22 квітня 2020 18:38
438 Переглядів

Як дивитися “Вислизаючу красу” Бернардо Бертолуччі?

У цьому фільмі красі відводено окрему роль: вона присутня в кожному кадрі і сцені. “Вислизаюча краса” – це кінострічка одного з культових італійських режисерів Бернардо Бертолуччі. Це один з останніх фільмів режисера і один із найуспішніших у його доробку. Він легкий і більше заспокоює глядача, ніж провокує на роздуми. Це саме те, що треба дивитися в очікуванні теплого літа. 

 

 

Рік: 1996
Жанр: мелодрама, драма
Акторський склад: Лів Тайлер, Джеремі Айронс, Джозеф Файнс, Шинед Кьюсак, Карло Чеккі, Дональ МакКанн, Рейчел Вайс, Жан Маре та інші

 

Про що?

Юна і цнотлива американка Люсі приїхала після самогубства матері в Італію. Нібито для того, щоб скульптор зробив її портрет. Один із героїв фільму сказав: “Кохання не існує, є тільки докази кохання”. А Люсі приїхала знайти кохання, доказом якого вона була, бо прочитала у щоденнику матері записи про свого справжнього батька. Як виявилося, саме в цьому місці Люсі була зачата і саме тут вона сподівалася зустріти колишнє кохання, хлопця, з яким вперше поцілувалася чотири роки тому. Так вона знайомиться не тільки з новими людьми, а й з відчуттями, незнаними досі. 

Сюжет фільму – лінійний. Єдине, що переносить нас у минуле – щоденник матері, який героїня іноді читає. Ми не знаємо, скільки часу Люсі провела з друзями матері, чи це кілька тижнів, чи два-три місяці, але хіба це важливо? Влітку на відпочинку про час згадувати не хочеться. 

 

 

Цей фільм – дебют акторки та моделі Лів Тайлер, яка тут у головній ролі. Окремо хочеться відзначити гру Джеремі Айронса, що був сусідом Люсі. Він зіграв роль чоловіка, якому залишилося жити лічені дні, настільки органічно, що не викликало сумнівів – він точно змирився зі своїм становищем, але ще живе на повну і навіть готовий зваблювати. 

 

 

Атмосфера

Стрічка показує спокійне, розмірене життя друзів матері: поета, журналіста та інших творчих людей на віллі в Тоскані. Тут багато простору, довгих вечорів за вином, розмов про мистецтво і прекрасних пейзажів. 

“Вислизаюча краса” – не тільки про красу зовнішню: над ним треба думати і чути, а не просто слухати. Тут є невиліковні хвороби, безнадійні стосунки, безтурботна юність і доросла втома від життя. У кожного жителя і гостя вілли – своя історія і досвід, який прочитується у всьому, що вони говорять і роблять. В них є і секрети, шторку до яких частково привідкриває режисер, щоб не відволікати від головної сюжетної лінії. Здається, що з цього фільму вийшла би чудова серія історій про життя кожного з героїв. 

 

 

Операторська робота

Фільм знято в теплій кольоровій палітрі, в якій переважає зелений, червоний, жовтий кольори. Картинка м'яка і зерниста, за цим в кадрі одразу впізнається літо. Тут багато як і великих планів із портретами героїв на тлі природи, так і загальних, з пейзажами Тоскани. За операторську роботу картина отримала “Золотий глобус”. Над стрічкою працював італієць іранського походження Даріус Хонджі. Його роботи ще можна побачити у фільмах Вуді Алена, зокрема у “Північ у Парижі”. 

 

 

Де знімали?

Місце для зйомок – старовинну віллу в Тоскані з великим садом Бертолуччі знайшов випадково, коли приїхав у гості до приятеля. Він не помилився з вибором: деякі актори навіть жили в цьому будинку під час зйомок. Сукні і танці на тлі старовинних фресок і поцілунки в саду серед справжніх столітніх кипарисів створюють атмосферу,  з якою не зрівняється жодна графіка.

 

 

Вілла розташована серед пагорбів, у яких, як казав один із героїв фільму, захована велика традиція мистецтва. До речі, про мистецтво тут говорить майже все – на кожному кроці за героями спостерігають чудернацькі фігури з дерева, виготовлені місцевим скульптором. Легкістю дихають лінії виноградників, кам'яні стіни будинків, що дають прохолодний захист від сонця, відкриті навстіж вікна вночі, оливкові сади і залиті сонцем дерева. Все це створює прекрасне тло, на якому живуть друзі матері Люсі, і ми разом із ними. 

 

 

Після перегляду кінострічки неодмінно хочеться провести літо подалі від шуму автівок і торгових центрів. Ближче до сонця і теплого вітру. Там, де, відчинивши вікно, як головна героїня фільму, будете відчувати за спиною ніч і згадувати свої 19, як би далеко вони не були.

Іра Пельц