08 квітня 2020 19:07
527 Переглядів

Як дивитися «Пана Ніхто» Жако Ван Дюрмеля

Уявіть світ. А тепер проаналізуйте: що перше спало вам на думку, що зародилося у надрах фантазії, коли почули це слово? Уявіть світ таким, яким би хотіли його бачити: чи надто відрізняється від того, який оточує вас зараз? Уявіть світ, де можливо все.Нереально? Насправді це – наша дійсність, та сама, у якій ми живемо. Адже можливо все, допоки ми не зробили вибір. Саме на цьому будує свою науково-фантастичну драму «Пан Ніхто» режисер Жако Ван Дормель. Ми не намагатимемося розібратися у хаотичному та водночас логічному сплетінні сюжетних ліній стрічки (за нас це давно зробила Вікіпедія). Натомість, спробуємо розкрити основні символи у вимірах часу та простору, завдяки яким картина постає неординарним витвором кінематографу.

 


Постер до стрічки

 

Жанр: науково-фантастична драма

Рік: 2009

Країни: Бельгія, Франція, Канада, Німеччина

У ролях: Джаред Лето, Діана Крюгер, Сара Поллі, Лін Дан Фам та інші

 

СЮЖЕТ

Стрічка розповідає історію Немо (Джаред Лето) – останнього смертного чоловіка на Землі. Герою 118 років, проте він упевнений, що йому 34. Лікарі застосовують гіпноз, щоб пацієнт зміг повноцінно відтворити хроніку власного життя. Вдається це лише фрагментарно: Немо плутано переповідає журналістові три життєві історії – від народження і до смерті. Всі вони мають спільний початок: день із дитинства героя, коли той мусив зробити вибір, з ким із батьків залишитися після їхнього розлучення. Подальший розвиток кожної із сюжетних ліній так чи так залежав від рішення хлопчика.Ці історії можуть виявитися настільки ж реальними, наскільки фантасмагоричними. То чи відбулася насправді хоч одна з них?

 


Джаред Лето у ролі Немо

 

ЧАС

Пригадайте, як під час дощу краплі стікають вертикальною площиною: тремтливі потоки різних форм і розмірів постійно зливаються один в одного та розмножують десятки нових потічків. Саме так можна метафорично описати час у картині. Три рясно фрагментовані історії переплітаються та регулярно чергуються, почасти збиваючи з пантелику. Загалом ми бачимо, здавалося би, хаотичну нарізку сюжетів, що нагадує довге строкате полотно. Втім, не варто одразу намагатися реконструювати їх із метою віднайти первинну цілісність. Неймовірна множинність, непередбачуваність та, водночас, закономірність причинно-наслідкових зв’язків – ось одна із центральних філософських засад кінострічки. Кажучи просто: все відбувається чомусь, і чомусь саме так. Здебільшого це – питання часу, проте не варто недооцінювати силу людського вибору. «Все на світі могло бути іншим, але мати той же сенс» – розмірковує Немо та має рацію.

 


Юність головних героїв

 

Час постає основним сюжетним компонентом і головним героєм, найглибшим питанням та найбільш вичерпною відповіддю, підставою жалю та джерелом надії. Час вправно керує людьми так само, як і вони ним: залишається науково рефлексувати, хто зробив це першим. Мультивимірний портрет життя Немо – свого роду філософська притча про стосунки із часом: його марнування та розумний ужиток, втрату та набуття.

 

ПРОСТІР

Багатоскладовість сюжету диктує вимоги до специфіки простору. Картина постає барвистою мозаїкою різноманітних локацій: затишного передмістя, дещо декоративного у своїх побутових проявах, сталево-скляного масштабного мегаполісу, вогненної сюрреалістичної поверхні Марсу, футуристичного міста майбутнього, крихкого та водночас величного у світлі вранішнього сонця. Загальна сюжетна історія нанизує на себе усі ці уламки простору, ніби яскраві намистини, утворюючи єдину гетерогенну композицію. Оскільки у центрі стрічки життя справжніх людей, візуально кожна локація – надзвичайно предметно деталізована, завдяки чому сповнена реалістичности та натуральности.

 


Батьки головного героя

 

КОЛІР

Відповідно до особливостей кольорової палітри, стрічку можна чітко поділити на дві частини: минуле Немо та його теперішнє. Останнє зображене мінімалістичним і майже монохромним: у ньому переважають білий, пастельний бежевий та світло-блакитний кольори. Причому перший – насичений, подібний до різкого лабораторного світла – виразно переважає. Кадри стають схожими на величезне полотно, цнотливе та недоторканне. Такі колористичні рішення логічно накладаються на стан головного героя, який той переживає. 

У старості Немо перебуває у повному забутті, він слабкий та майже нерухомий, через що скидається на новонароджене дитя, занурене в сон та абстрактні наївні фантазії. Втім, відрізняє героя від дитини його досвід, огорнутий філософським фльором. Білий колір символізує чистоту героя, а також – його старечу мудрість, хоч і приспану, проте дуже потужну. Білий також активно застосовується для зображення Раю, де, за розповідями Немо, до народження мешкають усі немовлята. Така колористична паралель асоціативно пов’язує ці два виміри, натякаючи на деяку спорідненість.

 


Маленький Немо у Раю до народження

 

Минуле героя можна додатково сегментувати за кольорами. Дитинство Немо огорнуте теплими барвами: жовтою, персиковою, трав’яною. Вони наскрізь просяклі сонцем і створюють відчуття абсолютної захищености, безтурботности та затишку. Підлітковий вік насичений яскравими, виразними відтінками – малиновим, червоним, помаранчевим. Вони контрастують із меланхолійним сизо-блакитним тлом, загалом властивим стрічці. Доросле життя персонажа не позбавлене природнього різнобарв’я, втім, здебільшого зображене у стриманих, холодних поєднаннях бежевого, блакитного та сірого. Вони вичерпно уособлюють Немо – його внутрішню невизначеність, самотність, постійні вагання та пошуки. Кожна жінка, яка зустрічається на життєвих шляхах героя, також має колір, який свого роду маркує її, визначає настроєво та естетично: червоний, жовтий, блакитний. Вони яскраво виражені у відповідних елементах одягу, деталях образу, декорі побуту.

 


Немо та Анна

 

«Пан Ніхто» – мистецький витвір на межі неординарної наукової фантастики та кінематографічної філософської повісти. Перше виступає радше не центральним жанром, а дуже вигідним середовищем для повноцінного розвитку другого. У пошуках прихованих та явних смислів картини можна заплутатися: це кіно охоплює сфери наукового та чуттєвого, раціонального та емоційного, плинного та вічного. Воно про життя загалом та різноманітні його вияви окремо; про деструктивну силу відчуження та творчу силу кохання; про важливість бути свідомим і відповідальним за усі свої дії на рівні з бездіяльністю, адже у прояви всього сущого закладені певні наслідки – у цьому і зміст, така собі константа, яка залишається сталою незалежно від форми. Не кожен із нас доживе до 2092 року, коли, за словами героїні стрічки Анни (Діана Крюгер), Всесвіт перейде від розпаду до стискання, і часові процеси перезапустяться у зворотному напрямку, що дасть людям можливість повернутися у минуле. Тому варто пам’ятати про безупинну плинність часу та значення прийнятих нами рішень. Врешті, вся ця філософська аналітика впирається у єдине твердження, що пронизує та водночас підсумовує загальну історію кінострічки: допоки вибір не зроблено – можливо усе, саме тому часом так важливо просто зупинитися.

Марія Васильєва