03 січня 2020 18:33
1112 Переглядів

Балет хоче знайомитися: ґайд для початківців

Щоб порозумітися із балетом, необхідні три речі: очі, неупереджена свідомість і бажання вчити нову мову. Не хвилюйтеся: важких граматичних конструкцій чи орфографічних правил не буде. Лише безліч рухів, вміння бачити деталі й відчувати. Розповідаємо, як знайомитися з балетом легко і безболісно через історію, слова й сучасні українські постановки.

Як балет став балетом?

Довгий час танцювальні постановки були частиною театральних п’єс. У греків вони могли заміняти хор, а в операх балет і пантоміма часом пояснювали сюжет вистави. Він був не частиною п’єси, а розвагою для втомлених глядачів між актами. Аристократи більше поважали музику, а не танець, тому балет не відділяли від опери й не вважали серйозним.

Однак, у 1760 році придворний балетмейстер Марії-Антуанетти Жан-Жорж Новерр опублікував роботу “Листи про танці й балети”, де розглядав ці види мистецтва як самостійні твори. На його думку, балет, як і живопис, міг стати космополітичним та універсальним, адже не потребував слів. Новерр приніс у балет сюжет, наділив персонажів характерами, додав емоційности й щирости та натомість забрав неприродні рухи й надмірну декоративність. Саме після його реформ у Парижі з’явилися перші самостійні балетні п’єси.

У Російській імперії цей вид мистецтва взагалі набув політичного значення. Балети були реакцією на воєнні перемоги (Огюст Пуаро, наприклад, поставив “Тріумф Росії, але росіяни в Парижі”), актуальні новини (Маріус Петіпа поставив “Дочку Фараона”, коли всі газети обговорювали будівництво Суецького каналу в Єгипті) та лад у суспільстві. Адже прима-балерина, яка наприкінці вистави возвеличувалася над трупою, уособлювала монарха.

Ще однією причиною популяризації балету як самостійного мистецтва стали самі танцівниці. Довгий час більшу частину трупи складали чоловіки. Вони ж виконували складні й розкуті па. Така “обмеженість” жінок була пов’язана з їхніми важкими довгими сукнями, які сковували рухи балерин. В епоху романтизму ці плаття змінили на легкі пачки, які зробили танцівниць вільнішими. Тоді ж з’явилися пуанти. Популярним став “білий балет”. У ньому возвеличували легкість, повітряність, граційність, які стали можливими завдяки новому одягу. Танцівниці поступово витіснили з головних сцен колег-чоловіків. Їм дозволялося те, що у суспільстві було неприпустимим: балету “пробачали” оголені жіночі ноги, короткі сукні, пластичні рухи. Це приваблювало нову заможну авдиторію чиновників та аристократів, які масово ходили на танцювальні п’єси, щоб обрати собі серед солісток фаворитку, обговорити нових танцівниць кордебалету й подивитися на жіночі гомілки.

Балерина Анна Павлова

“Білий балет” надовго заполонив сцену й став еталоном класичного танцю. Його ми зараз можемо побачити в “Лебединому озері” чи “Жизелі”. Сюжетами вони дещо нагадують казку чи наївну драму. Втім, особливість “білих балетів” полягала в поетичному танці, який мав зачаровувати, хвилювати й позбавляти глядачів відчуття реальности. Послідовником цього мистецтва став один із найвідоміших балетмейстерів ХІХ століття Маріус Петіпа. Його хореографії на музику Чайковського зараз є основою чи не всього класичного балету. Він довів до ідеалу характерний танець — частину, де солісти й солістки виконують балет з елементами рухів різних народів. Петіпа пов’язав його із основним сюжетом: у “Лускунчику”, наприклад, характерні танці виконують на балу в царстві солодощів, в “Сплячій красуні” — на весіллі Дезіре та Аврори, а в “Лебединому озері” — на дні народженні принца Зігфріда.

Як зрозуміти, про що говорять персонажі класичного балету?

Хоч балет і відділився від театральних п’єс, потреба розповідати історії залишилася. Тепер це доводилося робити без слів, тому на допомогу прийшла пантоміма. Щоб розуміти розмови й події в класичних постановках, слід пам’ятати кілька головних жестів.

Якщо герой торкається свого серця, він говорить про любов. Про красу можна сказати, поцілувавши стиснуті пальці (так робить батько Аврори в “Сплячій красуні”).

Коли балерина обіймає саму себе, вона говорить про матір. Схрещення рук до землі чи різкий удар в серце передають смерть, а два піднятих пальці, направлені в небо чи до глядачів — присягу, обіцянку чи клятву

Якщо танцівник торкається губ, то каже про розмову, а якщо вух — просить послухати. Дотики до чола чи рухи над ним найчастіше передають сни, ілюзії, видіння. Якщо артист бентежиться, хмурить брови чи схрещує руки над головою, то говорить про щось темне: морок чи ніч

Звідки взявся сучасний балет?

У ХХ столітті балет розділився. В Радянському Союзі надавали перевагу театральности, при цьому нівелювали танцювально-експериментальну частину. Всі авангардні хореографи й танцівники Російської імперії втекли до Європи. Класичні постановки Петіпа втратили актуальність, а балет розвивався разом з авангардним мистецтвом.

1923 року у Маріїнському театрі Федір Лопухов поставив абстрактний балет “Величність світостворення”. Він суперечив новому радянському принципу, де танець і музика були способом розповісти історію. Балет Лопухова не мав сюжету й персонажів. Жінки й чоловіки грали ролі світла, життя, смерті, птахів, тепла тощо під четверту симфонію Бетховена, яка не була призначена для танцю. Публіка відреагувала негативно: просто мовчала після прем’єри. Попри це, “Величність світостворення” була виведенням танцю в абсолют: пластика, хореографія і відчуття витіснили сюжет і надмірні декорації.

Результатом відмови від класичних балетних догм, естетики й рухів став “танець модерн”. Його основоположниці — Лої Фуллер та Айседора Дункан — імпровізували, експериментували зі стилем і порушували загальноприйняті правила танцю. Модерном могли займатися не лише випускники класичних балетних шкіл. Через нього намагалися осучаснити хореографію, показати настрої нового століття, використовувати пластику тіла на повну, а не обмежувати себе класичними рамками. 

Танець-модерн

Впродовж ХХ століття класичний балет йшов пліч-о-пліч із експериментальним. Основоположник американського балету Джордж Баланчин, з одного боку, ставив “Рубіни”, де танцівники рухалися розкуто й сексуально, фліртували, робили повні шпагати (що раніше в класичному балеті вважалося неприпустимим і вульгарним). З іншого ж, створив “Ballet Imperial” на музику Чайковського, який показував  ідеали танцю Маріуса Петіпа. З’явилося поняття “неокласичного” балету: Баланчин експериментував, але вшановував класику.

Так само робив і данський балетмейстер Гаральд Ландер у постановці “Етюди”. Тут його танцівники інсценували повсякденне тренування. У такий спосіб Ландер показував, що основою всього є добре відпрацьовані класичні базові рухи. Показати їх майстерно — не менш складно, ніж станцювати грандіозний спектакль.

 

Американець Мерс Каннінгем намагався позбавити балет будь-яких обмежень назвою, музикою чи концепцією. Був лише танець, і танець був центром постановки. У його постановках танцівники досліджували своїм тілом простір, а музичний супровід був радше шумом, ніж тим, що надавало балетові ритм.

У 70-х роках поступово відбувався синтез балету й танцю-модерн. Американська хореографка Твайла Трайп, послідовниця другого, додала у свій “Deuche Coupe” балерину, а француз Моріс Бежар, який схилявся до класичних ідеалів, створив для балерини Майї Плісецької соло “Айзедора”. У ньому вона наслідувала рухи вже згаданої Дункан, основоположниці танцю-модерн. Змінювалися й ролі у балеті: через Ролана Петі, наприклад, один з жіночих актів “Лебединого озера” станцювали чоловіки в білих трико.

 

У 80-х балет почав нагадувати те, що ми можемо зустріти зараз: демократичність сюжетів і форм, експерименти з музикою і рухами, інтеграція інших видів мистецтва. 1983-го року Джером Роббінс поставив “Частинки скла”, де то танцівники просто йдуть, то чоловіки бігають, то пара виконує па-де-де (танець двох) на тлі кордебалету. Декорацією слугує тло у вигляді аркуша зі шкільного зошита в клітинку. Класичний танець тут є водночас основою, на якій побудований спектакль, а з іншого – лише інструментом. Незабаром Роббінс створив ще одну експериментальну постановку “Рухи,” де відмовився від музики. Балет супроводжувався лише звуком тіл і пуантів.

Що відбувається зараз?

Сучасний балет використовує технічний потенціал для врізноманітнення постановок. У Національному балеті Нідерландів 2016-го року створили перший балет для віртуальної реальности, завдяки якому глядач міг сам стати частиною танцю. Також для спектаклів використовують світлові проєкції. Так, наприклад, робить Вейн МакҐреґор у “Atomos”: 

В Україні приклад використання технологій для модернізації класичних постановок можна побачити у “Сплячій красуні” від Київ модерн-балет, яка цього року брала участь у театральному фестивалі “ГРА”. Тут немає симфонічного оркестру, натомість музика переплітається із записами звуків грому, природи тощо, що додає казковому дійству реалістичности. Редакція Пусто радить ходити у Київ-модерн балет по сучасність й експерименти: його керівник Раду Поклітару не боїться по-новому читати класичні постановки і створювати нові актуальні п’єси.

По модерні інтерпретації класики закликаємо також їхати до Львова: тут на сцені Національної опери ім. Крушельницької ставлять “Правду під маскою”, цьогорічного лавреата “ГРИ”. Це поєднання двох балетів Стравінського, яке створили італійський хореограф Марчелло Алджері та художній керівник Василь Вовкун. Безліч дзеркал, мінімалістичні костюми, динамічна й майже агресивна пластика створюють відчуття, наче ви спостерігаєте за аванґардним дійством початку ХХ століття. “Правда під маскою” — це сучасне прочитання “Пульчинелли” та “Весни священної”. Хоч на перший погляд і музика, і постановки у цих двох балетах здаються непоєднуваними, львівська трупа робить цей синтез природним і зрозумілим. “Пульчинелла” — перший акт, рефлексія на сучасне суспільство, яке “одягає маску” та пристосовується до обставин, а “Весна священна” — другий акт, відображення справжніх почуттів, які ми боїмося показувати.

 

"Правда під маскою" Фото: Львівський портал

У березні 2020 в Києві радимо використати можливість познайомитися із іноземним сучасним балетом: 29 та 30 числа у Жовтневому палаці виступатиме трупа британського хореографа кололівського балету Вейна МакҐреґора із абстрактною роботою “Autobiography”, яка досліджує тіло як сховище пам’яті і складається із 23-х частин, як кількість пар хромосом у людини.

Із класичними балетами в Україні можете знайомитися цілий рік: у Львові, Києві, Харкові, Дніпрі та Одесі будь-коли можна переглянути “Лебедине озеро”, “Жизель”, “Баядерку” чи різдвяного “Лускунчика”.


Кулик Тетяна