11 січня 2019 21:00
348 Переглядів

Як дивитися "Зламані квіти" Джима Джармуша?

– Ці перли на шиї я тобі подарував?
– Сумніваюся, Доне.
– А мав би.

Ми часто щось губимо: ключі, гаманці, кулькові ручки, коханок, сенс життя. Дивимося на зів’ялі букети, втрачені почуття, нереалізовані мрії та думаємо: а що, якби…? Якби не відпустили, якби подарували, якби залишилися? Джим Джармуш розповідає, де шукати відповіді та сенс життя, коли ймовірність знайти й те, й те – рівноцінно мізерна.

 

Жанр: меланхолійно-комендійне роуд-муві
Рік: 2005
Актори: Білл Мюррей, Джефрі Райт, Шерон Стоун, Френсіс Конрой, Джесіка Ленг, Тільда Свінтон, Жюлі Дельпі, Алексіс Дзена, Крістофер МакДональд

 

Про що?

Дон Джонстона (тільки через Т!) має багато спільного з Дон Жуаном: ім’я, бурхливу молодість і… старість. Тепер його волосся посивіло, чергова коханка гримнула дверима, музика не розважає, а букет квітів у вітальні поступово в’яне. Так само, як і Дон. Він просто хоче лежати на канапі, переглядаючи старе кіно, та доживати старість, витрачаючи зароблені статки. Але листоноша дає Донові рожевий конверт із червоними каліграфічними літерами без зворотньої адреси.  У конверті лист, написаний на друкарській машинці, у якому анонімна колишня Джонстона каже, що у нього є дев’ятнадцятирічний син і, можливо, зараз він шукає . Дона. Нашому Жуану ніколи не досягти спокою: його чекає гірко-солодка подорож до різних куточків країни, проблеми минулого та втрачених почуттів. І все це під акомпанемент ефіопських джазових мотивів.

 

mv5bnzexotu4mteyn15bml5banbnxkftztgwmdi3otcxmti@._v1_

Джим Джармуш хоче бути чесним і знімати кіно про людей: меланхолійних, живих, справжніх. Про Джонстона, який розгубив своїх колишніх, його сусіда Вінстона, який працює на трьох роботах, і зрештою, про історії Донових жінок. “Зламані квіти” – це роуд-муві, подорож у нікуди в пошуках відповіді на запитання, яке зовсім не головне. Шлях головного героя в орендованих машинах під ефіопський джаз займає валову частину стрічки. Для Джармуша це притаманно: події просто відбуваються, а час спливає, чи то побутово-трепетні стосунки у “Патерсоні”, чи танцювально-рокова історія вампірів у “Виживуть тільки коханці”, чи подорож підстаркуватого ловеласа. Джонстона в дорозі спіткають різні думки та випробування, але назвати їх позитивними чи негативними неможливо – вони просто трапляються. Синці під очима, невдалі вечері та хтиві підлітки. Немов Джармуш промовляє своєю історією: “Це життя просто трапляється”. Тому так і трапилося, що “Зламані квіти” про не трагічний сум. “Я хотів віддати належне печалі, – каже режисер, – Дон ані оптимістичний, ані песимістичний. У його душі велика діра”. Дон Джонстон перебуває у постійному неспокої: він шукає відповідь на запитання “хто мати його сина?”, та насправді хоче зовсім не цього.

 

Як проходили зйомки?

Під час роботи над стрічками Джим Джармуш намагається встановити полілог між режисером, актором і героєм, якого той грає. Він завжди обговорює із артистами їхні ролі й, якщо вони хочуть, вносить зміни до сценарію. Листа, якого отримав Дон, Джармуш попросив написати всіх акторок фільму. Так, як би їхні героїні написали повідомлення, яке ховалося в рожевому конверті. Після цього режисер скомпонував тексти всіх чотирьох.

fhd005bfs_bill_murray_001 

Джармуш любить, коли в стрічці все природно, тому для нього важлива гра. Багато акторів, як каже режисер, грають чудово, але театрально, а йому потрібно, щоб артист у своїй ролі мав органічний і правдивий вигляд. Дона Джармуш не уявляв без Білла Мюррея (не лише Вес Андерсон пише ролі спеціально для нього). Режисера можна зрозуміти: актор настільки життєво передає образ меланхолійного сивоголового ловеласа, відіграє увесь спектр його переживань, що уявити когось іншого в цій ролі складно, та й не хочеться. Він розмовляє тихіше за інших, майже не ворушить м’язами обличчя, і водночас виявляє стільки емоцій: від здивування через оголену дівчинку-підлітка та до спокою і змирення з долею, коли в його око цілиться кулак брутального байкера.

vlcsnap-10279982

Спершу Джармуш написав сценарій про героя, який живе на три сім’ї з трьома дружинами, але так палко закоханий у кожну, що приховує це та прикидається ідеальним сім’янином. Роль також написана під Біла Мюррея. Однак, згодом режисер сказав: “Я прочитав сценарій і зрозумів, що, хоч це і чудова історія, але не чудовий сценарій”. Джармуш вирішив знімати іншу стрічку – “Зламані квіти”. Сценарій написав за два тижні.

Режисер хотів зробити кожну із жіночих героїнь однаково цікавою, щоб вони не були додатком до Дона, а самостійними персонажами. Він не любить історії, які прямо показують чи розповідають. Тому життя головних героїнь “Зламаних квітів” можна побачити через деталі: фотографії, речі у будинках, поведінку, розмови та міміку.

hero_eb20050804reviews50722001ar

“Зламані квіти” Джармуш присвятив Жану Есташу – французькому кінорежисерові, якого іноді зараховують до пізньої “нової хвилі”. Джармуш зазначає кілька причин, чому обрав саме Есташа. Перш за все, він частково надихнув режисера своїм фільмом “Матуся та хвойда”, у якому розповідається про непорозуміння між жінкою та чоловіком. Частину цієї стрічки Джармуш переніс у свою роботу. До того ж, у кімнаті, де Джармуш писав сценарій, висіла фотографія Есташа. Та, зрештою, Джим просто вважає француза чудовим режисером і хотів, щоб люди з різних куточків світу, які переглянуть “Зламані квіти”, дізналися про нього. Фільми для Джармуша – це завжди ще й спосіб розповісти про мистецтво. Так, на “Патерсон” режисера надихнула однойменна поема Вільяма Карлоса Вільямса, про якого він, як і про Есташа, захотів розказати глядачам. А однією із цілей “Виживуть тільки коханці” є розповісти про мистецтво, яке варте уваги.

Джим Джармуш про страшну комерцію та самозраду

“Я не намагаюся зробити свої фільми комерційними. Я не створюю продукт заради грошей. Однак, я не дурний. Деякі люди зі шкіри вилазять, щоб змусити людей сходити на їхні фільми, але це не для мене. Якби я так робив, то зрадив би самому собі”.

А ми не зраджуватимемо Джиму Джармушу та його прекрасному незалежному кіно, дивитимемося “Зламані квіти”, “Виживуть тільки коханці”, “Патерсон” тощо й чекатимемо, коли світла голова (і ми не про волосся) режисера вигадає нову стрічку.

Тетяна Кулик