03 червня 2020 10:22
260 Переглядів

Сім запитань та відповідей про роад-мувіз

Жанри кінематографу – концепція динамічна та цікава для дослідження. Більшість із наявних нині мають давнє коріння, втім, перманентно розвиваються, сповнюючись деталями. Починаємо нову рубрику із роад-мувіз та відповідаємо на сім запитань, що зачіпають найважливіші нюанси жанру: походження, центральні компоненти, акценти, художню специфіку та представників.

 

1. Чому жанр так називається?

Основним сценарним компонентом роад-мувіз, або ж дорожніх фільмів, як їх також називають, є дорога. Навколо неї вибудовується сюжетна лінія. Відтак, цей образ втілюється у подорож, яка постає своєрідним “скелетом” сюжету картини.


Дорога у трилогії Віма Вендерса "Допоки не настане кінець світу"

 2. Звідки він походить?

Жанр має літературне походження: ще від давньогрецьких творів на кшталт “Одісеї” або “Енеїди” – у них центральною сюжетною лінією була подорож головних героїв з точки А в точку Б.

Загалом в основу сценарію роад-мувіз часто лягають літературні твори різних періодів із подібною сюжетною специфікою. До прикладу, “На дорозі” Джека Керуака (за ним у 2012 році режисер Волтер Саллес зняв однойменну кінострічку). Або ж “Чорна рада” Пантелеймона Куліша.  З неї вийшов би просто іконічний роад-муві. Дивно, що до цього ще ніхто не додумався.

 

 
Кадр зі стрічки "На дорозі" Волтера Саллеса

3. А чому саме дорога?

По-перше, дорога – це зручна опора, свого роду каркас для побудови кінематографічної історії. Фактично, вона уже сама по собі є історією – тобто історією подорожі, адже починається із того, що персонажі залишають точку А (наприклад, дім або будь-яку звичну для них локацію), і це знаменує зміни у їхніх життях. Так зрозуміла, логічна основа уже закладена, що спрощує подальшу роботу.

По-друге: на таку лінійну основу зручно “нанизувати”вторинні сюжетні лінії: зупинки на різних локаціях, знайомства із другорядними персонажами по ходу подорожі, позитивні та негативні інциденти.

По-третє: завдяки образу дороги можна легко побудувати зрозумілий, послідовний алгоритм розвитку персонажів. Характерним для цього жанру є те, що у процесі подолання відстані від точки А до точки Б герої так чи так внутрішньо змінюються. Як правило, йдеться про особистісне досконалення, переосмислення цінностей і принципів.


Дорога як центральний сценарний компонент. Кадр зі стрічки "Мій приватний штат Айдахо" Гаса Ван Сента

4. Які характерні особливості мають персонажі?

Персонажі роад-мувіз часто зображуються розгубленими, спустошеними та розчарованими – немовби в емоційному вакуумі. Перебуваючи у стані психологічної стагнації та кризи, герої постають відчайдушними і спраглими до змін –  це і мотивує до того, аби вирушити в дорогу (ми вже розібралися у тому, що шлях є не лише фізичною подорожжю, а й процесом особистісних змін героїв). Нерідко персонажі є на своєрідному розпутті або ж у пошуку натхнення чи відповідей на важливі внутрішні запитання – тоді подорож видається єдиним правильним рішенням.

Характерно, що герої не завжди вирушають у дорогу тому, що мають конкретну кінцеву мету, одразу зрозумілу глядачеві. А й навіть коли мають, то у жанрі важливішим є сам процес подорожі, аніж його  результат.

Персонажами дорожнього кіно є, зазвичай, світлошкірі гетеросексуальні чоловіки (втім, це не є константою: наприклад, у «Межах контролю» Джима Джармуша у головній ролі темношкірий актор Ісаак де Банколе). Така особливість є не специфікою жанру, а, радше, суспільною стигмою у даному питанні, тому зараз ситуація може змінюватися. У  ранніх роад-мувіз (1930-ті) головними героями були  гетеросексуальні пари. Чоловіки ж стали центральними персонажами з післявоєнного періоду. Жінки іноді є у ролі їхніх компаньйонок. Часом зустрічаються стрічки, де головними героями є лише жінки або ж представники ЛГБТ+ спільноти, втім, це не поширена практика.

 


Головний герой стрічки "Межі контролю"

5. На чому робиться найбільший акцент?

Найвиразніший акцент у сюжетно-проблематичній площині роад-мувіз припадає на те, як змінюються персонажі впродовж своєї подорожі. У такий спосіб, наголос робиться не на сюжетних твістах, пов’язаних безпосередньо зі сценарною історією, а на тому, як герої внутрішньо переживають те, що із ними стається, – навіть якщо не відбувається нічого гостродраматичного або фатального, як це може здаватися глядачам збоку. 

Яскравий приклад – історія головного героя «Суничної галявини» Інґмара Берґмана. Лінія його подорожі сповнена вторинних сюжетних відгалужень, втім, найдетальніше режисер прописує не самі пригоди чоловіка, а те, як він, реагуючи на них, трансформується. Саме тому, зображуючи ностальгійні сни персонажа, у яких той зустрічається зі своєю юністю, Берґман завжди фізично «вписує» героя у цю ж сновидну площину, так, аби глядачі буквально спостерігали за найтоншими змінами у його свідомості, виявленими передовсім у якісно фільмованій міміці. Взагалі, це не єдиний цікавий прийом, яким користується Берґман. Режисер бере від жанру дорожнього кіно все, аби максимально якісно прописати центрального персонажа «Суничної галявини». Сни літнього чоловіка – реалістичні, біографічні – не лише дають йому змогу переосмислити власне «сьогодні» та змінитися, а й демонструють нам, чому він став такою людиною, з усім тим набором негативних рис характеру, які в результаті подорожі трансформуються в позитивні.

 


Кадр із "Суничної галявини" Інгмара Бергмана

 

Підсумуємо: у роад-мувіз подорож постає чимось на кшталт нової реальности для героїв, відмінною від звичного стану речей.  Отже, важливим є прослідкувати, як вони на неї реагують та який вона має на них вплив.

 

 6. У чому полягає специфіка художнього оформлення?

З’ясуємо нюанси аудіальної та візуальної складових, характерних для представників жанру.

Саундтрек. Загалом тут усе залежить від того, де та коли знімали картину. Втім, це часто мелодії, які лунають безпосередньо із програвача в автівці героїв (адже подорож, як правило, здійснюється саме автівкою). Традиційно, це властиві своєму часові композиції, нерідко рокові (у всьому різноманітті його піджанрових проявів): їхня динаміка вдало резонує із динамікою самої подорожі.

Візуальна складова. Жанр роад-мувіз є  давнім, тому багато його представників зафільмовані на чорно-білу плівку. Кольорова палітра пізніших робіт не має якоїсь  специфіки та радше адаптивна під місце знімання, час, історію тощо. Звичайно, велике значення для візуалу мають локації, які проминають персонажі в процесі подорожі. Західноєвропейські міста, південноєвропейські узбережжя та американські прерії диктують власну автентичну специфіку.

 


Кадр із картини "Аліса в містах" Віма Вендерса. Стрічка є яскравим прикладом того, як режисер вплітає в основну історію сюжетно-декоративні елементи, зображуючи пейзажну естетику та архітектуру різних європейських та американських міст

 

Загалом, попри те, що центральним компонентом роад-мувізє дорога, жанр дає можливість детально зобразити характерні ознаки різних географічних локацій: природу, архітектуру міст, знамениті пам’ятки, побут мешканців. Усі ці компоненти, як правило, виступають вторинними елементами основної сюжетної лінії. Саме тому дорожні фільми почасти сприймаються енциклопедично, немовби телепрограми про подорожі світом.

 
Кадр із "Аліси в містах"

7. Насамкінець: хто це все знімає?

У жанрі роад-мувіз працюють і американські,  і європейські, і австралійські, і азійські режисери – достатньо інтернаціональний феномен, хоча традиційним вважається для США. Говоритимемо про сучасність ( з другої половини ХХ століття).

 

Америка: ДЖИМ ДЖАРМУШ

Майже усі стрічки режисера більшою чи меншою мірою мають ознаки, притаманні роад-мувіз. Найбільш канонічними є: 

«Мрець»

«Поза законом»

«Межі контролю»

«Зламані квіти»

 


Кадр зі стрічки "Мрець"

 

Чому? Дорога тут – елемент буквальний і прямолінійний, а не метафора; подорожують персонажі майже постійно; помітна внутрішня трансформація героїв (особливо у «Зламаних квітах»).

Варто згадати про своєрідний приклад із фільмографії Джармуша – «Ніч на землі». Тут також спостерігаємо елемент дороги і саме на ній будується сюжетна історія, втім, завдяки цьому режисер радше демонструє нам типажі та характери людей, що зустрілися випадково та, можливо,  змінять один одного за нетривалий час взаємодії. А, може, і ні.

 


Кадр із однієї з новел у складі "Ночі на землі"

 

Європа: ВІМ ВЕНДЕРС

Доробок цього німецького автора майже повністю базований на роад-мувіз. У 1977 році він навіть заснував продюсерську компанію, Road Movies Filmproduktion, яка  продюсувала його стрічки, а також деяких інших авторів (радимо ознайомтися із її фільмографією: окрім робіт Віма, вона включає й інші неординарні картини). У Вендерса ж найбільш характерними представниками жанру є:

“Аліса у містах”

“Фальшивий рух”

“З плином часу”

“Париж, Техас”

“Лісабонська історія”

 


Кадр із картини "Фальшивий рух"

 

Усі вони – класичні представники жанру. Дорога знову постає буквальною, не метафоричною; вакуум кінострічки резонує зі станом героїв – дещо меланхолійним, загубленим; ми стаємо свідками трансформації персонажів в результаті подорожі. Також присутні вторинні елементи на кшталт пейзажів природи чи архітектури європейських та американських міст – цьому Вендерс приділяє велику увагу.

 

Азія: ВОНГ КАРВАЙ

Жанр дорожнього фільму не є профільним для цього режисера, проте у його доробку є кілька робіт, насичених специфікою даного напряму, зокрема:

“Мої чорничні ночі”

“Щасливі разом”

 


Кадр зі стрічки "Щасливі разом"

 

У чому ж цікавість? Ми спостерігаємо не стільки докорінні метаморфози персонажів у результаті подорожі з точки А в точку Б, скільки фіксуємо цілий спектр змінних їхніх реакцій на різноманітні події – це цілковито занурює у процес, а результат як такий майже нівелюється. Завдяки цьому роботи Карвая – надзвичайно динамічні, ми маємо можливість прожити з персонажами кожен зображений момент, і лише він буде важливим.

Марія Васильєва