13 листопада 2019 19:05
1197 Переглядів

У пошуках втраченого Пруста

Загубити можна будьщо: ключі, гаманець, рукавичку, сенс життя. А Марсель Пруст колись втратив час. Коли губите гаманець, ви звертаєтеся в поліцію. Коли втрачаєте час – дзвоніть Марселю Прусту. Аби не пропити останні гроші, краще прочитайте свій час. У новому матеріалі Пруст навчить вас не втрачати час або принаймні віднаходити його.

 


Я втратив час, а ти що зробив у цьому житті?

 

Кажуть, Марсель Пруст увечері перетворювався на бджілку. Перелітав з квітки на квітку, збирав пилок і робив таємно-прекрасний мед. До ранку Пруст знову ставав людиною. Рівно о восьмій замикався у спальні, вкривався ковдрою і писав до півночі. Так жартували друзі над Марселем. Звісно, письменник – не принцеса Фіона і не зазнавав жодних перетворень. Проте, як і вона, був ув’язнений у “башті” – своїй спальні. Тяжка форма астми не дозволяла довго перебувати на вулиці. Прекрасний принц (тобто, Шрек) усе не приходив, тому Марсель цілими днями писав йому листи з погрозами. Їх було так багато, що вони помістилися в сім томів. Пруст змарнував багато часу на писанину, а відповідь від прекрасного принца (читайте: світу) так і не прийшла. Письменникові було вже за 45. Заміж його ніхто не хотів брати. Він утратив свою молодість. Сім томів листів із погрозами Марсель назвав “У пошуках втраченого часу”. До кінця життя Пруст редагував цю епопею в надії віднайти свою молодість. У 51 йому вдалося. Пруст написав останній том – “Віднайдений час” –  і щасливо помер, коли увечері 18 листопада відредагував останню сторінку.

 

 

Життя

 

Марсель Пруст народився влітку 1871 року в передмісті Парижу. У дев’ять йому поставили діагноз – астма. Страх, що повітря колись скінчиться, переслідував Марселя все життя. Упродовж дитинства він спостерігав, як від хвороб помирали найближчі – бабуся, батько, матір. Він був надчутливою дитиною з ранимою психікою. Ці події переживав болісно. Колись на питання “Що таке нещастя?” Пруст відповів: “Бути розлученим із мамою”. Хвороблива дитина потребувала опіки. Йому постійно хотілося любови і ніжности. Це бажання іноді було деспотичним. Марсель наказував батькам, щоб вони любили тільки його одного. Зіткнення загостреної почуттєвости із жорстоким зовнішнім світом породив складний комплекс. Розчарування, песимізм, зневірення в абсолютній любові і дружбі зайняли визначне місце в житті Марселя Пруста. Це спровокувало його замкнутість. У шкільні роки Марсель мав вигляд дивака, схожого на  неспокійного ангела. Один з однокласників говорив про нього так:

 

“Було в ньому щось, що нам не подобалося. З нашого погляду, він занадто мало був схожий на хлопчика. Ми, хто не могли зрозуміти настільки раниме серце, його ввічливість, ніжність, ласку називали манірністю. Марселеві величезні, азіатського типу очі ставали дуже сумними, коли ми говорили йому це в лице. Але й це не могло зробити його менш люб’язним і ніжним. Марсель був наче створений з абсолютно іншої субстанції”.

 

10-річний Марсель Пруст спокусливо дивиться на вас

Уже в школі він писав вірші, новели і невеликі критичні статті, які не публікував. Потім його відправили до університету на юридичний факультет. Молодому Марселю, який з дитинства тяжів до мистецтва, там було безмежно нудно. Він пропускав заняття й ходив до відомих дам Парижу, які тримали літературно-мистецькі салони. Одного вечора Марсель познайомився з відомим письменником Анатолем Франсом. Той допоміг юнакові видати “Розваги й дні” – збірку етюдів і новел – і написав передмову. Книгу купували. Хоча критики негативно поставилися до дебюту й називали “Розваги й дні” дилетантством.

 

Порада від Марселя Пруста з того, як видати книгу:

  1. знайдіть відомого письменника;
  2. подружіться з ним;
  3. випросіть, щоб вас опублікували. 

 

Критика настільки розчарувала Марселя, що він на зло всім почав новий роман. Але не завершив його. Хтось у такій ситуації починає багато курити – Пруст і так багато курив. Хтось починає надмірно випивати – Пруст уже цим займався. Залишалося піти в бордель в пошуках розради. Пруст ж знайшов там кохання всього життя.

 

Любов

 

Пруст усміхнений, бо закоханий

 

Одного вечора до борделю зайшов розважитися з хлопчиками відомий композитор Рейнальдо Ан. У коридорі він зустрів Марселя, розчарованого й чутливого, з великими очима. Рейнальдо зіграв Прусту на всіх інструментах тіла й душі та навчив письменника відчувати музику. “Як тільки починаю читати якогось автора, я розпізнаю за словами мелодію пісні, яка у кожного своя, і читаючи, несвідомо наспівую її” – писав Пруст у щоденниках після зустрічі з Рейнальдо. Марсель продовжував відвідувати салонні вечірки щодня. Тепер із Рейнальдо. Вони майже не говорили, бо не могли сказати, що справді відчували. Зате часто переписувалися. У кінці кожного листа написано “Спали це, як тільки прочитаєш”, щоб поліція не дізналася про їхні стосунки. Про їхні рідкісні зустрічі ми майже нічого не знаємо, крім того, що Рейнальдо вчив Пруста нотам кохання. Це те, чого Марсель шукав – всеохопної любови, від якої можна задихнутися. Почуття, що дозволяє баче світло, навіть там, де темно. 

 

Втім, здоров’я Марселя погіршувалося. Приступи астми збільшувалися. Він починав задихатися. Лікарі пропонували письменнику переїхати в Швейцарію, де йому мало б стати легше. Але Пруст не міг покинути переповненого мистецтвом Парижу й коханого. Його рішення було радикальним – зникнути, але не залишити місто.

 

Рейнальдо Ан грає тілом і душею Пруста

 

Смерть

 

Жити як гедоніст, чи померти за вищу ціль? Це було питанням життя і смерти Пруста. Марсель обрав зберегти життя, щоб творити мистецтво. Тому у 30 переїхав до власної квартири. Найняв покоївку-кухарку-медсестру. Зачинився в спальні й до кінця життя майже не виходив звідти. Він не хотів, щоб друзі бачили його слабким і немічним. Тому відрізав усі фізичні контакти. Приступи астми меншали. Єдине, що його поєднувало зі світом – листи. Найважче було відмовитися від коханого, але довелося. Марсель написав прощального листа Рейнальдо, в якому пояснював свою позицію. Він казав, що не може дозволити Ану бачити, як він повільно помирає. “Найкраще, щоб ти мене запам’ятав щасливим і не таким хворим. Я ніколи не здамся, допоки люблю тебе”. Марсель Пруст відмовився від життя і кохання заради мистецтва.

 

У пошуках втраченого часу

 

Самітництво дало свободу рефлексії. Письменник перекреслив увесь свій попередній літературний здобуток і почав з чистого листа. Епопея “У пошуках втраченого часу” складається з семи романів про життя Марселя Пруста. Перша фраза – “Лягати рано я давно вже звик” – звучить наче продовження оповіді, яка давно почалася. Це прагнення пережите минуле, відновити втрачений час і усвідомити свою сутність і положення в світі.

 

Пруст, який плаває в чашці липового чаю й веслує мадленами

“У пошуках втраченого часу” – твір хаотичний і аморфний, в якому все кристалізується на асоціаціях, де ви тонете в численних описах, роздумах, розчиняєтеся в довгих реченнях. Увесь цей потік централізує постать головного героя – Марселя, який виконує таїнство повернення у власне минуле. Пруст випускав факти й деталі, він прагнув розкрити таким чином загальні закони. Письменник орудує не мікроскопом, а телескопом – і розглядає мозаїку життя. Але спроба зрозуміти його безглузда. Суть знаходиться не в зовнішніх явищах, а в наших несвідомих почуттях і враженнях. Для Пруста єдина справжня реальність – внутрішня. Структура семитомної епопеї нагадує собор. Ви входите в перший роман – оглядаєте один кут споруди. Читаєте другий – дивитися на інший. Допоки у вас не складеться повна картинка храму, який не згорить, як Нотр-Дам. Це подорож у пошуках.

 

Епопея Марселя Пруста “У пошуках втраченого часу” – дуже особистісна штука. Це спогади письменника про дитинство, юність і молодість. І хоч бабусі під під’їздом також розповідають мемуари, в них вдається не так красиво, як у Марселя. Крім автобіографічного струменю, епопея начинена філософськими роздумами:

 

"Під час сну людина тримає біля себе нитки часу, років і світів. Вона інстинктивно відчуває їх, коли прокидається, раптово вгадує точку на земній поверхні, в якій знаходиться, і час, який збіг, як молоко, до її пробудження; але всі нитки можуть переплутатися, їх порядок порушитися, якщо прокинутися неправильно”.

 

У Пруста незвичний стиль оповіді – текучий, наповнений меланхолією, позбавлений надмірних прикрас – несхожий на інші  автобіографії. Коли маленький Марсель куштує з тіткою мадлени й липовий чай, емоції хлопчика розтікаються на десяток сторінок. Пруст описував не все життя, як історик, а зачіпляв моменти, які зробили його щасливим або сумним. У речені на три сторінки можна легко загубитися – в цьому й суть.

 

Гей, дівчинко, а ти знайшла час?

Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями.

Губітеся, чорнобриві, та з французами.

Автор: Олексій Гаврилюк