06 червня 2020 15:30
355 Переглядів

Жорж Санд або жінка-євнух. Уривок із "Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві"

В української і французької літератури бувають схожі проблеми. Наприклад, письменниць, які творили чудові тексти, в шкільному класі (або, борони боже, серед дорослих) через їхні псевдоніми вважають чоловіками. Впізнали Марко Вовчок і Жорж Санд? Якщо про першу та її літературних наступниць ви можете почитати в матеріалах на нашому сайті або послухати у відеозаписі лекції “Жінки укрліту: свобода, рівність, сестринство”, то про другу — у новій книзі Ганни Улюри від видавництва Arthuss «Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві». Розповідаємо про новинку та читаємо уривок із есе про Жорж Санд.

Ганна Улюра

Про книгу

«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві» – це есе про відомих, знаних і забутих письменниць, які робили в літературі щось першими або краще за інших. Усі — з різних епох, країн і континентів. Саме тому збірка зацікавить дуже різних читачів: кожному точно вдасться відкрити для себе нові імена. Серед 113 есе знайшлося місце як для порівняно малознаних давньогрецьких поетес Сапфо і Ерінни чи японської письменниці Сей Сьонаґон, так і для значно відоміших Агати Крісті чи Сельми Лаґерлеф. Ганна Улюра аналізує творчість цих письменниць, їхні біографії та взаємозв’язки з іншими авторками, проводить неочікувані паралелі й перетворює 113 есе на цілісну багатосюжетну мандрівку.

Жорж Санд — жінка-євнух

“На одному портреті зображена немолода жінка, що стоїть у пишно прикрашеній опері поруч із чоловіком (вочевидь, Шопеном), одягнена по-чоловічому — в сюртук і штани. Поруч із нею — біологічний чоловік-коханець, який присутністю своєю засвідчує її маскарад, її «театр». На другому відомому портреті в чоловічому вбранні (юнак у циліндрі) — навіть не вона, а її син Моріс. Початок ХІХ століття. Носіння чоловічого одягу означає владу й дарує «громадянське тіло» (якого позбавлені діти й жінки). Power-dressing Жорж Санд засвідчує силу сексу й переступу, візуально унаочнює гуркіт повалених табу.

Так ми говоримо нині.

Сама вона в автобіографічній «Історії мого життя» пояснювала інакше. Потребувала стати якомога непомітнішою, уніфікуватися, уникнути естетики на користь етики (так би мовити), зняти з себе обов’язок бути красивою картинкою. «Моя єдина пристрасть — ідея рівності», — писала вона. Іще простіше пояснення: повний суконний чоловічий костюм тоді коштував значно дешевше за жіночий комплект. А та картина в театрі у відриві від символізму переодягання й зовсім прозаїчна: місця в партері були чи не вчетверо дешевші за місця в ложі, а в сукнях у партер не пускали через пожежну безпеку. Вона була багатою спадкоємицею, яку майже розорив чоловік, відчайдушною трудягою, яка знала ціну грошам.

Авторка, яка слугує нині іконою письменницької мімікрії: чоловічий одяг, чоловіче ім’я, «чоловіча» різка вдача, «чоловіча» тверда рука.

Отчим тобі, жінко прекрасна, не догодила дана від народження Амандіна Аврора Дюпен чи вже самотужки змайстрована Аврора Дюдеван? Нащо був той Жорж Санд? До чого ці ігри в піддавки на чоловічому полі високої словесності?..

Вона ніколи не звалася чоловічим іменем! І в її рідній французькій мові це очевидно. Аврора звалася George — чоловіча версія цього імені потребувала б фінального «s», яке вона рішуче відсікла, оскопила, даруйте. Жорж Санд — не амбітно-боязке пристосовництво під письменника-чоловіка, а послідовна й продумана шпигунська диверсія в тилу ворога, якого приспали скандальними штанями й андрогінним іменем.

Жінка-євнух, чий бунт якраз полягав у бутті жінкою”.

Покликання на книгу: https://www.arthuss.com.ua/shop/nich-na-veneri