15 липня 2020 09:05
379 Переглядів

Одеський кінофестиваль онлайн: каталонське дитинство, сардинський сюрреалізм та колумбійські пристрасті

Ми продовжуємо натхненно знайомити(ся) із програмою Одеського міжнародного кінофестивалю за підтримки платформи takflix.com. Загалом вона нагадує таку собі географічну мапу, що пропонує віртуально зануритися у естетичну та сюжетну специфіку абсолютно різних країн. Цього разу розповідаємо про гірко-солодкі елегійні мотиви каталонського дитинства, трагікомедійний сардинський сюрреалізм та страх, ненависть і бурхливу юність поміж гірських колумбійських вершин.

 

«Літо 1993»

Режисерка: Карла Симон

Країна: Іспанія

Рік: 2017

 

ПРО ЩО?

Літо, мерехтливий південний вечір, гамір, вогні, салюти. На початку картини маленький хлопчик, граючись у традиційні гуртові забави, викрикує до головної героїні Фріди: «Ти мертва!» Насправді вона – дитина дошкільного віку, її життя лише починається. Починається зі смерти матері. Тому героїню, що врешті лишилася повною сиротою, забирає сім’я дядька. Дівчинці доводиться адаптуватися до нового середовища та незвичних, чужорідних правил і умов.

 

Стрічка постає абсолютно фрідоцентричною: ми споглядаємо світ крізь призму сприйняття дівчинки (фігурально та буквально – завдяки операторській роботі; часом вона нагадує документальну), та водночас бачимо її саму у його ядрі – ніби на крихітному постаменті, довкола якого обертається реальність, сповнена самотности, розгублености, дитячих страхів, ритуалів, вигадок та прагнень.

 

Фріда вивчає себе, природу та навколишній світ. Вона входить у процес соціалізації, знайомиться із традиційними для католицької Іспанії релігійними практиками. «Літо 1993» – це стрічка про дитинство, яке почасти втілює у собі повноцінне серйозне маленьке життя.

 

Кадр зі стрічки "Літо 1993"
Кадр зі стрічки "Літо 1993"

 

ДЛЯ ЧОГО ДИВИТИСЯ?

Картина занурює у замкнений простір, що існує передовсім у голові Фріди, проте втілюється й фізично, матеріально – посеред вивареної спраглої зелені каталонських літніх садиб. Атмосферу локації підсилює специфічна кольорокорекція з акцентом на відтінки зеленого – це дещо уподібнює зображення до вінтажно-плівкового.

 

Візуально-чуттєвий стан, що полонить кадр, – пасивний, медитативний, елегійний та почасти задушливий. Він схожий на спекотне липневе пообіддя, яке, здається, ніколи не завершиться. Тож, дивіться, якщо персики та абрикоси, які сповнюють ваш пасторальний дачний простір, – усе ще сентиментально рідні, проте видаються надто тривіальними.

 

Картина торкається питань формування особистости, дорослої та дитячої психології, взаємодії між різними віковими групами в межах родини, проблем утрати, самотности, відчужености, адаптації, складних компенсаторних процесів. Фріда – і реальна персонажка, і глибокий, ємний образ внутрішньо ізольованої дитини, на дорослішання котрої впливають різноманітні деструктивні зовнішні фактори. Тож, дивіться, якщо прагнете прорефлексувати підняту режисеркою Карлою Симон проблематику та розібратися у тому, що може виявитися актуальним для вас.


Кадр зі стрічки "Літо 1993"
Кадр зі стрічки "Літо 1993"

 

«Чоловік, який купив місяць»

Режисер: Паоло Дзукка

Країна: Італія

Рік: 2018

 

ПРО ЩО?

Сюжет комедійної кінострічки розгортається довкола сюрреалістичного інциденту: сардинець заволодіває Місяцем. Уряди держав і відповідні інституції в рамках євроатлантичного альянсу налаштовані на оперативне вирішення проблеми. Для того, щоб вийти на контакт із героєм, на острів мусять відіслати спеціального агента під прикриттям Кевіна: він справжній професіонал та довершено володіє сардинською мовою. Єдина проблема полягає в тім, що походження має континентальне. Відтак, Кевін мусить пройти специфічну підготовку, аби постати істинним сардинцем та успішно провести операцію.

 

З розвитком сюжетної історії нас знайомлять із іншими характерними персонажами. Усі вони зображені дещо стереотипно, нарочито спрощено, мовби герої картин періоду кубізму. Тут і пара класичних поліцейських (у нашому випадку – службовців із Управління євроатлантичної безпеки) – «доброго» та «злого», і брутальний сардинський традиціоналіст із драматичним бекґраундом, і владні діловиті американські чиновники, і експресивні, гіпертрофовано емоційні континентальні італійці та хазяйновиті консервативні острівні мешканці.

 

Попри те, що стрічка починається із документальних кадрів висадки американців на Місяць (та і слово це фігурує у її назві), картина зовсім не про небесне тіло (адже це радше художній образ). Якщо узагальнено – вона про італійців. А також – про локальний устрій життя у всій його регіональній різноманітності – ментальній, культурній, ціннісній, звичаєвій.

 

Головний герой картини "Чоловік, який купив місяць"
Головний герой картини "Чоловік, який купив місяць"

 

У ЧОМУ СПЕЦИФІКА?

Стрічка користається достатньо звичними комедійними прийомами. Надто пришвидшена чи сповільнена динаміка в кадрі, (не)очікувані постріли або падіння, неприродньо виразна, «пластилінова» міміка персонажів, мовби ті грають у німому кіно, стереотипні архетипи, напускна патетика (здебільшого досягається за допомогою музичного оформлення та операторської роботи) у відверто несерйозних сценах, завдяки якій останні скидаються абсурдними.

 

Разом із тим, увесь цей синтез комедійних кліше представлений крізь призму живого, автентичного італійського колориту (відмінного від уже звичного для кінотрадиції французького або американського). Відтак, перед нами не просто комедія італійського виробництва, а самобутня, дещо фольклорна мистецька практика.

 

Візуально стрічка постає надзвичайно впорядкованою: усі елементи в кадрі розташовуються відповідно до специфічної чуттєвої гармонії. Тут багато мінімалістичної геометрії (вона втілена в особливій конфігурації об’єктів і чимось нагадує візуальну манеру режисера Веса Андерсона) та промовистих дотепних візуальних метафор (наприклад, як на початку, із власником Місяця та віслюком – вірогідно, нам натякають на спорідненість їхніх характерів). Відтак, і сюжетно, і візуально картина скидається на логічно структурований ланцюг трагікомедійних епізодів: виважених та продуманих, свого роду – довершених.


Згадана візуальна метафора
Згадана візуальна метафора

 

«Монос»

Режисер: Алехандро Ландрес

Країна: Колумбія

Рік: 2019

 

ПРО ЩО?

Картина розповідає про озброєне угрупування безпритульних підлітків під назвою Монос, які мешкають ізольовано в колумбійських горах. Щодня вони виконують виснажливі фізичні тренування, вправляються у поводженні зі зброєю, проводять специфічні ритуальні ігрища, доглядають за своїм скромним господарством та бурхливою дикою тамтешньою природою. Також, вони утримують позичену корову й полонену американську жінку (перша, як не парадоксально, викликає у них набагато більше трепету). Відтак, паралельно із центральною «підлітковою» історією розгортається лінія полонянки Доктори – акцент робиться на її психоемоційному наративі.

 

Водночас герої займаються тим, що властиво для підлітків будь-де та будь-коли: товаришують, кохаються, експериментують із зовнішністю та пізнають власну сексуальність. Звичний життєвий устрій угрупування порушує ряд трагічних інцидентів, тому молодь змушена шукати нового пристанища.

 

Кадр зі стрічки "Монос"
Кадр зі стрічки "Монос"

 

Внутрішній стан Моноса нагадує натягнутий оголений нерв: взаємодія між членами угрупування балансує на межі суворої «військової» дисципліни, екзальтованого підліткового гедонізму та підривної, мов порохова бочка, дикості й агресії. Кінематографічно такий емоційно-поведінковий синтез репрезентується передовсім через візуальні та аудіальні засоби: динамічну зйомку, що експансує увесь простір та не пропускає в нім жодної деталі, контрастній насиченій колористиці, виразному напруженому саундтреку.

 

Герої картини
Герої картини

 

ДЛЯ ЧОГО ДИВИТИСЯ?

Щоби зануритися у незвичну для себе систему людських взаємодій.

Попри те, що «Монос» – стрічка художня, а не документальна, вона нагадує свого роду соціальний експеримент. Угрупування скидається на закрите суспільство, що функціонує за власними специфічними правилами. Цікаво спостерігати за тим, як поводяться герої в рамках цієї соціальної одиниці, як розвиваються їхні стосунки, які ролі та ієрархічні позиції вони займають та як кожен із персонажів (усі вони мають багато спільного та ще більше – особистого, відмінного) реагує на різноманітні зовнішні тригери.

 

Герої картини
Герої картини

 

Щоби вразитися живій первозданній природі Південної Америки.

Локаціями у стрічці виступають і скелясті вершини, подібні до витончених, проте масивних авангардних скульптур, і дикі джунглі, і бурхливі тропічні ріки. Операторська робота максимально розкриває потенціал цього простору. Застосовуються різні манери зйомки: великі, середні та загальні плани, інтимне макро та фільмування величних колумбійських пейзажів за допомогою дрона. Комбінація усіх цих технік створює ефект присутности й включености, загострює сприйняття та чуття, що наділяє загальну кінематографічну історію роллю абсолютно глобальною, свого роду – гегемонічною.

 

Пейзажі у "Моносі"
Пейзажі у "Моносі"

 

Марія Васильєва