Це третя й остання зупинка нашої спільної подорожі світом сучасної української поезії. Продовжуємо говорити про обрані вірші поетів, яких ви могли не знати, але на творчість яких варто звернути увагу.
Мирослав Лаюк
[...] Написав на стіні «машиністка» –
і вона почала друкувати все, що я казав,
написав на дев’ятці «шістка» –
і цифри її вигнали зі збірника вправ,
на злі написав «коняка», на коняці – «пасеться в лузі»,
на всіх ворогах написав «дякую»,
на всіх друзях написав «друзі»,
написав «сяйво» на людині, написав «повільні скоріші»,
написав «поезія» на хлібові й скатертині –
і мав книжку віршів.
останнє написав: «Хай не буде ні сіль, ні серпень,
ні світло, ні містерія, ні акація, ні чоло,
а – Троянда,
хай все буде Серце».
І було [...]
“Слова, речі”
За що любити?
“Медитативність”, “сюжетність”, “спокій” - це якщо в трьох словах про поезію Мирослава Лаюка, яка схожа на сон літньої ночі. Тут може статися все, що завгодно, проте світанок врешті змиває залишки сну, й життя йде далі: ви вчите сороміцькі коломийки, щоб потішити діда, або тягнете старий іржавий холодильник вниз сходами у провулок. Проте день знову перетікає в ніч, аби дати волю розмовам з птахами про власне коріння, дослуханням до серцебиття саранчі, несміливими спробами годувати з рук ведмедів та перешіптуванням з трояндами, яким варто тікати на іншу планету.
Поезія Мирослава Лаюка – це два боки одного й того життя: часом буденного, часом – захопливого, але неповторного у всіх його проявах.
Що читати?
- “Серце і його назва”
- “никола”
- “Інша планета”
Куди далі?
“осоте!” (2013)
“Метрофобія” (2015)
“Троянда” (2019)
Катерина Калитко
[...] я - мигдалина, гіркаве серце межи стулок затиснувши,
ріжу руки усім, хто в долоні мене тримає.
Я отруйний ковчежець злотий.
Я собі маленька тюрма [...]
“Amargo”
я не сторож у цьому тумані що сам замки відмикає
і не брат мені він хоч приходив братом нарікшись
так приходить риба метати ікру між каменів
у прогріті сонцем та диханням наші ріки
не щодня приходив чекав такого моменту
щоб колюче мовчання наїжачилося звідусюди
я мов дім що стоїть а він мовби вітер дме
на світанку так холодно пустіть мене добрі люди [...]
“я не сторож у цьому тумані що сам замки відмикає”
За що любити?
Катерину Калитко читати варто тоді, коли хочеться рушити в мандри так, як це робили на світанку цивілізації наші пращури; коли хочеться йти безіменним пілігримом, писати про те, що трапляється дорогою, визначати шлях за зірками, їсти щось просте та невигадливе, прокидатися разом із сонцем, вірити у мудрість Всесвіту та власну долю, яка важкими непрохідними шляхами веде до справжньої любови, святого миру та тихого спокою.
Що читати?
- “Amargo”
- “День, в якому діти побачать першого свого мерця”
- “як прожити тепер нам після всього що сталося”
Куди далі?
“Посібник зі створення світу” (1999)
“Сьогоднішнє завтрашнє” (2001)
“Портретування асфальту” (2004)
“Діалоги з Одіссеєм” (2005)
“Сезон штормів” (2013)
“Катівня. Виноградник. Дім” (2014)
Ілля Камінський
Якщо до мертвих я говорю,
лишити маю цю тварину, що у мені,
І буду лиш писати вірша я знову й знов
і аркуш чистий — білий прапор поразки їх.
Коли до них говорю, на межі себе
я маю бути, так житиму, немов сліпий,
що йде кімнатою і не торкає
в ній жодних меблів [...]
[...] Мій сон — лише молитва, Боже.
Я прошу в тебе божевілля, і
мовою, що не моя, кажу
про музику, що нас прокине, музику
в якій наш рух. Все, що кажу,
лише прохання, так темряву
я мушу вихваляти.
“Молитва автора”
За що любити?
“Я зробив перші спроби писати англійською, бо ніхто з моєї родини не міг прочитати те, що я написав… Я перебував у певному паралельному світі, це була для мене свого роду запаморочлива свобода” – говорить Ілля Камінський, який народився в Одесі, але мігрував із родиною до США. Його поезія – це неочікувана та свіжа суміш пострадянських реалій і американського бітництва та доказ того, що поезія не має меж, не належить жодній з мов та жодній з країн чи культур.
Поезія Іллі Камінського – життя схоплене та посаджене у невеличкій кімнаті з видом на море. Його поезія – це свобода, у першу чергу свобода виборів: “У тролейбусі повнім, чоловік однорукий сказав, що щасливим я буду лиш в домі своїм. Та свій дім не знайшов, тож і мешканців міста бачу лиш уві сні, де я їх обираю”.
Що читати?
- “Танцюючи в Одесі”
- “Хвала”
- “Ми жили щасливо під час війни”
Куди далі?
“Республіка глухих” (Graywolf Press, 2019)
“Танці в Одесі”(Tupelo Press, 2004)
“Musica Humana” (Chapiteau Press, 2002)
Епілог
Отож, це була наша третя й остання мандрівка світом сучасної української поезії. Втім, на те вона й сучасна, що їй немає кінця. Тож, відкривайте нові імена, а ці нехай стануть вам своєрідним уособленням дому. Бо вдома добре і ніколи не страшно бути собою.
Аріна Кравченко
