтоді ми його не бачили. Його було успішно врятовано з оманливих мацаків снобів. Для того, щоб розуміти, про що нищівно запитуєте, читайте матеріал Моне чи Мане. Для тих, хто має проблеми з орфографією.

 

 

2. Інтелектуально оцініть зовнішність співрозмовника (сексистський пункт, бо стосується лише незнайомЦІВ)

Одного післяобіддя на одній з незолотоверхих вулиць золотоверхого славного града Києва, міста, заснованого Києм, Щеком та Хоривом і їхньої сестрою Либідь, ішла наша редакторка Марія, з ласкавістю та бажанням допомогти якої ви вже знайомі. Вона мріяла про овочі по-тайськи з куркою та овочами в Small Talk and Coffee, що на вулиці Дмитрівській, 19А, вхід через арку (нам не платять за рекламу), і подвійний капуч(ино) з лавандою. Раптом її мрії перервав чоловік, що, в сучасному світі інформаційних технологій і роботів-пилосмоків, конав від незнання відповіді на доленосне запитання: “Котра година?” Марія, витягла навушник з вуха (бік не знаємо), перервала свої мрії і сказала “Прошу?” Благо, чоловік зрозумів, що це не прохання. І те добре. Отримавши відповідь (пам’ять на цифри редакторкам не властива), він продовжив ставити менш екзистенційні запитання.

Чоловік: Чи можна з вами познайомитись?

Марія запхала навушник у вухо (каже, що праве) і пішла. Втім, переосмисливши ситуацію і вже здійснивши свої гастрономічні мрії, наша редакторка усвідомила свою помилку. Потрібно було дати чоловікові шанс, яким би він все одно не зміг скористатися. Сказати, що їй пасують лише чоловіки довоєнної мужности, а не милі і красиві сучасники, які народилися після 1939 року. У всій Польщі Павло Павліковський, режисер “Холодної війни”, знайшов такого одного і в кіно назвав його Томаш Кот. Марія шукала в Польщі, в Португалії, в Австрії, у Франції і навіть їздила в Білорусь, але не знайшла. Що там про Україну казати – тут пошуки тривають щодня. Безуспішні. Пишіть у приватні повідомлення, якщо знайдете і не заберете собі. І читайте про Павла Павліковського та “Холодну війну”.

 

 

3. Дізнайтесь, чи є у вас перспектива.

У золоту годину дня, коли сонце найбільше сприяє світлинам і найкраще заливає не до вас, а ваше красиве обличчя, наша графічна дизайнерка Катя їхала в тролейбусі номер вісім у матері міст руських, яку правильно називати Kyiv, а не Kiev. Одна із засновниць Пусто користалася з м’якого сидіння Київпастрансу і медитувала під приємний голос диктора, який оголошував зупинки “Університет”, “Проспект Перемоги”, “Повітрофлотський шляхопровід”, “Стадіон” і подібне. На Бесарабській площі серію її внутрішніх афірмацій та намагань не сміятися з професійних жартів (“Абхазький дизайнер вирізав сім’ю”) перервав він. Чоловік у чорному костюмі (пальто-піджак-штани) з авоською, типовою чоловічою зачіскою набік і зростом 170 сантиметрів, який сів біля неї. Дарма що в тролейбусі було купа вільних місць. Волосся в нього було небагато й воно було сиве, а йому на вигляд 80 років. Чоловік відчув у собі третю молодість та почав зваблювати нашу дизайнерку. Цукерками. Бім-бом. Від Рошен.

 

Якби Катя не виходила на наступній зупинці, то вона обов’язково скористалася би одним із наших способів лагідно відмовити. Ввімкнувши потужність свого голосу на максимум, прокричала б: “Перепрошую, мені дуже прикро. Втім, у нас з вами немає того, що вигадав Джотто ді Бондоне ще в XIV столітті”. Збентежений чоловік покинув би межі тролейбуса так і не зрозумівши, що вона мала на увазі перспективу. Щоб точно все розуміти, читайте про флорентійське чінквеченто (нормальними словами: Ренесанс або Відродження), а ще про Христа в різні епохи.

 

 

4. Говоріть лише тілом.

Одного звичайного дня в бандитській колисці цивілізації східних слов’ян, у місті парків та церков Києві на найтехнічнішій станції на ім’я “Політехнічний інститут” наша кураторка Таня друкувала трафарети для майбутнього інтелектуального вандалізму. Локація: КПІ Прінт (вони теж рекламу не замовляли). Вкравши шарф у нашої головної редакторки, поки та горя не знає у Львові, який німці зверхньо називають Лємберґ, і натягнувши звичайнісінький чорний берет, Таня почувалася нормально. Аж поки в друкарсько-типографські простори не ввірвався чоловічий дух у особі двох КПІ-шників. Життя нашої кураторки вже застерегло її щодо (не)спілкування з цієї верствою студентства. Втім, вони про це не відали.

 

Хлопець 1: Дєвушка, у вас очінь інтєрєсний бєрєт.

Таня: Збентежено, бо берет звичайнісінький і чорний. Дякую.

Хлопець 1: Ви тоже пахожи на очінь інтєрєсную дєвушку.

Таня: Не здивована. Дякую.

Хлопець 1: Видихає. Йде.

Хлопець 2: Дєвушка, а можна с вамі пазнакоміцца?

Таня сказала, що вона не знайомиться російською. Втім, мусила на розмови з цими двома носіями чоловічого духу використати занадто багато цінної кураторської енергії. А могла би вчинити простіше: торкнутися спершу губ (своїх) пальцями (своїми), потім до вух (їхніх), показати руками хрестик (як кнопка закрити на лептопі), покласти їх на серце й, показавши на хлопців, поцілувати пальці й похитати головою. Тоді – покинути їх, збентежених. Мовою балету: Таня попросила послухати її розмову, сказала, що їх не покохає, а ще – вони некрасиві. Бо вони були некрасиві на її смак, ми питали. На хлопців довоєнної мужности теж не схожі були. Марія питала. Більше про балетну мову й балет загалом читайте в матеріалі Балет хоче знайомитися: ґайд для початківців.

 

 

5. Скажіть, що наступна зустріч лише в присутності Годо.

Одного буденного вечора справжнього дорослого життя в місті (неселі), столиці шкарпеток Житомирі, а саме в магазині косметики й гелів для гоління, назву якого наш персонаж не пам’ятає в силу своїх немолодих літ, продюсер Олег щось шукав. Можливо, долю. Але він не Лукаш і не зміг з нею поговорити, що на краще, зваживши на обставини розмови в “Лісовій пісні”. Не відволікатимемось на зайві деталі.

 

Олег шукав. Натомість знайшли його. Особа жіночої статі. Поглянувши на нашого продюсера та волосяний покрив на його підборідді, дівчина водночас вжахнулася і втішилася, бо отримала шанс корисно почати знайомство. І запропонувала йому гель для гоління. На жаль, вона не знала, що Олег хоче побити рекорд з відрощування бороди, який за даними ресурсу “Волинь” (не впевнені в достовірності інформації) становить 51 рік, і не голиться вже восьмий.

Втім, наш продюсер не встиг переконати незнайомку, що шукав не її і не гель для гоління. Його знайшла його дівчина (себто, girlfriend). Вона використала всі свої життєві сили, щоби спопелити амбасадорку гелів для гоління поглядом. 

 

фото спопеляння поглядом, яке нам надіслав Олег

 

А могла би не перейматися, зберегти свої нервові клітини, дати незнайомці надію й сказати: “Зустрінемося, коли прийде Годо”. Олег би залишився в спокійному невіданні, дівчина Олега (себто, girlfriend) тріумфувала б, а таємнича сміливиця чекала би, коли рак на горі свисне. Щоб зрозуміти, чому “нічого не трапляється, ніхто не приходить, ніхто не йде – жахливо”, і чекати Годо правильно читайте Театр Абсурду. Акт І: Семюел Бекет. Ми ж зазначимо: Олег досі не поголився.

 

Часто казати “ні” корисно. Зробивши неприємно людині в момент відмови, ви рятуєте її від майбутніх страждань. Вчасно оцінюєте перспективу, інтелектуальні здібності та можливі фатальні наслідки від спілкування з вами. Бережіть себе, особливо, коли до вас, як до нашої СММ-ниці Ксені підходить знайомитись безхатько і пропонує стати дружиною алкогольно залежного. І бережіть людей так, як ми бережемо.

P. S. Ці історії й герої навмисно гіперболізовані для покращення й полегшення сприйняття. Ми абсолютно толерантні й не секситски (і до КПІ-шників також нормально ставимось). Чесно. Хотіли поклястись, але не можна. 

Дарія  Гуцалюк, Марія Глух