01 травня 2020 09:44
162 Переглядів

Docudays 2020: "Земля блакитна, ніби апельсин" Ірини Цілик

“Нам сказали, що війна вже закінчується і ми більше не будемо лазити у підвал” – говорить один із наймолодших героїв документальної стрічки “Земля блакитна, ніби апельсин”. 

Прем’єра повнометражного дебюту Ірини Цілик в Україні відбулася онлайн у межах Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини “Docudays UA”. До цього фільм відзначили нагородою за найкращу режисуру документалістики на американському фестивалі незалежного кіно Sundance Film Festival. З’ясовуємо, що то за блакитні цитрусові та оксюморони війни.

 

Перший український фільм у програмах кінофестивалів Sundance Film ...

Постер до фільму

 

ПРО КОГО?

Ганні – 36. Вона любить своїх чотирьох дітей, грати на клавішах і монтувати разом із донькою аматорські фільми. 

А ще жінка живе у Красногорівці, в “червоній зоні” Донбасу і, коли чує постріли, гукає сину “не ходи там” так, ніби то лише гавкіт сусідських собак. Протягом стрічки герої снідають усією сім’єю, співають, сперечаються, святкують дні народження, бавляться з котами й черепашкою. Кожен із них має надію, гобі, думки та плани на майбутнє – обов’язково мирне та світле. 

У центрі опиняється також і старша донька Ганни Мирослава. Дівчина закінчує школу і мріє вступити до столичного кіно-ВНЗ. Через неї та її сестру Настю у сім’ї з’являється любов до операторства й монтажу – в якийсь момент стрічка стає про те, як сім’я фільмує своє життя під час воєнних дій. 

Здається, що для сім’ї фільмування – не лише спосіб цікаво провести час, а й рефлексія на події, що відбулися у їхньому житті  2014-го. Своєрідний ментальний видих, відчути сповна який можуть лише мешканці цих міст і селищ, а зрозуміти варто усім.

Тема цьогорічного фестивалю “Docudays UA” – “Teen Spirit”. Старші доньки влучно розкривають процес дорослішання, яке триває попри війну. Мирослава у красивій випускній сукні з подругою позує на тлі зруйнованого фасаду школи, а поруч проїжджає військова техніка. Ось дівчина вступила до омріяного вишу, а мати, прощаючись з нею на вокзалі, обіцяє, що неодмінно приїде, якщо хтось буде ображати її доню. А ось Настя зустрічає сестру, яка повернулася додому на канікули фразою про те, що новий шарф їй не личить.

 

Вийшов міжнародний трейлер фільму про Донбас Земля блакитна, ніби ...

 

(СЮР)РЕАЛЬНІСТЬ 

Попри те, що у сім’ї затишний і теплий будинок, під час перегляду нас не покидає відчуття сюрреалістичного неспокою. Воно починається з назви – рядків французького поета Поля Елюара й продовжує вигравати контрастами до фінальних титрів.

Спокійним і дружелюбним видається у стрічці Київ, куди Ганна з Мирославою приїздять подавати документи до університету. У них на двох – сумний задумливий погляд посеред столичних барвистих вулиць і тривожні спогади, попри неони атракціонів та історичні пам’ятки. Разом з героїнями не віриш, що київські реалії та зруйновані будинки рідного містечка сім’ї поєднує пів доби у плацкартному вагоні. 

“У місті порожньо. Все, що було звичним і шумним, так само стає порожнім” – говорить Мирослава про Красногорівку.

І якщо фільм доньки й має елемент постановки – адже сім’я прагне відтворити події їхнього життя початку бойових дій, то сама “Земля блакитна…” документує героїв “тут і зараз”. Стрічка наповнена теплими барвами, які зігрівають та обіймають. Вона передає запахи: цитрусів і новорічної ялинки, вранішньої кави, пилу й тривожного диму. Останнє для сім'ї – також звичний побут. У фільмі відчутна любов знімальної групи до героїв. І картина від того не суб’єктивна – лише щира. Життя Ганни та її дітей рухається далі. Навіть, коли дуже страшно. Навіть, коли порожньо. 

 

The Earth Is Blue as an Orange' Trailer: Sundance Documentary ...

 

“The world is blue as an orange
No error the words do not lie” – хочеться завершити цими рядками Елюара. Рецензія завершується. Завершується фільм. Життя героїв триває. Обставини в яких вони живуть – також.