24 лютого 2020 16:50
530 Переглядів

Аньєс Варда: хвиля ловила її, та не спіймала

Життя, яке нагадувало кіно, занадто схоже на реальне життя. Так можна охарактеризувати творчий шлях режисерки нової французької хвилі Аньєс Варди. Тієї, що стала предтечею хвилі й підштовхнула колег до новаторства. Розповідаємо, хто така Варда її очима і що робити між п’ятою і сьомою годиною в очікуванні на лікарський вирок. А ще про те, як бути майстерною режисеркою у час, коли серед колег самі чоловіки. 

 

Молода Аньєс Варда

Камера!

 

Здається, Аньєс народилася з камерою в руках. Хоча насправді, під час навчання за фахами літератури та психології у Сорбонні й історії мистецтв у Школі Лувра, дівчинка з Брюсселю думала радше про кар’єру музейної кураторки. Та, випадково потрапивши на курси фотографії, Варда відчула, що знимкування – її покликання і почала розвиватися як фотожурналістка. 

 

Так вона стала фотографкою модних журналів і рекламних проспектів, а пізніше фоторепортеркою театрального фестивалю в Авіньйоні й Національного народного театру в Парижі. А ще кілька разів робила фотосесії для Енді Ворґола

 

Кадр з фільму "Пуент-Курт"

 

1954 року важкохворий друг попросив Варду зробити світлини невеликого рибальського селища Пуент-Курт на півдні Франції, де провів своє дитинство і за яким сумував. Вузенькі вулички та привітні аборигени надихнули фотографку орендувати відеокамеру й оживити зображення, наповнити його звуком і рухом. Тоді вона не знала, що це стане повним метром, який за рік вийде у прокат, а впливовий кінокритик Андре Базен пропонуватиме стрічку на Каннський фестиваль.

 

Зйомки "Пуент-Курта"

"Пуент-Курт" визначив кіношлях Аньєс. На ньому їй, тендітній маленькій дівчині французько-грецького походження, поступалася чоловіча кіноспільнота (а режисура тоді вважалася чоловічою справою). Адже саме Варді вдалося влучно поєднати документальне й ігрове кіно та знімати, постійно балансуючи на цій межі. 

 

Мотор!

 

“Пуент-Курт” так і не потрапив до програми Каннського фестивалю, однак наступний повнометражний художній фільм “Клео від 5 до 7” (1962) став не лише учасником конкурсної програми, а й навічно оселився в серцях кіноманів як зразок легкого й одночасно глибокого кіно французької нової хвилі. Втім, режисерка завжди була осторонь модної течії. Вона не прагнула медійности та й журналісти не звертали на неї такої уваги, як на Годара чи Трюффо. 

 

Найвідоміший кадр із "Клео від 5 до 7" з акторкою Корін Маршан

 

На червоній доріжці Каннського фестивалю усі камери були націлені на виконавицю ролі Клео, красуню Корін Маршан, а от режисерку не знімали зовсім. Хоча інші режисери-представники нової хвилі користувалися неабиякою популярністю серед репортерів.

 

Саме з цієї стрічки розпочалося позиціонування Варди як феміністки. Пізніше, в автобіографічному фільмі “Береги Аньєс” (2008), режисерка сказала, що намагалася бути веселою представницею течії, однак її переповнював гнів. Після того, як Аньєс різко відреагувала на продюсера, який ущипнув її за щоку, від контракту з нею відмовилась голлівудська студія. У 1971 вона підписала “Маніфест 343”, який склала Сімона де Бовуар. Так – відверто зізналася в тому, що робила нелегальний аборт. До речі, у стрічці, яка вийшла п’ять років потому, “Одна співає, інша ні” йшлося  саме про проблему заборонених абортів. 

 

Учасниці "Маніфесту 343"

 

Для кіно Аньєс притаманне підняття гострих соціальних питань: нерозуміння онкології та СНІДу, алкоголізм, зневага до жінок у суспільстві, засудження війни. Та головна особливість полягає в способі зображення провокативної на час створення тематики – фільми легкі й іронічні, з красивими детальними планами. І саме у них ховається історія. У деталях. 

 

Замовчування проблем, пов’язаних з ВІЛ/СНІД, боліло Варді особливо. У 1962 Аньєс не лише презентувала свій другий фільм, а й вийшла заміж за кінорежисера Жака Демі (відомий музичною мелодрамою “Шербурзькі парасольки” (1964), а також фільмами “Лола” (1961), “Осляча шкура” (1970), “Трохи вагітний” (1973) тощо). У цьому шлюбі народилися не лише двоє дітей, а й численні проєкти, які хоча й не були офіційно спільними, та створювалися у тісній взаємодопомозі. 1990 Жак помер, як написали у ЗМІ, через рак чи крововилив у мозок. А от про справжню причину смерти коханого режисерка розповіла лише 20 років потому в “Узбережжі Аньєс” (2010) Демі не стало через СНІД.

 

Аньєс Варда і Жак Демі

Ще одна тема, якою Аньєс намагалася довести глядачеві важливість прийняття будь-кого з’являється у “Майстрі кунг-фу” (1988). Ця стрічка про те, як бути, якщо ти 40-річна жінка з душею підлітка й раптово закохуєшся у 14-річного хлопця. Головну роль там виконав син режисерського подружжя, Матьє Демі. 


Почали!...Аби не закінчити ніколи

 

З автобіографічного “Пляжі Аньєс” (2008) розпочнеться нова сторінка біографії режисерки. Вона зовсім перестала приховувати власну дивакуватість. В одному з інтерв’ю Аньєс сказала, що перед 80-річчям замислилась над тим, що час їй уже зробити щось видатне, а ближче до 90 відпустила цю думку. 

 

"Пляжі Аньєс"

 

Яскраві сукні світових брендів, фарбоване у фіолетовий колір волосся, перформанси в костюмі картоплі, аби підняти тему ресайклінгу, танці з Анджеліною Джолі на червоній доріжці – Аньєс Варда бабуся мрії. Усе це найповніше відтворено у документальному автопортреті “Варда очима Аньєс” (2019).

 

Аньєс Варда в костюмі картоплі

 

Аньєс Варда приклад того, як до останнього подиху бути іронічною та легкою. До кінця свого життя, яке обірвалося 29 березня 2019 року від раку, Аньєс подорожувала, знімала, створювала перфоманси і жартувала під час кожного інтерв’ю та публічного виступу. Цим ще глибше викарбувала своє прізвище в історії світового кіно. 

 

З чого розпочати знайомство?

 

З художнього радимо:

1. “Клео від 5 до 7” (1962) найпопулярніша та найсентиментальніша стрічка цього списку. Дуже екзистенційна. Про те, чи є зв’язок між життям, коханням і смертю і чому для героїні, молодої красуні-співачки, вони такі взаємозалежні. А ще тут грають Жан-Люк Годар і Анна Каріна.

 

Кадр з фільму "Клео від 5 до 7"

 

2. “Без даху, поза законом” (1985) психологічна драма, який починається...зі смерти головної героїні, бездомної Моне. Тут оригінальна  подача сюжету від третьої особи і ніби збоку, адже героїня мертва й не може цього переповісти. Стрічка розповідає лише про останні дні життя дівчини, адже оповідач не знає про кого мова. 

 

Кадр з фільму "Без даху, поза законом”

 

3. “Жако з Нанта” (1991) фільм, знятий у пам’ять про померлого чоловіка Варди. Світла історія про щасливе (майже) дитинство Жака Демі. Він би точно хотів, аби його запам’ятали таким хлопчиськом із палаючими від любови до кіно очима.

 

"Жако з Нанта"
 

З документального:

“Обличчя, села” (2017) тут Аньєс є більшою Аньєс, ніж у будь-якому автобіографічному фільмі. Інший герой, фотограф JR стає майже співавтором картини. Варто подивитися аби відчути безтурботні мандрівки французькими провінціями з легкими розмовами про мистецтво й мету життя.

 

Кадр з фільму "Обличчя, села"

Мадам Варда для моря “нової французької хвилі” — пір’їнка, яку згубила чайка. Своїми легкими та водночас болісними фільмами вона ледь доторкалася основних тенденцій напряму, та відчувала й передчувала їх. А ще можна безкінечно говорити про відданість режисерки: до улюбленої справи, до коханого чоловіка і до власної дивакуватости, яка так їй личила. 

 

Стася Лісовіна