11 грудня 2019 17:03
243 Переглядів

“Піаністка” Міхаеля Ганеке: чому небезпечно вчитись любови у Шумана?

Уявіть собі строгу, стриману, беземоційну (здавалось би) музикантку. Поважну викладачку консерваторії і талановиту виконавицю. Вже не юну, але яка живе з матір’ю та спить з нею в одному ліжку. Батько цієї музикантки закінчив життя у божевільні. Ви вже здогадались, які скелети ховаються у неї в шафі? А що трапиться, якщо вона несподівано закохається у красивого студента? Міхаель Ганеке, режисер стрічки “Піаністка”, розповість вам усе про цю приголомшливу та проникливу історію болю, кохання та музики.

 


Еріка за роботою

 

Сюжет

 

Головна героїня Еріка присвятила своє життя грі на фортепіано. Це заняття витіснило з її світу все інше. Вона викладає у консерваторії, дає приватні уроки, грає на концертах, а ввечері самотньо повертається додому, де її чекає матір з черговою порцією нарікань (“ми досі не можемо собі дозволити кращу квартиру!”). Блискуча (і хочеться додати болюча) музична кар’єра доньки – проєкт матері. Саме вона змушувала доньку до знемоги практикуватися, нервувати на звітних концертах і відчувати, що від цього залежить її доля. “Ніхто не повинен бути кращим за тебе” – каже мама та параноїдально контролює життя доньки навіть в дорослому віці. 

 

Попри свої досягнення, Еріка змушена багато працювати, щоб матеріально забезпечувати себе та матір. Вона скромно одягається, не дозволяє собі зайвого у побуті. Але її стихія – музика романтизму, яка контрастує зі ззовні стриманою натурою. По справжньому ми знайомимось з Ерікою під час її уроків. Вимоглива до своїх учнів, вона помічає найменші деталі  у виконанні, вимагаючи не лише майстерності у техніці, а й розуміння емоційних нюансів ( “Ви взагалі розумієте, що означає холодніше?!” – дорікає вона учениці). Відточена у музиці чуттєвість Еріки знаходить химерні прояви у вимірі її інтимного життя. За ширмою втиснутого у тісні рамки побуту ховається безліч перверзій (прим. від ред.: форма сексуальної поведінки, яка відхиляється від прийнятої в суспільстві норми), які нам поступово показує режисер: вуаєризм, порнографія, самопошкодження.

 

 

Непросте, втім, налагоджене життя Еріки йде шкереберть, коли у ньому з’являється юнак  Вальтер. Вони знайомляться на домашньому концерті. Він зачарований її виконанням Баха, вона ж розповідає йому про божевілля та страждання Шумана. Хлопець –  повна протилежність Еріки – самовпевнений, пристрасний і легковажний. Захоплений загадковою жінкою, він кидає навчання на інженерному факультеті і стає її студентом. Наполегливо проривається через холодність її характеру. За показовою відстороненістю Еріки ховається небайдужість до хлопця: вона підсипає бите скло у кишеню своєї учениці, до якої він проявив симпатію. Коли в них врешті починаються інтимні стосунки, Еріка не втрачає можливости проявити нездоровий контроль. “На майбутнє я вам напишу, що зі мною можна і не можна робити. Всі свої побажання я викладу письмово” – повідомляє жінка своєму новому коханцеві. Та Вальтер і не здогадується, які це будуть побажання. Врешті, хлопцеві доводиться вступити у садо-мазохістичну гру, яку затіяла його викладачка.

Режисер фільму  Міхаель Ганеке

 

Про режисера

 

Міхаель Ганеке – австрійський режисер, який з майстерністю препарує приховані недоліки європейського суспільства. Його перша стрічка “Сьомий континент” – історія звичайної сім’ї, яка під тиском буденности раптово вирішує вчинити колективне самогубство. Наступна – “Відео Бенні” – розповідає про хлопця, який захоплений жорстокістю зображеною на екрані, безпристрасно коїть вбивство та фільмує його на плівку. Одна з найвідоміших і найбільш приголомшливих його картин “Кумедні ігри”, знята у двох варіантах – європейському та американському. Стрічка ламає четверту стіну та вражає зображенням холоднокровної безпричинної жорстокости, яка з’являється неочікувано і якій неможливо протистояти. 
Ганеке любить знімати історії, які демонструють хвороби суспільства: поверховість, байдужість, показову добропорядність тощо. “Піаністка” – доволі несподіваний, проте вдалий захід режисера у сферу інтимного, любовного життя. Тут ми знаходимо ту саму хворобливість, прихований потяг до жорстокости, але вже не в соціальній площині, а у сексуальних стосунках героїв. Еротична напруженість, якою просякнутий фільм, привернула увагу та збільшила число прихильників режисера. “Піаністка” принесла визнання Ганеке та здобула одразу три нагороди у Каннах.

 

Ельфріде Елінек - авторка роману "Піаністка"

 

Літературна основа

Фільм знятий за однойменним романом Ельфріде Елінек – австрійської письменниці знаної нонконформістською та лівацькою позицією. Деякий час вона навіть входила до Комуністичної партії в Австрії. У її творчості почасти є соціальна критика (роман “За закритими дверима” про “злих підлітків” післявоєнного покоління) та феміністичні мотиви (роман “Хіть” про порноіндустрію). У “Піаністці” присутнє і перше, і друге, а ще текст створений  за автобіографічними мотивами. Це батько Елінек страждав душевними хворобами та помер від цього, це з неї пів життя намагалися зробити геніальну музикантку. Тому авторка знає, про що пише, коли зображає жорстоке середовище музичного світу та складні стосунки із мамою

 

 

Особливості фільмування

 

Дія відбувається у Відні, хоча фільм франкомовний і грають в ньому французькі актори (через фінансування здебільшого французьких компаній). Стрічка увінчана тандемом двох талановитих акторок – Ізабель Юппер (Еріка) та Анні Жирардо (її матір). Юппер, акторка-інтелектуалка, відома своїми перекладами давньогрецьких трагедій та інтерв’ю з Жаном Бодрійяром (французький філософ), зацікавилась вивченням внутрішнього світу героїні. 

 

“Еріка – не збоченка, не монстр. Скринька з мазохістськими інструментами під ліжком героїні радше символічна: це як секрет, який закопують в землю маленькі дівчатка. Еріка – доросла жінка і водночас дівчинка, пригнічена своєю матір'ю” – коментує роль акторка. 

 

Стрічка скромна та навіть прісна у візуальному плані. Переважно зняті внутрішні простори – інтер’єри консерваторії, концертні зали, кабінет Еріки, її помешкання. Акцент робиться не на формальних особливостях фільмування, а на зображенні героїв, їхніх дій. У фільмі багато великих планів облич. З виразних засобів  можна виділити статичну камеру і повільний темп, який підкреслює напруження та тягучість розповіді. У всьому іншому – погляд режисера відсутній. 

 

Метод Ганеке – холодний і відсторонений. Він не дає моральних оцінок, не загострює увагу на видовищних моментах, емоціях чи стражданнях. Усе він знімає однаково байдуже – побутові сцени, розмови, самопошкодження, секс та зґвалтування. Режисер підштовхує глядача мислити самостійно та не дає відповідей.

 

Особливе місце у фільмі відведене музиці. Для героїв це особлива мова спілкування. Стримана у прояві емоцій Еріка здатна розкритися лише через виконання музичних творів. Так само, через особливості виконання, вона пізнає інших людей: своїх учнів і Вальтера. Разом з тим, музика стає для неї ідеальним світом і тільки у ньому вона вміє жити та болісно переживає зіткнення з реальністю.

 




“Піаністка” – психоаналітична головоломка, у якій кожен може знайти власну інтерпретацію. Тож не дивно, що фільм обріс багатьма трактуваннями як від кінокритиків, так і від психіатрів. Так, у владній позиції жінки можна простежити феміністичні мотиви, на прикладі її девіацій можна комплексно розглядати проблематику “інакшости”, звернувшись до праць Фуко та Дельоза, у її стосунках з матір’ю можна віднайти фройдистські комплекси тощо. Втім, фільм не зводиться до інтелектуальної вправи з пошуку прихованих значень. Це також чуттєва та емоційна історія, яку не обов’язково розгадувати, та яку точно варто переглянути.

Наталія Кідиба