09 жовтня 2019 17:55
699 Переглядів

Ален Гінзберг: божевільний виходить із кінотеатру

Нам усім відомі прозаїки-бітники: Керуак, Бротіган, Кізі. Але в течії, яка виступає проти норм моралі та сповідує свободу особистості понад усе, були й поети. Розповідаємо, як втілити у віршовані рядки прагнення до (сва)волі та поєднати любов з політикою на прикладі поета-бітника Алена Гінзберга.

“Я тут, крихітний під сонцем у нескінченно білому небі, витріщаюсь на каркаси нових будівель і прокидаюсь із олівцем в руках…” – такий портрет творця буремних 60-их, часу тотальної культурної революції з її психоделічністю та неприхованою сексуальністю, часу гіпі та протестів, мистецької розкутости та повного вивільнення свідомости. Тоді божевілля було як вияв святості. Марення як найдосконаліша форма мистецтва. Секс як найвищий ступінь чесності. Наркотики як спосіб звільнити себе. Творчість як маніфест вічного пошуку. І все це – ідеї епохи, які група обраних змогла втілити у текстах. Їх називали розбитим поколінням, бітниками, біт-поколінням… Але, по суті, то були митці, які мали сміливість вийти за межі дозволеного, сказати те, що ніхто не наважувався, писати те, що справді хотілося, всупереч нормам і правилам. Серед очільників – поет Ален Гінзберг – “збитий з пантелику розум, який переписує заголовки марсіянських газет”. 

 

Витоки

Він народився третього червня 1926 року в складній єврейській родині. Мати, Наомі, шкільна вчителька, страждала від тяжкого психічного розладу і була запеклою комуністкою. “Америко, дитиною я був комуністом і ні краплі не шкодую про це!” – писав дорослий Гінзберг, згадавши комуністичні зібрання, на які його брала мати. Батько, Луїс, викладач філології, поет-консерватор, ліберал і правовірний іудей, бачив сина успішною та поважною головою великого сімейства. Ален ріс у атмосфері постійної боротьби між батьками, їхніми поглядами та баченнями його майбутнього. При цьому не підтримував жодного.   Після школи він вступив на економіку в Колумбійський університет, проте після знайомства з Берроузом, Керуаком і Карром кардинально змінив вектор своїх зацікавлень і почав навчання на літературознавчому відділі.

 

 

“Я хочу бути святим”

“Я хочу бути святим, справжнім святим, поки я ще молодий” – писав юний Гінзберг, розширивши межі власного сприйняття експериментами з ЛСД та алкоголем. Його головною метою врешті стала чесність і свобода. Така ж щира та безпосередня, як в Уолта Уітмена, Вільяма Блейка, Ґійома Аполлінера, Езри Паунда та Томаса Стернза Еліота, творчістю яких Ален зі шкільних років захоплювався. Усі його пристрасті, ідеї та моментні думки так чи так втілювалися в його поемах у вигляді неконтрольованого потоку думок, кольорів, вражень та асоціацій:

“Минулої ночі мені наснився Т.С.Еліот він кликав мене з собою в царство мрій Ліжка дивани туман над Англією Чай у його будинку веселка в Челсі Штори на вікнах, дим підіймається вгору трубою, а в тихому та теплому будинку неймовірно милий гачконосий Еліот любив мене, прихистив мене, запропонував лягти на диван та поспати, був дуже ввічливий і слухав серйозно поцікавився моєю думкою щодо Маяковського я читав йому Корсо Крілі Керуака радив Берроуза Олсона Ханке бородата леді в зоопарку мудра пума в Мехіко Сіті шестеро хлопчиків із хору в Зімбабве змучено співали різними мовами суахілі і пульсуючий ритм Ма Рейні і Рейчел Ліндсей”. 

 

 

Дивні образи, спонтанні асоціації, відсутність розділових знаків – це і є Гінзберг. У своєму “Зимовому хайку” він написав: “Божевільний виходить з кінотеатру”. Саме так можна охарактеризувати творчість поета, який ніби губка вбирав усе, що його оточувало, пропускав через себе і вкладав у власні рядки в найхимерніший із можливих способів: “Я з'їв усю блакитну моркву що ти мені надіслав із могили і вухо Ван Гога і маніакальний трепет Арто”.  Образність поезії Гінзберга з роками розширювалася дедалі більше й більше, бо він багато подорожував (на рахунку поета Індія, Африка, Австралія і навіть СРСР, де він познайомився з Вознесенським та Ахмадуліною), надихався ідеями та людьми.

 

Бунт

Гінзберг – це і бунт проти усталених поетичних норм і форми, і протест як стиль життя. Політичній активности та свідомости громадянської позиції поета можна лише позаздрити: він брав участь у виступах за свободу слова, захищав права ЛГБТ і наполягав на легалізації марихуани. Протестував проти війни у В’єтнамі, проти цензури, проти поліцейського свавілля, проти заборони наркотиків… І навіть численні арешти не зупинили Гінзберга. Він продовжував відстоювати свободу в усіх її можливих проявах. Поета затримали в 1967 році на антивоєнній демонстрації в Нью-Йорку. Потім – за участь в марші нових лівих, пацифістів і гіпі на Вашингтон. Проте Гінзберг продовжував скандувати гасла та співати буддистських пісень. Поет гостро реагував на все, що відбувалося. 

 

“Я вийшов на вулицю і вибух
розсіяв океан плутонію
над Нижнім Іст-Сайдом
Будівель не лишилось, лише
залізні скелети…”
писав Гінзберг, вражений трагедією Хіросіми. Питання екології вже тоді безмежно поета. Так само, як лякав технологічний прогрес і його влада над людиною.

 

 

Що почитати? 

– "Лемент": як маніфест загубленої людини, що відчайдушно шукає свій шлях у химерному суперечливому світі;
– "Супермаркет у Каліфорнії": як розмова про життя в супермаркеті з Уолтом Уітменом;
– "Ми сходимо з сонцем і падаєм у ніч": як погляд творця на місто, що надихає. 

 

 

Епілог

Він називав своє покоління шаленим і був невід'ємною його частиною. Він боровся за любов, яка була для нього всім. Він протестував і бунтував, бо любив цей світ. Про це й писав:

 

Тягар світу –
любов.
Під ношою
самотності,
під ношою 
невдоволеності
тягар,
тягар, що несемо ми – 
любов…
... але ми несемо цей тягар
втомлено,
і повинні віднайти спокій
в обіймах любові,
врешті-решт
віднайти спокій
в обіймах любові.

 

Він любив повторювати свої рядки, ніби мантру. Можливо тому, що захоплювався дзен-буддизмом і крішнаїдством. А можливо тому, що одним із перших зрозумів, чого саме не вистачатиме нашому шаленому світові з його бомбами, нетерпимістю та жорстокістю.

Аріна Кравченко