15 червня 2020 18:06
901 Переглядів

Гей-поезія Першої світової

“Любов між солдатами” – звучить абсурдно. Є чіткий образ чоловіка в уніформі, який чекає відпустки, щоб покохатися зі своєю дівчиною і який не має ніяких романтичних/еротичних почуттів до військовослужбовців. А під час Першої світової деякі солдати писали одне одному любовні признання і вірші, де оспівували еротичне захоплення чоловічим тілом. Так, це початок ХХ століття, юнаки закохуються в юнаків і складають про це поезію. Ламаємо стереотип, що солдат може бути виключно гетеросексуальним, і читаємо любовні вірші геїв Першої світової.

 

Війна

Армію сприймають як колективний символ контрольованої сили, який захищає суспільство власними ресурсами. Відтак, солдати (у Першій світовій жінкам ще не дозволяли брати участь) повинні бути покірними і мужніми, адже від них залежить життя багатьох людей. На початку ХХ століття в них вбачали приклад ідеальної гетеросексуальної (“маскулінної”) поведінки. І навіть, коли в журналах публікувалися відверті гомоеротичні вірші солдатів, їх сприймали як вияв “платонічної любови”, братерського почуття або дружніх відносин.

Мені не знати, чи ти живий,
Може, мертвий на землі;
А в моєму серці ти цілий
До останньої ночі.

(Вілфред Ґібсон “До вартового”, 1915)

 

Обставини війни зближували і викликали сильні почуття. Воєнна поезія в той час була своєрідною територією свободи, на якій ставало можливим безпосередньо і відверто виражати почуття між чоловіками. Адже гомосексуальність – це стійка категорія, що просто існує як факт, як позаісторична константа, а не вигадка кінця XIX ст. В Європі це замовчували, бо такі почуття підривали релігійну мораль.

Християнство сильно спотворило тексти Платона, особливо “Бенкет”, який обов’язково проходили в усіх університетах. У тексті філософ у ході дискусії з іншими вченими каже, що кохання між юнаками – найвищий прояв любови, через який душа досягає просвітлення. У контексті давніх греків тіло і дух не розділяли, тому чоловіки не бачили ніякої проблеми в тому, щоб кохатися з чоловіками, до яких мали почуття. Греки не дивувалися, що народний герой Ахілл спить в обіймах свого друга Патрокла, а в романі “Дафніс і Хлоя” (ІІ століття до н.е.) вельможний пан “ставить раком” свого товариша за взаємною згодою. Та й спартанська армія вітала стосунки між чоловіками. Адже закохані мужніше б’ються одне за одного, ніж незнайомі люди. Схожу практику намагалася ввести британська армія в Першій світовій, проте замість чоловіків-коханців, обирали однокласників. Адже з приходом християнства, де тільки важила душа, щось більше дружніх стосунків між юнаками заборонялося. І від концепції кохання Платона, яка включала як тілесне, так і духовне, залишилася лише половина. Та й ту перевели в категорію “братерства”. Саме на такому викривленому Платоні вчилися в університетах. Проте, були й хлопці, які прочитували у працях філософа вітання гомосексуального контакту.

Коли перев’язував мені рани,
Твої руки були ніжніші за жіночі.
Ти був прекрасніший від неї,
Коли я бачив твої шрами.
(Джордж Льюїс “Моєму товаришу”, 1915)

 

Взяти участь у Першій світовій було справою честі, тому багато юнаків вступили в армію, що дало їм багато привілеїв: не тільки повагу, а й свободу висловлення. У військовій поезії солдатам дозволялося виражати любов і захоплення до інших службовців – це вважали проявом хороших чеснот. Деякі юнаки використовували цю можливість у своїх цілях, прикриваючи гомоеротичні бажання “братерським почуттям” через літературну умовність. Воєнну поезію активно видавали в часописах. Хоча й більшість цих віршів були літературно слабкими, читачі не скаржилися, списуючи їхню низьку якість на важкі умови.

Війна – це стан, коли попередні закони рушаться і є свобода створити нові. Саме цією свободою користувалися солдати-геї. Для них це був ідеальний час, щоб висловити раніше замовчуване..

 

Любов до живих

У воєнній поезії Першої світової часто трапляється мотив одностатевого кохання як вищого від почуття чоловіка до жінки. Наприклад, англійський священник, пізнавши любов до юнака, вважає її сильнішою; хоч його й цілує дівчина, він думає про чоловіка:

 

Так, був літній вечір і юне дівча
Торкалося мене плечем,
Та навіть в ту мить я бачив рубіж,
Де хлопці стоять під вогнем.
Її поцілунків я прагнув,
Та зимні були вони,
Черстві й бліді, як байки старі,
Як камінь могил війни…
Та я знаю любов сильнішу її –
Любов чоловіків…
Боже, старий друже, я ж любив свою дівчину,
Як чоловік любить ближнього,
Але не так, як
Тіло й душу чоловіків.
(Стаддерт Кеннеді “Оминаючи любов жінок”, 1917)

Можна припустити, що під словосполученням “любов чоловіків” мається на увазі братерське почуття до інших вояків. Адже солдати розуміли одне одного краще, ніж жінка, яка не була на полі бою, вояка. Проте, платонічна любов між автором і об’єктом любови духовна і тілесна водночас (“тіло й душу чоловіків”), що свідчить про гомоеротичний підтекст. Саме захоплення чоловічим тілом часто виступає означником гейського “бачення”:

 

Щось у його зовнішності змушує мене здригатися.
Він присідає на підлогу гаража поряд
Двигуна, що терпляче стоїть, як я.
Мазута, олія і розтягну синя одежа на ньому
Прикриває неутаєне. Раптовий сонячний промінь
Увійшов через широкі двері й торкнувся
Його шиї – алхімія непозбувного бажання,
Сили тіла й тендітности його.
Він не знає своєї краси й не просить шанування.
Не такий, яких скульптор Мирон знав,
Чиї тіла горді грецьким порухом.
Його голі руки в мазуті, шия в поті,
І тіло світиться на сонці, і недоступне.

(Джофрі Фейбер “Механік ремонтує мотоцикл”, 1917)



Хоч у цьому вірші немає згадок про Першу світову, його опублікували в одному з британських журналів під категорією “воєнна поезія”. Адже явне захоплення чоловічим тілом можна було категоризувати тільки як прояв братської любови. Тут Фейбер упорядковує канон гейської поезії, який активний й досі:

  1. оповідач, що спокушений красою іншого чоловіка, який має маскулінну подобу;
  2. згадки про Грецію;
  3. об’єкт любови несвідомий, що його споглядають і що він – предмет захоплення;
  4. оповідач усвідомлює неспроможність прямого вивільнення своїх бажань, а тому замовчує їх. 

Проте на війні не так багато живих, як мертвих. І саме їм присвячена більша частина гей-поезії Першої світової.

 

Любов до мертвих

Ці вірші не можна розглядати як такі, що просто вітають засуджені суспільством форми кохання, оскільки об’єкт їх сексуального захоплення зазвичай мертвий. Там, де зустрічається вияв загального замилування чоловічим тілом, це зазвичай тіло мертвого чоловіка, часто – труп ворога. А інколи вираження сексуального бажання пов’язане з некрофільними мотивами:

 

Мій друг
Лежить на дротах;
Найперше згниють
Його губи,
Їх черви з’їдять.
А я б його цілував не так,
Я би – палкими гарячими
Губами.

(Герберт Рід “Моє товариство”, 1916) 

 

Щоб виявити гомосексуальні почуття, поет спершу мусить переконатися, що існує бар’єр для їх реалізації. А оскільки ймовірний реципієнт – мертвий, немає жодної можливости їх справжнього фізичного втілення.

 

Тепер і ти – мертвий,
приятелю.

Так ми розійшлися:
Тобі кулі у спину,
Що пройшли через моє
серце.

(Патрік МакҐіл “Приятелю”, 1914)

Люблять не тільки живих, а й мертвих. У гей-поезії Першої світової останнім присвячено більше. Смерть коханого символізує сильну тугу через втрату і водночас полегшення від того, що заборонений предмет кохання зник. Попри велику кількість віршів чоловіків для чоловіків, ніхто не може сказати з точністю, що всі автори приймали свою гомосексуальність. Адже це був початок ХХ століття, коли геїв вважали божевільними або грішними. А визнати це в собі рівнялося до самогубства. Проте, тепер нівелювати частину поезії Першої світової присвячену коханню між чоловіками ніяк не можна.

 

Як визначити гейську поезію?

Якщо ви раптом заплуталися і не зрозуміли, чому в наведених вище віршах йдеться про гомосексуалізм, то літературознавець Пітер Баррі вивів три принципи, як це визначити:

  1. Текст написаний гомосексуалом (на початку ХХ століття відкритими поетами-геями були, наприклад, Вілфред Овен (Wilfred Owen) та Зігфрид Сессон (Siegfried Sasson).
  2. Текст, написаний про любовні почуття чоловіка до чоловіка (безпосередньо, тобто пряме вираження любови/захоплення, чи завуальовано, тобто символічно, на поетикальному рівні).
  3. Текст, що виражає гейське “бачення” (тобто, в якому присутній канон гейської поезії: оповідач, що спокушений красою іншого чоловіка, який має маскулінну подобу; згадки про Грецію; об’єкт любови несвідомий, що його споглядають і що він – предмет захоплення; оповідач усвідомлює неспроможність прямого вивільнення своїх бажань, а тому замовчує їх).

Гомосексуальна поезія має таку ж довгу традицію, як і пейзажна. Проте, її часто замовчували. Найчастіше гей-поезія стає більш видимою в критичні для культури часи, як от війна. У 1865 році один із засновників сексології і гей Карл Генріх Ульріх написав маніфест для свого товариства друзів, в якому проголошував наступне: “Нам потрібно віднайти гей-літературу, адже вона завжди існувала так само, як гей-письменники, і поширювати її”.

 

Олексій Гаврилюк