01 квітня 2020 18:17
555 Переглядів

Ерік Ромер: казкар, романтик, реаліст

Ми переконані, що стрічки французького кінорежисера Еріка Ромера варто дивитися навесні. Навіть якщо події розгортаються на різдвяних канікулах (як у «Моїй ночі в Мод») або посеред спекотного літа (як у «Поліні на пляжі»). Передовсім, воістину «весняними» вони видаються через настроєву повітряність та легкість, а також – завше романтичний характер історій, що приємно щемить та паморочить голову. Втім, картини Ромера – не приторно солодкі, а реалістичні, і саме тому – прекрасні. Адже часто варто збоку поглянути на власне життя, аби розгледіти найголовніше. Таку можливість відкриває перед нами режисер – у матеріалі розбираємося, як саме.

 


Кадр зі стрічки "Моя ніч в Мод"

 

ПЕРСОНАЖІ

Феномен людини у стрічках Еріка Ромера – маніфестація справжности, натуральности та бездоганної реалістичности. Його персонажі невзаємно закохуються, беззастережно піддаються пристрастям, перебувають у постійних пошуках – себе та когось – заздрять, гніваються, вагаються, нудьгують, ведуть філософські бесіди та видаються «так схожими на українок» (цитата зі стрічки “Моя ніч в Мод”). Кожен характер – багатогранний і складний, кожна життєва лінія – суворо послідовна та абсолютно алогічна водночас. Словом, режисер зображує людей такими, якими вони є, не обрамлюючи їх ореолом патетичного романтизму або надмірного раціо.

У своїх кінематографічних історіях Ромер неочікувано сплітає воєдино лінії  різних персонажів: раціональних філософів і мрійливих студентів («Весняна казка», 1990), інтелігентних чиновників та усамітнених фермерів («Осіння казка», 1998), меланхолійних дипломатів і до кумедного серйозних підлітків («Коліно Клер», 1970). У такий спосіб, режисер немовби щоразу конструює локальні камерні суспільства контрастів і гармонії, своєрідні та водночас дещо подібні для кожної зі своїх картин.

 


Кадр зі стрічки "Зимова казка"

 

ЛІТЕРАТУРНІСТЬ

Стрічки Ромера можна назвати літературним крилом у гетерогенному спектрі кінематографу. Проявляється це передовсім у любові режисера ділити свої роботи на своєрідні цикли, подібні до жанрів літературного мистецтва: «Шість моралізаторських притч» («Пекарка з Монсо», 1962; «Колекціонерка», 1967; «Моя ніч в Мод, 1969 та інші), «Комедії та прислів’я» («Поліна на пляжі», 1982; «Ночі повного місяця», 1984; «Друг моєї подружки», 1987 та інші), а також – «Чотири пори року», що складається із відповідних сезонних «казок». Назви циклів здебільшого метафоричні, втім, вдало грають на асоціаціях, передають загальний настрій і посил стрічок, що до цих «збірок» належать.

Із літературою Ромера пов’язує також дещо набоківський дух багатьох його сюжетів. Назвемо ці роботи «із ефектом Лоліти»: їхні історії розповідають про стосунки між юними дівчатами та набагато старшими чоловіками; зображують природнє взаємне захоплення та специфічний романтичний фльор, солодко-меланхолійний та приречений на нереалізованість і швидке згасання.

 


Кадр зі стрічки "Поліна на пляжі"

 

ПРОСТІР

Ромер майстерно оперує кінематографічним простором: останній майже ніколи не буває цнотливо-безлюдним. Він завжди концентрується довкола персонажів, синхронізується із ними, резонує зі станами, емоціями, характерами. Режисер приділяє велику увагу архітектурі будівель та інтер’єрам, що завжди мають дуже живий та релістичний вигляд: вони сповнені десятків деталей, які насичують побут персонажів; поєднують у собі функціональність із естетикою форм, відтінків і декоративних дрібниць. Завдяки цьому навіть найбільш мінімалістичні за задумкою кадри затишні та наповнені: предметний світ у них створює власну комфортну динаміку.

 

ДІАЛОГИ

Попри продуманість та естетичну деталізованість візуальної складової, кінострічки Ромера передовсім варто уважно слухати (нехай пробачать нам усі майстерні оператори, що коли-небудь працювали з Еріком). Діалоги у картинах режисера – невпинний калейдоскоп філософських рефлексій, науково-популярних дискусій, пліток про особисте життя, побутових сварок і романтичних одкровень. Усе це чергується між собою, змішується, накладається, врешті утворивши неповторні потоки свідомості, що так чи так резонують із досвідом та емоціями кожного. Завдяки цьому кіно Ромера можна назвати інтелектуальним: його діалоги інформаційно насичують (певною мірою – навіть енциклопедично), стимулюють до аналітики,  роздумів, провокують здорову емпатію та всебічну рефлексію.

 


Кадр зі стрічки "Чотири пригоди Ренети та Мірабель"

 

Ерік Ромер завжди оминає печальні фінали (ні, це не спойлер, адже «щасливий фінал» – поняття відносне). Режисер вдало поєднує у своїх життєвих, повчальних стрічках гірку іронію із істинною легкістю буття, втрати зі знахідками, розлуки із зустрічами – у такий спосіб  базує все на фундаментальних принципах золотої середини та природньої гармонії. Його картини – розмірені та водночас тремтливо чуттєві, життєствердні та меланхолійні. Їх можна ототожнити із самим життям у найбільш реалістичному із його проявів – мінливим, непередбачуваним, втім, насправді, до смішного закономірним.

 

З ЧОГО ПОЧАТИ ЗНАЙОМСТВО

«Коліно Клер», 1970: тепла канікулярна історія про дипломата Жерома і його незвичні романтичні пригоди посеред Французьких Альп, де пройшло дитинство героя. Стрічка належить до циклу «Шість моралізаторських притч» і сповнена характерною манерою Ромера: розміреною медитативною динамікою, довгими філософськими бесідами та специфічним набоківським шармом.

 


Кадр зі стрічки "Коліно Клер"

 

«Друг моєї подружки», 1987: ода реалізму та справжности людських стосунків – сповнених невизначености, вагань, сумнівів, раптової пристрасти та холодного відчуження. Стрічка розповідає історію чотирьох молодих людей у стані перманентного пошуку відповідей на актуальні для свого віку питання: романтичні, кар’єрні, особистісні. Їхні долі курйозно, парадоксально переплітаються між собою, демонструють істинну іронічність буття, яку варто приймати безумовно, як даність. Картина належить до циклу «Комедії та прислів’я» та, за задумкою режисера, відповідає вислову «Друзі моїх друзів – мої друзі» (французькою – «Les amis de mes amis sont mes amis»).

 


Кадр зі стрічки "Друг моєї подруги"

 

«Весняна казка», 1990: перша робота Ромера із циклу «Чотири пори року», в основі якої – історія раптової дружби викладачки філософії Жанни та студентки-музикантки Наташі. Картина сповнена витонченої естетики простору, легкості весняних пасторальних пейзажів та романтичних інтриг в колі французьких інтелектуалів.

 

 


Кадр зі стрічки "Весняна казка"

Марія Васильєва