24 серпня 2020 18:41
372 Переглядів

П'ять авторів сучукрліту, з якими не страшно починати

Деколи здається, що сучасна українська література з усіма її авторами та читачами — це секта. Щоб увійти до неї не досить знати, з якою інтонацією Жадан читає свої вірші. Потрібно: 1) говорити суржиком; 2) матюкатися; 3) вживати наркотики й алкоголь; 4) прочитати невідомо кого, невідомо чого й невідомо скільки, щоб нарешті второпати, що в ній відбувається. І якщо перші три пункти необов’язкові, бо сучукрліт дозволяє нам говорити літературною мовою і навіть бути тверезими у всіх сенсах, то четвертий залишається актуальним і відкритим. З’ясовуємо, з ким найкраще почати свій цнотливий шлях нецнотливою (і слава Богу!) українською літературою часів незалежности, на що в ній звернути увагу та навіщо це робити.

 

Сучасна українська література – це 

Термін сучасна українська література (або сучукрліт, або укрсучліт) здебільшого використовують на позначення всієї мішанини, яка творилася, твориться й буде творитися в українській літературі з 24-го серпня 1991-го року (іноді ще 1990-го, бо автори вже тоді ніби якимось шостим чуттям відчували наближення незалежности). Туди також часто відносять письменників-вісімдесятників, які відмовлялися писати в радянському ідеологічному стилі соцреалізму, та діаспору з її доробками (наприклад, Нью-Йоркська група). Утім, перші переважно продовжили творити в 90-х, а другим ми чемно залишимо місце в якомусь іншому матеріалі. 

Першими підривними авторами, піонерами сучукрліту можна вважати учасників літературного об’єднання «Бу-Ба-Бу», про яких ми читали ще в школі. Це Юрій Андрухович, Віктор Неборак і Олександр Ірванець. Першим же романом, який прочинив нам двері в нову літепоху можна вважати «Рекреації» Андруховича. А далі імен стало занадто багато, щоб усі їх перелічити. Тому ми принагідно поцупили картинку з лекції Ростислава Семкова у Мистецькому арсеналі. На цьому зображенні ви можете ознайомитися з прізвищами українських авторів, яких номінували на престижні літературні винагороди в часи незалежности. Ті, що написані найбільшим кеглем — найбільше номіновані й нагороджені, найменшим — щойно були помічені.

5-avtoriv-suchuklitu-z-yakumy-ne-strashno-semkiv

Сучасна українська література відбувається зараз, тому важко її якось окреслити чи узагальнити. Про деякі спільні ознаки текстів 2000-х можна прочитати у матеріалі літературознавця Євгенія Стасіневича тут. Ми ж зазначимо, що укрсучліт досить багатогранний і пропонує читачеві і легку жанрову прозу (Кідрук, Винничук, Ільченко), і веселі тексти (Скрябін, Ірванець, Жолдак), і підпільні (Подерв'янський, Карпа), і коротку прозу (Калитко, Бабкіна, Осока), і есеїстику (Забужко, Андрухович, Чех), і навіть «великі романи» (Забужко і Андрухович Софія), і, звісно, море поезії. Цей розподіл ми також взяли у Ростислава Семкова, чию лекцію можна переглянути тут.

З поетами сучукрліту ми вже знайомі, тому спробуємо звертатися до прозаїків. Щоб не страшно було входити в секту, почніть із:

1. Сергій Жадан

5-avtoriv-suchuklitu-z-yakumy-ne-strashno-zhadan

Так, дуже неочікувано. Але з Жаданом навіть знайомитись не треба, з нього не страшно почати. І люблять його усі так, бо його тексти відчувають або дуже хочуть відчувати. Вони водночас і андеграундні з присмаком цигарок і наркотиків, і близькі середньостатистичним тридцятирічним і сорокарічним, і використовують лексику звичайного народу, і можуть бути між рядками ліричними, як вірші письменника. Доки всі вчили напам’ять «Приголосні й голосні» і «Пливи, рибо, пливи», успішно забули про прозу автора. А дарма. Кажуть, що проза Сергія Жадана — це насправді розписані на кількасот сторінок вірші. Останній роман автора «Інтернат» — це, наприклад, вірш «Старші питають Фому» зі збірки «Життя Марії» . Інші ми поки не знайшли, але продовжуємо пошуки і вас до них закликаємо. 

Зверніть увагу, що у своїх текстах Жадан переважно концентрує увагу на темах дружби й метафоричного дорослішання вже дорослих чоловіків. Також він небанально говорить про те, що стається з нами у нашій державі зараз, зокрема — розкриває тему віри. Водночас автор не намагається темою війни виправдати, можливо, недоопрацьовану форму текстів. Його письмо легке й послідовне, не таке багате на художні засоби, як поезія, але цілком чітке, зрозуміле й цікаве. Лірика там з’являється у найпростіших висловах. Так, у п’єсі «Хлібне перемир’я» поетичні відступи між розділами-актами плавно кочують у мовлення героїв і до кінця персонажі, які не могли скласти два слова докупи на початку, говорять глибоко лірично й літературно, а втім, просто.

Що читати?

  • «Депеш Мод»;

  • «Ворошиловград»;

  • «Інтернат».

2. Оксана Забужко

5-avtoriv-suchuklitu-z-yakumy-ne-strashno-zabuzhko

Пані Оксану Забужко знають усі. Але знати, на жаль, — не читати. Авторка працює в різних напрямках: і з художньою прозою, і з інтелектуальної есеїстикою, і з поезією. Тематика, яку вона розкриває, оповідає про національну пам’ять, історію, фемінізм і сексуальність. Кажуть, ніби пані Забужко пише дуже складно: у неї довгі речення, незвичні слова й словосполучення, інтелектуальні теми. Але, насправді, якщо зловити ритмомелодику її тексту, то він читається на одному подиху (перевірено майже усією нашою редакцією і навіть мамою авторки цієї статті). Тим паче, якщо це роман із добре розвиненим сюжетом («Музей покинутих секретів») чи такий знайомий нам потік свідомости («Польові дослідження українського сексу»). Тексти авторки часто рівномірно інтелектуальні та почуттєві — вони інформують і зачіпають .

Важко сказати, на що саме звернути увагу в текстах Забужко, бо вони дуже розмаїті. У випадку «Музею покинутих секретів» радимо відзначити для себе тенденцію всього сучукрліту — те, що події часто відбуваються з героями уві сні. Ми не можемо зшити своє теперішнє із такою необхідною пам’яттю роду й народу, бо її нам не залишили. Тому намагаємося проснити її, аби дізнатися й цілковито відчути. Це є і в текстах Прохаська, і Андруховича, і частково в Калитко. Деколи сон перетворюється у явну фантасмагорію, і з персонажами відбуваються або доленосні, як у Забужко, речі, або цілком асбурдні й сюрреалістичні, потрібні для розуміння самих себе. Тому сон – це своєрідний пошук пам’яти. 

Що читати?

  • «Польові дослідження українського сексу»;

  • «Музей покинутих секретів»;

  • «Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу»;

  • «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій».

3. Катерина Калитко

5-avtoriv-suchuklitu-z-yakumy-ne-strashno-kalytko

Катерина Калитко нещодавно з’явилася у сучасному українському літературному просторі. І знають її переважно через поезію. Втім, у авторки є також збірка короткої прози «Земля загублених, або маленькі страшні казки». І хоча це всього лише одна книга, її досить, аби потрапити в нашу підбірку. Річ у тім, що ця коротка проза не схожа на жодну іншу. Вона ніби повертає читача кудись далеко, де людство лише зароджувалось, відбувалися перші війни, сподівання, любові й самотності. Текст написаний про локації й час, які далекі від нас, але які ніби відбуваються постійно поряд із нами. Бо, перенісши наші історії з виміру сьогодення, Калитко естетично й глибоко розкриває питання тієї ж війни, самотности, пам’яти й любови. Її речення хочеться промовляти в голос і переписувати на папері, а створені прочитаним світи переносити в реальність.

Зверніть увагу на повторювані образи авторки. Це сигналізує про те, що її література твориться в її окремому світі, далекому й близькому нам водночас. Саме це й не відштовхує вічно повторюваними актуальними темами, а притягує їх до нас і дозволяє знову зрозуміти.

Що читати?

  • «Земля загублених, або маленькі страшні казки».

 4. Тарас Прохасько

5-avtoriv-suchuklitu-z-yakumy-ne-strashno-prohasko

Тарас Прохасько часами нагадує гуцульського мольфара в літературі. Він, де б це не було, небагатослівний, утім, за цією його небагатослівністю та загадковістю ховається мільйон сенсів, які кожен вільний знайти сам. Якраз його прозу ми б радили екранізувати Лінчу, бо побачити «Непростих» у його виконанні було б окремим задоволенням. Автор теж пише про пам’ять, пошуки ідентичности та звичаї й традиції.

Зверніть увагу, що форма, яку використовує Прохасько, не притаманна жодним іншим авторам. Його тексти літературно вишукані, втім, карпатсько колоритні. Він не боїться робити нереалістичні й нелогічні, часом такі, які кидають виклик суспільству, речі, щоб знайти відповіді на свої запитання чи розкрити конкретну тематику. У його романі «НепрОсті» ніби є й інцест, й педофілія, але вони цілком органічні, бо ніби нереальні. Бо що в цьому нашому світі вже реально з усім цим абсурдом? Книги Прохаська варто читати медативно й довго, попри те, що там всього сто із лишком сторінок. І перечитувати щороку, аби знаходити нові моральні орієнтири. Варто влітку, коли ну дуже вже хочеться в гори.

Що читати? 

  • «НепрОсті»;
  • «Так, але»;
  • Радіоісторії «Увібрати місто».

5. Софія Андрухович

5-avtoriv-suchuklitu-z-yakumy-ne-strashno-andryhovych

У Софії Андрухович поки що лише два романи. Але один – екранізований, а інший претендує на звання «великого українського роману» 2.0 після Забужко (за стільки років! порахуйте самі — у нас із математикою зле). Авторка так само говорить про любов, пам’ять, розглядає «жіноче питання» і любить фуд-фікшн (у її героїні з «Фелікса Австрії» навіть є своя книга рецептів). Починати з неї — вдала ідея, бо її тексти свіжі з друку і, хоч іноді відбуваються кілька століть тому, актуальні нині й вже.  

Що ж до питань історії й пам’яти, у Андрухович цікавий підхід (на який варто звернути увагу): вона не просто говорить про українську ідентичність, а й не боїться зачіпати нашу позицію жертв Другої світової, підіймає провокативні теми, зокрема: вбивства, спроби самогубства й складні переплетення доль. Її тексти інформують про добу, про яку вона пише, і водночас  зачіпають почуттями. Більше про роман читайте за покликанням.

Що читати?

  • «Фелікс Австрія»;

  • «Амадока».

Зверніть також увагу на тексти Марії Матіос, Юрія Андруховича, Любка Дереша, Андрія Любки, Валерія Шевчука тощо. У сучасній українській літературі ще дуже багато авторів, і вони варті уваги, і можуть сподобатися, і ввести вас у секту поціновувачів. Тільки секти не існує. Це просто література, яку творять українці зараз, тому її так легко читати: вона про нас і для нас. І ніщо не може бути більш важливим, близьким і актуальним. 

Дарія Гуцалюк