14 серпня 2019 22:00
584 Переглядів

Артюр Рембо: Розгніване дитя Франції

Бунтівник без ідеалу. Мабуть, так найкраще охарактеризувати одного з найвизначніших французьких поетів ХІХ століття. Поета, який провів 37 років свого життя бунтуючи проти всього: консервативних поглядів на мистецтво, усталених порядків, людської ницості та проти себе і свого творіння. Поет, який до 21 року встиг розквитатися з літературою та зарікся більше ніколи не писати знову.

То ким був Артюр Рембо – юнак, який творив, прагнув стати ясновидцем і жив дорогою, яскравою та блискавичною, як він сам?

Подалі

«Моє рідне місто виділяється граничним ідіотизмом серед маленьких провінційних містечок» – писав поет про свою малу батьківщину – Шарлевіль – нудну сонну французьку провінцію. Вона не мала нічого спільного з яскравим вируючим Парижем, який пахнув свободою й так манив юного Рембо. Саме відсутність свободи гостро відчував юнак під постійним наглядом консервативної матері. Освіту Рембо отримував у тому ж таки ненависному Шарлевілі, приятелював із своїм викладачем Жоржем Ізамбаром, який багато говорив про літературу, радив і позичав учневі книжки, котрі мати категорично не схвалювала і навіть забороняла читати.

Хай там як, терпець Артюру вривається, і в серпні 1970 році, у 15 років, він уперше тікає до міста своєї мрії, в Париж. Однак подорож завершується в’язницею через безквитковий проїзд. І хоч Жорж Ізамбар вносить необхідну суму та визволяє невдаху-втікача, і хоч Рембо деякий час живе у нього, пригода врешті-решт закінчується там, де почалася – у Шарлевілі під наглядом ще уважнішої та суворішої матері, яка вимагає абсолютної покори та за будь-який вибрик залишає жити на хлібі та воді.

maxresdefault-12 Юний Рембо

Уже в жовтні Рембо знову намагається втекти у Париж. Проте Франція на рубежі 60-70 років, а разом з нею і її столиця, – велике потрясіння, рана, що кровоточить, вулкан, що от-от має вибухнути: франко-пруська війна, революція 1870 року, Комуна 1871-го. Проте саме ця революційність, провокативність, свобода – ті почуття, які надихають, живлять Рембо та його юнацький максималізм. «Я гину, я гнию у світі злому, сірому. Я впертий у своєму обожнюванні вільної волі. Я тікаю знову і знову…» – пише юнак у листі до свого викладача. Поет (бо всерйоз Рембо пише ще з 15 років) рушає до Шарлеруа, оскільки Париж оточений. Зазнавши невдачі з наміром стати журналістом, прямує до Брюсселя, сподіваючись на зустріч із Ізамбаром, який, підкорившись вимогам матері Рембо, доправляє його додому.

Як тільки облога Парижу завершується (лютий 1871 року), Рембо, натхненний ідеями Комуни, знову тікає.

Брюссельська драма

У Парижі Рембо швидко помічає богема: він зухвалий, лайливий неохайний п’яний хлопчисько, який, попри дикі витівки, пише настільки добре, глибоко та влучно, що не помітити його неможливо. Рембо – свіже м'ясо, дикий та вільний, і це приваблює. Про його витівки на поетичних зібраннях говорять усі. Рембо ж тим часом розхвицькує залишки грошей на абсент і гашиш, краде книжки з книгарень, дружить із Полем Верленом, успішним поетом, який нестямно закохується в юнака, кидає дружину, дітей і вирушає з Артюром до Лондона, а потім – Брюсселя. Частково для того, щоб вщухли розмови про те, як Рембо посеред обіду поранив тростиною відомого паризького фотографа Етьєна Каржа, частково тому, що пліток про стосунки двох поетів не уникнути. 

1552381931-f4c248a9b2c0ddae1f4880a8026db2d0
Поль Верлен та Артюр Рембо, 1873, Брюссель

Апогеєм їхніх стосунків стає так звана «брюссельська трагедія» – сварка між поетами, внаслідок якої Верлен вирішує покаятись, повернутися до дружини та померти у разі її відмови. Рембо, упевнений у несерйозності намірів Верлена, переслідує його, на що п’яний Верлен починає стрілянину та, поранивши коханця в руку, потрапляє до в’язниці.

<Листи ясновидця

Одна з речей, яка формує особистість Рембо – його сприйняття мистецтва та творця. Він є автором теорії «ясновидіння», яку сформулював у 17, почавши експериментувати над собою. Він намагається досягти поетичного трансценденталізму шляхом тривалого, сильного та систематичного розладу всіх відчуттів. Він хотів створювати нову поезію, очолити поетичну революцію, щоб покласти край усталеному буттю.

І він втілює свій намір через тривалі голодування, постійне зловживання алкоголем і наркотиками, введення себе у тривалий стан безсоння. Він агресивний і наелектризований – саме той стан, аби, забувши про зовнішній світ, творити. «Поет робить себе ясновидцем, створюючи довгий, нескінченний безлад навколо. Усі форми любови, страждань, божевілля. Він шукає самого себе, він випробовує на собі всі яди, щоб зберегти лише квінтесенцію. Невимовна каторга, протягом якої йому потрібна вся віра, уся надлюдська сила, через яку він стає найвеличнішим хворим, найвеличнішим злочинцем, найвеличнішим проклятим – і верховним Ученим! – бо ж він прагне невідомого. Поет несе тягар, покладений на нього людством і навіть тваринами. Він повинен зробити так, щоб можна було відчути, доторкнутися, почути його творіння».

Поет має бути посередником між людиною та всесвітом. І це саме те, чого намагається досягти Рембо. Він виходить поза звичні уявлення про поезію і пише твори на межі поетичної та прозової мови, створює чуттєві замальовки. Артюр майже повністю позбувається причинно-наслідкових зв’язків між образами, підкорює усе, що бачить, власній свідомості і створює найвідоміший свій твір – «П’яний корабель» – одісею поета-ясновидця.

Нове життя

Після розриву з Верленом Рембо пише «Сезон у пеклі» – збірку нарисів, де він переосмислює своє життя, погляди та творчість. «Я ненавиджу містичні пориви та стилістичні виверти. Тепер я можу сказати, що мистецтво – дурна вигадка… Я поважаю доброту». І це не просто слова, бо Артюр Рембо назавжди полишає поезію і до самої смерті не пише ні рядка. Точні причини невідомі.

Наступні 18 років були заповнені низкою віддалених подорожей, тяжких робіт і карколомних пригод, поезії серед яких місця не було.

Рембо записувався до голландського війська, прямував до Яви і дезертував.

Працював у кам’яному кар’єрі на Кіпрі.

Займався продажем кави у Харарі.

Пішки подорожував Італією, Німеччиною, Бельгією.

Перетнув сніжні Альпи.

Подорожував як перекладач для бродячого цирку Німеччиною, Швецією та Данією.

Рембо першим проходить шлях, за яким потому прокладають залізну дорогу до Ефіопії.

0608-RimbaudEthiopie
Рембо в Ефіопії

Аби доставити зброю, він іде двадцять один день пустелею.

У Франції тим часом його поезія стає популярною, адже Верлен поширює та видає старі рукописи Рембо. Проте його це більше анітрохи не хвилює.

Помирає Артюр у віці 37 років, незадовго після ампутації ноги, викликаної саркомою.

Завіса

Рембо і досі залишається феноменом. Підліток із власною філософією, власним баченням, власною дорогою. Чи не перший сюрреаліст і символіст. Рання дитина французького модернізму, яка ламала усталене уявлення про поезію та версифікацію, відкрито бунтувала, бо відчувала вітер змін. Рембо – поет, який відрікся від себе. «Розгнівана дитина», як називав його Верлен. Дитина, що увіковічила свій гнів та вдихнула нове життя у французьку поезію, тим самим до непізнаваності змінивши її. 

Аріна Кравченко