06 березня 2020 18:46
724 Переглядів

Перечитати: Марко Вовчок

Українські письменниці не святі. Вони не хочуть, щоб їх вважали великомученицями, називали «доньками» Шевченка і приписували вічні страждання. Принаймні, Марко Вовчок не хотіла. Шкільна програма зробила з неї послідовницю Кобзаря, яка писала твори про українських селян, вередливих панночок і способи отруїти дитину маком. Нічого з цього не викликає відчуття революційности, притаманне творчости письменниці. Розповідаємо, якими роботами руйнувати стереотипи про першу українськомовну літераторку.

Марко Вовчок думає, як отруїти людину маком


Повість «Три долі», щоб бути щасливими на самоті


Хима, Катря та Маруся люблять Якова. На перший погляд це типова вікторіанська жіноча історія: тут є страждання, сліпе кохання, весілля та зламані долі. Втім, це ще й революційна повість про жінок, які не хочуть коритися чоловікові.

Застереження: наступний абзац містить спойлери

Катря — це приклад тогочасної бунтівниці. Вона не мириться з виявом батькової влади над собою у вигляді заборони виходити заміж. Тому робить єдине, що дає жінці у ХІХ столітті свободу — йде в монастир. Хима ж, від імені якої написана повість, залишається сама. У часи Марка Вовчка така доля вважалася нещасною й невдалою. Мовляв, дівчина не змогла виконати свій головний обов’язок. Але Хима не страждає: вона щаслива. Заміжжя вона уникає не через невдачу, а з власної волі. Їй добре на самоті.

Читати, щоб побачити світ очима дівчат ХІХ століття та зрозуміти, що на чоловіках життя не закінчується. А ще відчути, що годиннички не цокають, хай би там що казали надокучливі родичі з вічними питаннями про заміжжя.

Повість «Інститутка», щоб бунтувати та відчувати


У часи Марко Вовчок поняття “феміністка” не існувало. Письменницю називали “емансипанткою”, бо її життя і твори маніфестували: незалежність, рішучість і бунтарський дух. Її героїні дозволяли собі відчувати та не коритися. Такою, наприклад, була героїня повісті “Інститутка”. Попри те, що Устя мусить слухатися своєї жорстокої панночки, вона не хоче миритися з несправедливістю: захищає стареньку служницю, співчуває бідолашній дівчині, яка втратила дитину, виходить заміж та живе власним життям. Устина господиня ж, та сама “інститутка” (бо закінчила вищий навчальний заклад) — приклад типової маніпулянтки, а її стосунки з чоловіком ми зараз назвали би токсичними.

Народні розповіді Марка Вовчка

“Інститутка” показує, як глибоко Вовчок досліджувала психологію селян. Для неї вони були не просто однорідною масою, а особистостями зі своїми проблемами, переживаннями та радощами. Те, як Марко розкрила персоналії дівчат, вплинуло на розвиток української соціально-психологічної прози: авторка показала, що чуттєвість притаманна не лише паннам з вищих станів.

Читати, щоб зрозуміти, чому плаче, сміється та чим живе українське село ХІХ століття, дико гніватися на вередливих “інституток” і знати, як використовувати непотрібні знання з університету.

Оповідання «Тюлева баба», щоб усвідомити: суперництво у сім’ї призводить не лише до всохлих груш


Часом заради репутації можна зробити все. Головні героїні цього оповідання, наприклад, були готові ледве не вбити купця та зруйнувати греблю, щоб просто приготувати найкращу тюлеву бабу (традиційна страва на Великдень). Це невелике оповідання — цікавий приклад того, як свекруха та невістка можуть зруйнувати все навколо у боротьбі за вище місце у патріархальному світі. Навіть, якщо це суперництво ніколи не закінчиться, а перше місце ніхто не посяде.

Читати, щоб навчитися падати на коліна перед духовою пічкою в екстазі і молитися муці.

Уривок з "Сестри"

Радимо також оповідання “Сестра”, щоб побачити: в українському селі були не лише покірні й смиренні “Марусі”; “Два сини”, щоб забути про мілленіальські фінансові проблеми та подумати про родину, та роман “Жива душа”, аби дізнатися, як інтелектуальність стимулює виникнення зморшок, а рожеві стіни в кімнаті не співвідносяться зі стосами книжок. Останній, щоправда, радимо шукати в бібліотеках. Він відноситься до російського періоду творчости Марко Вовчок, твори з якого важко знайти у вільному доступі. Тогочасні романи Марії автобіографічні: наприклад, головна героїня “Живої душі”, Маша, так само, як і авторка, живе у своєї тітки на правах не то родички, не то гувернантки. Вона байдужа до світського життя та чоловіків і цікавиться лише літературою. “Жива душа” — історія про дівчину не зі свого часу, яка бачить життя поза концепцією заміжжя.


Марко Вовчок була несправедливо забута. Їй приписували долю “чорної вдови” та “фатальної жінки” через двох мертвих чоловіків, а її особисте життя обговорювали більше, ніж літературний доробок. Хоча, окрім вкладу в українську літературу, Марія зробила чимало для російського та французького культурного простору. Наприклад, перекладала твори Жуля Верна з його особистого дозволу. Ми не можемо змінити долю письменниці, але можемо відновити її репутацію та зруйнувати шкільні стереотипи “літератури про село”. Відчувати, бунтувати та читати.

Кулик Тетяна