15 січня 2020 18:57
218 Переглядів

Дихаємо музичним театром: опера vs мюзикл

Якби ми грали в доньки-матері у світі театру, то як камерний театр протестував би проти материнського драматичного, так мюзикл став би міленіалом у сім’ї музично-драматичних постановок на чолі з оперою. Ми вирішили шукати різницю між останніми двома і особливості кожного. Розглядаємо їх теоретично й на прикладі вистав-номінанток української театральної премії “ГРА”. (А ще дізнаємося, як змусити друзів ніяковіти, запитавши, чому “Ла-ла-ленд” мюзикл, а не опера, крім того, що так всюди пише).

Опера

Опера – це один з основних видів театру, який належить до музично-драматичної групи. Тут синтезується музика як основа у вигляді вокалу та інструментального супроводу, слово (текст в опері називається лібретто), часто балет або пантоміма і образотворче мистецтво (сценографія, костюми і подібне).

Світлина з опери “Орфей і Еврідіка” Одеського національного академічного театру опери та балетуСвітлина з опери “Орфей і Еврідіка” Одеського національного академічного театру опери та балету

 

Опера виникла у кінці XVI століття в Італії. Це була спроба поєднати давньогрецьку трагедію з музикою. Першою вважають “Дафну” Якопо Пері 1594 року. Протягом століть цей жанр розвивався в межах Італії. Втім, успішно кочував до Австрії, Німеччини та Франції. У XX столітті вона зазнала аванґардних змін, з’явилися експресіоністичні та імпресіоністичні твори, а ще сини й дочки у вигляді мюзиклу й рок-опери.

 

Особливості опери:

 

  • Головним елементом опери є музика, а не слово. Саме тому твори не заведено перекладати на мову театру-постановника, а сюжети часто взяті з відомих мітів чи літературних творів. Тональності, тембри та музичні прикраси передають всю необхідну інформацію. А історію можна почитати в програмці або в мережі.
  • Опера повністю співана. Хіба деякі частини виконуються речитативом. Він зазвичай виконує функцію зв'язку між вокальними композиціями (або аріями). При цьому в речитативних частинах відбувається драматична дія, а в аріях – емоційна реакція персонажів на неї. Є також хорові, вокально-ансамблеві  й увертюрні (оркестрові) уривки опери.

 

Світлина з опери “Орфей і Еврідіка” Одеського національного академічного театру опери та балетуСвітлина з опери “Орфей і Еврідіка” Одеського національного академічного театру опери та балету

Щоб грати в опері треба, насамперед, бути вправним вокалістом. Володіти, наприклад, технікою вібрато (періодичне змінювання частоти і спектра звуку голосу співака, від якого залежить характер сприймання його звучання), щоб донести звук без мікрофонів над оркестром до дальніх рядів театру. А іноді бути готовим до кастрації для розвитку виняткового тембру – контртенора (хоча такі практики припинили остаточно в XX столітті). 

 

У опері можуть бути хореографічні номери. Вони зазвичай мають форму балету і виконуються балеринами з трупи театру. 

 

Один із спеціалістів The Guardian визначив ще одну особливість: “Якщо хтось починає співати після того, як його зарізали, це – опера”.


Оперний приклад сучасности: “Орфей і Еврідіка” Одеського національного академічного театру опери та балету

 

Світлина з опери “Орфей і Еврідіка” Одеського національного академічного театру опери та балетуСвітлина з опери “Орфей і Еврідіка” Одеського національного академічного театру опери та балету

 

Це опера Крістофа Віллібальда Глюка у трьох діях, написана на лібрето Раньєрі де Кальцабіджі. Вона оповідає історію відомого грецького міту “Орфей і Еврідіка”, де кохана поета Орфея Еврідіка помирає, він йде по неї у царство мертвих і Аїд дозволяє йому вивести її у світ живих за однієї умови: не озиратися на дівчину, поки вони не пройдуть увесь шлях.

Оперу в межах фестивалю “ГРА” показували без перекладу і субтитрів. Вся вона була співана, актори надавали перевагу співу, а не грі (але в нашої головної редакторки поганий зір, тож впевнені не можемо бути), а всередині вистави був ряд балетних постановок. Словом, особливості жанру підтверджені.

Люди схильні думати, що опера – це справа снобів-інтелектуалів-консерваторів. Команда Одеського національного академічного театру опери та балету намагається довести протилежне. До класичної постановки XVIII століття вони додали цікаву сучасну сценографію, де поєднується мінімалізм і неонове світло. А ще герой замість того, щоб користуватися допомогою богів, застосовує чудо техніки – VR-окуляри. Саме за допомогою них Орфей переноситься у царство мертвих і йому на зміну у віртуальній реальності приходить танцівник. Балет у виставі поставлений на сучасний лад, тоді як музика незмінна з XVIII століття.

Світлина з опери “Орфей і Еврідіка” Одеського національного академічного театру опери та балетуСвітлина з опери “Орфей і Еврідіка” Одеського національного академічного театру опери та балету

 

Сходити варто, щоб переконатися, що сучасні технології проникли всюди, а співають і грають люди (мабуть) так само гарно, як і раніше. А ще, щоб подивитися на стильне та красиве неонове світло на вишуканій класичній сцені.

 

Мюзикл

Мюзикл – це жанр музично-драматичного театру, який поєднує в собі музичну, драматичну й хореографічну складові. Він походить з оперети. Із останньою мюзикл часто плутають, бо вони відрізняються від опери наявністю розмовних сцен (НЕ речетативних), і починалися як постановки з комедійними сюжетами.

Початком розвитку жанру мюзиклу заведено називати постановку 1866 року “Black Crook” (“Чорний шахрай”) у Нью-Йорку. Відтоді на сценах США почали з’являтися нові вистави такого формату, а згодом перекочували й до Європи. Найвидатнішим “мюзикл-голом” вважають Бродвей.

Світлина з мюзиклу “Скрипаль на даху” Київського театру оперети
Світлина з мюзиклу “Скрипаль на даху” Київського театру оперети

 

Особливості мюзиклу:

У мюзиклі слово має більшу вагу, ніж спів. Тексти постановок майже завжди перекладають під мову театру. У мюзиклах багато розмовних частин, втім, це не варто вважати єдиноправильною особливістю, адже є постановки повністю співані, як “Знедолені” за Гюго. 

 

У мюзиклах танцюють ті ж актори, які співають. Для виконання ролі в мюзиклі вокальні дані не такі важливі, як акторські. Більшість співу виконується без специфічних технік і не надто гучно – тут є мікрофони. Це естрадний звук, а не академічний. Хореографія в мюзиклах сучасна і не схожа на балет.

 

Світлина з мюзиклу “Скрипаль на даху” Київського театру оперети
Світлина з мюзиклу “Скрипаль на даху” Київського театру оперети

Мюзикли складні за постановкою і славляться своєю багатоманітною сценографією та спецефектами. Саме тому їх так охоче прийняли в світ кіно: вони достатньо драматичні та яскраві, щоб сподобатися людям у кінозалі. А ще пісні звідти часто стають відомими й мають комерційний успіх. 

У складі оркестру можуть з’являтися нові сучасні інструменти крім чи замість традиційного складу, як от електрогітара.

 

Приклад мюзиклу сучасности: “Скрипаль на даху” Київського театру оперети

Один із п’яти найкращих мюзиклів світу (за версією УНІАН) композитора Джеремі Бока та лібретистів Джозефа Стайна й Шелдона Харніка за мотивами повісті Шолом-Алейхема “Тев’є-Молочник”. П’ять років готувався цей мюзикл до показу в Україні, чотири з яких велися переговори щодо придбання прав у Бродвею. Постановку в Києві в результаті дозволено впродовж двох років, тож поспішайте.

 

Світлина з мюзиклу “Скрипаль на даху” Київського театру оперетиСвітлина з мюзиклу “Скрипаль на даху” Київського театру оперети

 

Історія вистави крутиться навколо Тев’є, молочника (очевидно) й батька п’ятьох доньок. Він розповідає нам про важливість традицій, говорить із Богом і змінює свої погляди під тиском любови. Події відбуваються у єврейському містечку Анатівка під Києвом. Хоча йдеться на перший погляд про конкретну нацменшину, насправді мова, як заведено в сучукртеатрі, про сучасні проблеми співіснування різних національностей на належній комусь і загарбаній кимось землі.

 

У мюзиклі багато як і музичних номерів, так і розмовних елементів. До постановки залучено було майже всю трупу Київського театру оперетти (від вокалістів до балерин), а сценографія багата на красиві деталі (як от крихітні будинки, які герої змушені забирати з собою в інші краї, або елементи побуту сім’ї головного героя).

Світлина з мюзиклу “Скрипаль на даху” Київського театру оперети
Світлина з мюзиклу “Скрипаль на даху” Київського театру оперети

 

Сходити варто, щоб знати, що показують на тому Бродвеї, дізнатись, як популярні закордонні історії адаптують до українських проблем, і навчитись казати “мазаль тов”.

 

Іврит, італійська чи українська – по яку мову ви б не пішли в театр пізнавати музично-драматичне його відгалуження, готуйтесь до чогось абсолютно іншого за відчуттями від театру драматичного й камерного, балету сучасного й класичного чи чогось експериментального. Втім, цікавого й сповненого театрального кисню. Приємного перегляду! До речі, тепер ви можете по пунктиках пояснити, чому “Ла-ла-ленду” не доля називатися оперою (хоча сумнівів щодо його жанру, ми впевнені, у вас не було).

 

Дарія Гуцалюк