13 березня 2020 15:47
1169 Переглядів

Шевченко: що читати?

Якщо ви вже перечитали "Кобзаря" і подумки римуєте на Шевченків манір, пропонуємо відкрити його для себе з протилежного боку – прозового і російськомовного.  У Новопетрівському укріпленні Тарасові заборонили писати поезію і використовувати українську навіть у листуванні. Тому він створював повісті російською, серед яких збереглися лише дев’ять. Розповідаємо, чому їх варто читати і жаліємося на Пантелеймона Куліша.

Всі ці повісті об’єднані темою ворожости кріпосницького суспільства мистецтву, сповнені автобіографізмом і підпорядковуються одному творчому методу. Вони наче перетікають одна в одну і є важливим джерелом інформації про біографію автора.

“Я” оповідача перетікає в “Ми”. В одній повісті воно змінює стать, вік, статус. Це наче театр одного актора, де в кожній постаті читачі впізнають риси та переживання самого автора.

 

 

1. Музикант (1854): Шевченко кріпак-інтеліґент.

Читати, щоб зрозуміти, що інтеліґент, замкнений у статусі кріпака, – це не лише історія життя Шевченка. Він називає героїв своїм іменем: Тарас (музикант-кріпак) і Тарасевич (артистка-кріпачка). У такий спосіб він ставить знак рівности між собою й українськими селянами, яких спіткало горе з розуму. Річ у тім, що мати освічених кріпаків було модно, тому пани віддавали їх на навчання, а ті потім страждали через високі знання в низькому становищі. Шевченко підкреслює, що “історія мого життя становить історію моєї батьківщини” і що таких “шевченків” було тоді чи не у кожному селі. От тільки не всі могли свій біль перетворити на крик всього народу. 

Герой повісти говорить в одному листі: «О, якби я мав велике мистецтво писати! Я написав би величезну книгу про мерзоти, що відбуваються в селі Качанівці. Не пам'ятаю, в який саме книзі я вичитав такий вислів, — що якщо ми бачимо негідника і не показуємо на нього пальцями, то і ми майже такі ж негідники». Так розуміємо, чому Шевченко принципово не може мовчати.

Про російськомовні повісті Тараса є різні думки. Хтось вважає, що Шевченко міг би стати і російським пророком, якби видав їх за життя і продовжив писати російською. Інші впевнені, що Шевченко немислимий без української і лише вона сповна розкриває його  думки, бо рідна мова є його сутністю. Так вважав і Пантелеймон Куліш, який ці повісті відмовлявся друкувати.

 

«Не хапайся, братику, друкувати московських повістей. Ні грошей, ні слави за них не добудеш. Адже ж і Данте і Петрарка думали, що прославляться латинськими своїми книгами. Отак тебе морочить ся москальщина. Цур їй! Лучче нічого не роби, так собі сиди да читай, а ми тебе хлібом прогодуємо, аби твоє здоров’є!» –  П. Куліш у відповідь на надіслану повість “Музикант”

 

Тарас Шевченко "Солдат і смерть"

 

2. Близнюки (1855) Шевченко – солдат.

Читати, щоб займатися сродною працею і відкосити від армії.

Шевченко досліджує проблему виховання дітей через близнюків, яких підкинули немолодому подружжю. Попри візуальну схожість, однакове виховання та умови зростання, шляхи братів розходяться: Зосим йде навчатися до кадетського корпусу, а Савватій – до семінарії. У повісті зображений згубний вплив військового середовища на формування особистости.  “Близнюки” поєднані тематикою з “Нещасним” і “Капітаншою”.

Майже вся повість перегукується з ученням Григорія Сковороди. Сучасники Шевченка вже тоді потроху знімали портрети філософа зі стін, щоб замінити на Кобзаря. У “Близнюках” варто звернути увагу на опис художнього методу автора, яким об’єднані всі його тогочасні повісті:

 

"Спочатку опишу старанно місце, тобто, пейзаж; потім опишу дійових осіб, їх домашній побут, характери, звички, недоліки і чесноти, а потім вже, у міру сил, приступлю до драми, тобто до самої дії. Метода, або манера, це не нова, проте гарна манера, а гарне, як кажуть, не старіє, за винятком гарненької кокетки, яка, на жаль! в'яне передчасно ".

 

 

3. Художник (1856) Шевченко – Попелюшка.

Якщо ви вважаєте себе людиною чуттєвою і відчуваєте, що за хрестоматійними фактами від вас ховають справжнього Тараса, готуйте серветки. У “Художнику” Шевченко вишукано і розлого розповідає історію свого звільнення з кріпацтва і найпрекраснішого періоду життя одразу потому. 

Драматизм автобіографічного сюжету криється в історичному контексті, який читачі часто оминають. Причина викупу Шевченка лежала в його бажанні здобути освіту, яка була забороненою цілій верстві населення. Ця заборона не була дискримінаційною формою. Пани часто віддавали своїх обдарованих кріпаків в академію лише для того, щоб не платити художникам чи портретистам, а мати власних. Уявіть, наскільки жорстоко облагородити душу людини високими помислами вільного мистецтва і залишити її в неволі нарівні з іншими дворовими. По закінченню освіти і поверненню назад до власника багато кріпаків вчиняли самогубство. 

У творі є герой-художник (власне, Тарас) і оповідач, які по черзі ведуть оповідь. Вони змальовують Шевченка в різні періоди життя і  взаємодіють між собою. Зв’язок між ними двома відрізняється від усіх інших персонажів. Твір нагадує, що Шевченко – академік мистецтва та високоерудований естет. У цій повісті міститься близько 150-ти літературно-мистецьких посилань і оціночних судження щодо них. Так, “Художник” – це також своєрідний довідник мистецького життя не лише Петербурга середини ХІХ ст., а й усієї Европи.

 

4. Нещасний (1855) Шевченко – Достоєвський.

У цій повісті з’являється досить оригінальний для світової літератури типаж – “нещасний”, який передвіщає всесвітньо відомого “ідіота” (1868-1869) Достоєвського. Виведені письменниками персонажі вельми віддалені один від одного, проте дослідники Достоєвського свідчать, що за попереднім задумом останнього “ідіот” мав бути схожим до того героя, якого ми бачимо в “Нещасному” та “Близнюках” Шевченка. Сам Тарас передає сутність “нещасного” через поняття “ідіот” так: 

 

"Слово "нещасний" дивно якось було вимовлено солдатом. Мені здалося, що він цим словом називає якийсь стан, а не те, що воно власне виражало".

"Це було щось на зразок ідіота. Тверезий, він уперто мовчав, від однієї чарки він п'янів і починав проклинати мати свою, самого себе і все, що його оточує. Одні танці для нього мали ще якусь ману. А більше нічого".

 

У повісті Шевченко продовжує тему згубного впливу суспільства на долю людини. На думку більшости дослідників прози Шевченка, “Нещасний” належить до найбільш вдалих його творів повістевого жанру. Зокрема, Микола Костомаров був переконаним, що вона зайняла б «почесне місце між кращими творами наших белетристів, якщо б вона була надрукована».

Добре це чи ні, але повісті за життя надруковані не були і, на жаль, більша частина не збереглась до нашого часу. Шевченко залишив спроби увійти в російську белетристику і продовжив писати поетичні твори рідною мовою. Про них і про інші повісті Тараса поговоримо вже у цю суботу (14.03) на лекції "Тарас Шевченко: перформанс безсмертя".

Данило Гайдамаха