03 грудня 2019 12:47
1145 Переглядів

“Вічне сяйво чистого розуму”: пам’ятати не можна забути

Людська пам’ять – складний механізм, який підвладний нам менше, ніж здається. Ми звикли романтизувати її, сакралізувати, відчайдушно триматися за спогади, символізувати їх, вкривши фльором особливих значень. Та чи варте це таких зусиль?

Якось режисер Мішель Гондрі та сценарист Чарлі Кауффман взялися рефлексувати на значення та цінність спогадів. Зрештою, це вилилося у кінократину, яка настільки непроста й заплутана, як і людська свідомість. “Вічне сяйво чистого розуму” – напів фантастична драматична ода реалізму людських взаємин. Стрічка балансує на межі зображення дійсного та ірреального, що змушує неодноразово повертатися до неї. Розбираємося у важливих нюансах, які допомагають підтримувати цей баланс.

 


Клементина та Джоел, стан: меланхолія

 

СЮЖЕТНИЙ АСПЕКТ

Парадокс сюжетної лінії «Вічного сяйва…» у тому, що спершу вона зрозуміла, хоча досить нетипова для романтичних фільмів. При глибшому аналізі ви розумієте, як багато важливих моментів спочатку пройшло повз увагу, потому – видобуваєте власну сюжетну інтерпретацію з рясних, регулярних, проте невпорядкованих переплетінь дійсного із підсвідомим. Врешті, і цей варіант хибний. Насправді, більша частина кінострічки відбувається на рівні пам’яті головного героя – Джоела (Джим Керрі), який прагне стерти спогади про свою кохану, Клементину (Кейт Уінслетт). Глядачів розташовують безпосередньо на площині підсвідомого персонажа і всі візуалізовані сцени з його минулого постають спогадами у процесі їх стирання. Часом у цю лінію логічно та послідовно вплітається реальна історія – ми стаємо свідками самої процедури очищення мозку героя від болючих фрагментів пам’яті.

Джоел із підсвідомого змагається з працівниками компанії в реальности, у якої сам замовив операцію з видалення спогадів. Персонаж шкодує про необдумане рішення, прагне вхопитися за ефемерні залишки романтичного минулого, які колись давали йому енергію. Намагаючись сховати Клементину у найінтимніших і найвіддаленіших куточках своєї пам’яті, чоловік паралельно розповідає історію їхніх стосунків.  Ці сцени – немовби випадково вихоплені з контексту – на стадії кульмінації, і від того є живими, натуральними, реалістичними. Такий підхід до конструювання історії “Вічного сяйва…” надає стрічці автентичности. Але найголовніше: якими б фантастичними події не були, ми – віримо. 

 

Клментина та Джоел, стан: закоханість 

 

ВІЗУАЛЬНИЙ АСПЕКТ

Візуальна складова кінострічки вдало підлаштована під специфіку її історії. Нижче – деякі з прийомів, яким користувалися творці “Вічного сяйва…”, а також особливості відтворення як дійсного, так і підсвідомого.

Ручна камера

Майже вся картина відзнята на ручну камеру. Це формує різне сприйняття сцен залежно від потреби: динамічне тремтливе зображення включає глядачів в історію, надає їй то інтимного, то наближеного до документалістики характеру. Ефект, досягнутий завдяки такій зйомці, робить атмосферу плинною, непостійною, навіть вразливою та дещо розхристаною. Цей настрій ідеально накладається на історію про втрачені спогади. 

Деякі сцени зафільмовані статично, майже непорушно. Втім, навіть попри це, всередині них прослідковується безупинний рух: люди, автомобілі, явища природи у кадрі створюють динаміку, яка за своїми властивостями балансує на межі реального та фантазсмагоричного.

 


Джоел готується до процедури стирання спогадів

 

Гра теплого та холодного у кольоровій палітрі

Процеси, які відбуваються у свідомості Джоела, – відтворення спогадів про особисте, зображені у теплій кольоровій палітрі.Руде волосся Клементини у розпалі їхніх стосунків; барвисті вогні міста під час вуличної святкової ходи: червоні, помаранчеві, жовті; світанкові, осяяні світлом, бежево-білі пейзажі затишних житлових кварталів – усе це контрастує із загальною холодною, пастельною, блакитно-біло-бузковою палітрою  стрічки. Реальність зображена приглушеною, спокійною, за відчуттями – немовби повітряною, легкою, майже невидимою, ніби нескінченний зимовий сонячний ранок. Подорожі Джоела та Клементини спогадами про гіркі, неприємні сторінки їхніх взаємин – темні, візуально важкі, сповнені чорно-фіолетового похмурого сюрреалізму. 

 


Клементина та Джоел знайомляться (вкотре?)

Маніпуляції зі світлом

Світло у стрічці підпорядковується загальній кінематографічній розповіді. Найвиразніше це помітно у сценах знищення спогадів: герої, які втікають від дії машини у незатишній темряві, локально акцентуються різким централізованим потоком світла, який ніби застає їх на гарячому, викриває, засліплює. Показовою є сцена із самотнім Джоелом на льоду: його фігура засвічується ненатурально яскравим спалахом, нарочито контрастуючи із глухим чорним тлом. 

Попри те, що загалом стрічка – приглушено-меланхолійна, у ній достатньо і природнього світла: воно надає середовищу того самого  вічного сяйва, яке безумовно існує і в реальності, і в спогадах.

 

Джоел, стан: розпач

 

«Вічне сяйво чистого розуму» – хоч і напів фантастична драма про людські взаємини, та все ж прекрасна та гірка у своїм реалізмі, у істинності висвітленого нею життя. Це – кіно про людей, таких, якими вони є насправді: закоханих, ображених, розбитих, надломлених, відчайдушних, надто емоційних, непослідовних, алогічних, врешті – справжніх, живих. Клементина стерла спогади про Джоела, він вирішив зробити те саме у відповідь, на зло. Втім, після процедури герої випадково зустрілися знову. І вони готові закохатися, ніби вперше, відкинувши упередження та страхи щодо спільного майбутнього. Не побоятися спробувати, ризикнути – кажуть ж, що сміливі мають щастя.

Марія Васильєва