22 липня 2020 16:37
547 Переглядів

Ксав’є Долан: ода до близькости

Ксав’є Долана часто називають «самозакоханим», «вундеркіндом», а його фільми згадують за кліпову форму, тему гомосексуальности та надлишкову театральність акторів. Кінокритики постійно розходяться в оцінках творчости кіномитця: вважають його або юнаком, який транспонує власний максималізм у сюжети, або одним із найпотужніших режисерів сучасности. З’ясовуємо, хто ж такий пан Долан: поверхневий автор чи геній з Квебеку.  

(Хто ж я?)

Ксав’є у будь-якому випадку

Передовсім Долан – француз, хоч і канадський. Належність саме до цього культурного метанаративу чітко простежується в головних елементах його творчости: експресивність драматичної дії та гри акторів, епатажність у візії чутливих тем та жарти про англійську вимову.

Академічних знань з царини кінематографу Ксав’є не отримав, він навчався самостійно, переглядаючи фільми. Але слід зауважити, що «вундеркінд» з самого дитинства знімався у рекламі та кіно, де отримав важливий, практичний досвід. 



Кадри із реклами аптеки “Жан Кутю”

Як режисер Долан дебютував у 20 років зі стрічкою «Я вбив свою маму» й одразу привернув до себе увагу й отримав схвальні відгуки. І хоча фільм вийшов камерний та статичний через малий бюджет (в який сам Ксав’є вклав 175 тисяч доларів), автору вдалося розкрити тему, яка є надалі неодмінною у його фільмографії, – деструктивних взаємин сина і матері. З нею тісно переплітається тема проблем нетрадиційної орієнтації (близька Долану, адже він відкритий гей), яка після дебюту стала головною і сталою в усіх фільмах. 


Кадр із фільму “Я вбив свою маму”

Та в першому фільмі режисер звужує її конфліктність до побутового остракізму (осуду): мама не сприймає орієнтацію героя, а якісь хлопці б’ють його за це на подвір’ї коледжу. В наступних проєктах Долан подає проблему більш об’ємно.

Та коли він вже вб’є свою маму?! 

Батько Ксав’є, відомий канадський актор Мануель Тадрос, полишив сім’ю, коли Долану було лише два роки. Тому ми не бачимо тата у фільмографії. Проте, Тадрос часто отримує крихітні ролі у стрічках Ксав’є. Ця «фішка» дозволяє зрозуміти характер їх стосунків поза кадром. 

Режисер ж ріс із мамою – жорсткою вчителькою Женев’єв Долан. 


Кадр із фільму “Том на фермі”

З персонажем мами ситуація інакша. Хоч за сценарієм головний герой фільму мав вбити матір ще у 2009 році, цей тандем продовжує еволюціонувати й наново розкриватись в усіх стрічках Долана. Стосунки “мама-син” є або основним сюжетом («Я вбив свою маму», «Мамочка»), або додатковою причиною розгойдування драматичної дії («Лоранс у будь-якому випадку», «Це всього лиш кінець світу»). Та що старшим і досвідченішим стає Долан, то більш гармонійними і близькими стають стосунки головного героя й персонажа матері. 


Кадр із фільму “Це всього лиш кінець світу”

Власне, тема близькости важлива для Долана. Сім’я головного героя у фільмах Ксав’є – це не лише мама, а і її друзі, його власні друзі, їхні батьки, у пізніх фільмах з’являються ще й брати, сестри та родичі. Канадський режисер аж надто часто використовує близький та надблизький плани, які виконують функцію зближення героїв між собою та з глядачем:

“... думаю, саме це і є мета кінематографу: зв'язати нас, незнайомців, і змусити відчувати, ніби ми знайомі з персонажами, які представлені на екрані.”  

Від цього перегляд стрічок перетворюється на розмову із близьким другом, якого давно не бачив (фільми з’являються раз у один-два роки). Такий інтимний зв'язок дозволяє режисеру прямо звертатись до аудиторії. 


Кадр із фільму “Уявне кохання” 

Неуявна майстерність

Режисерський шлях Долана лежить через естетизацію і поетизацію кіноматеріалу, тобто, Ксав’є свідомо надає перевагу формі над змістом. Для цього він використовує цілий арсенал візуальних засобів: вже згадані близькі плани, рапід (прискорена кінозйомка), розфокус, колірну композицію кадру та, що дуже важливо, — рух камери.


Кадр із фільму “Це всього лиш кінець світу”

Як відомо, кіно називають синтетичним мистецтвом, тобто таким, що запозичує елементи інших видів мистецтва. Але рух камери — це унікальний (кінематографічний) спосіб передачі змісту. Вона у Долана  «дихає» і «тамує подих», імітує документалізм (мок’юментарі) й демонструє суб’єктивний погляд та емоційний стан, а також ідеально пливе, створює самобутню виразність. 


Кадр із фільму “Маттіас і Максим”

Та варто зауважити, що Ксав'є не вигадав якогось власного руху камерою, а усі засоби, що використовує, існували й до нього. Проте він вміло їх залучає, грається і так формує власний стиль. 


Кадр із фільму “Лоранс у будь-якому випадку”

Окремо слід відзначати те, як режисер використовує музичні хіти в своїх фільмах: для них він залишає окрему сцену, "інтермедію", де за допомогою обраної пісні й візуального ряду, створює контрапункт (тобто поєднує два смислові пласти, що разом утворюють якісно новий). Як результат, отримуємо цікаву сцену, яка змушує глядача переживати разом з героями шторм емоцій, викарбовується у пам'яті та ще довго "не відпускає". 

З чого почати? 


Кадр із фільму “Уявне кохання”

Вигадане кохання” (2010). Інтелектуалка й вінтаж-фетишистка Марі та її друг Френк (alter ego самого Ксав'є) закохуються в аполлона Квебекського розливу. Типовий фільм Долана, де режисер легко і лірично знайомить глядача з основними своїми темами й попутно ділиться досвідом про кохання, якого й не було. 


Кадр із фільму “Мамочка” 

“Мамочка” (2014). Незмінний дует мама і син намагається вжитись один із одним, притиснутий стінками кадру — "квадратом Долана". Цього разу режисер зосереджується винятково на драмі характерів та їх тернистому шляху стосунків. Це той випадок, коли форма (тут – формат кадру) змістовніша за сюжет. 


Кадр із фільму “Це всього лиш кінець світу”

“Це всього лиш кінець світу” (2016). Це не всього лиш черговий фільм Долана. Цього разу режисер як головний інструмент виразности використовує акторську гру. Через те у кінострічки справжній, французький дрім-каст: Маріон Котіяр, Леа Сейду, Венсан Кассель, Наталі Бай та Гаспар Ульєль. 

Ксав'є кидає їх у вир емоційного непорозуміння так, що ледь дихаєш між сценами. Цікаво, що у фільмі дуже багато близьких та надблизьких планів, але справжньої близькости між персонажами так і не виникає.

P.S.

Дмитро Мар'янич