14 лютого 2020 17:51
309 Переглядів

Валентинові нещастячка

О, плачте небеса! Проливайте сльози! День нещастя настав! Сонце зробилося сердечком, і валентинками дощить! – саме так Данте і Петрарка писали би вірші, якби День святого Валентина вигадали в 13 столітті. На щастя, це проблеми сучасних людей. Митцям доводиться бути вигадливими (бо ж з валентикою не прийдеш) у день закоханих. Та й їхні любовні історії пікантніші за банальні троянди і цукерки. Розповідаємо, як покохатися на могилі матері без презерватива й не завагітніти, створити ідеальне сімейне життя (це не продовження попереднього) або вчинити інцест публічно й не загриміти за ґрати. Поки ви мудруєте, що робити зі своєю половинкою того страшного дня, самотня на Валентинів день редакція Пусто згадує дивні історії кохання в мистецтві.

 

Кохання по-паризьки

 

На початку 20 століття французка Колетт розлучилася з токсичним чоловіком, почала писати романи й виступати в кабаре Мулен Руж. Невдовзі стала успішною (не домогосподаркою) бізнес-леді. Її романи розкуповували швидше за мандарини взимку і багато з них зараз екранізовані (“Жіжі”, “Шері”, “Будь красивою і мовчи”). Вона стала поважною членкинею Гонкурівської премії, а також була номінована на Нобелівську в 1948 році. Тепер занотуйте маркетинговий хід Колетт:

  1. пишіть романи на заборонені теми;
  2. крутіться в інтелектуальних колах;
  3. кокетуйте з видавцями;
  4. кохайтеся з їхніми дружинами.

Ну, а ще дружня порада: тверезою танцюйте голяка на сцені – відмінний результат без переплат! Такою розпусницею була Колетт. Допоки Амур не проколов презерватив, і жінка не завагітніла від видавця. Довелося одружитися. “З ким не буває” – каже героїня одного роману письменниці.

 

Колетт

 

У видавця від першого шлюбу був восьмирічний син, але Колетт його ще вісім років майже не бачила, бо той навчався в ліцеї-інтернаті. Тоді вона написала бестселлер – роман “Шері” (“Cheri”) про 48-річну жінку і її 25-літнього коханця. Книга стала мега-популярною, тож коли пасинок закінчив навчання і повернувся додому, Колетт подарувала йому копію роману. І підписала англійською “For My CHERIshed Son” (“Моєму любому сину”). Попри вік, Колетт досі була привабливою кокеткою, спокусливо курила через мундштук й одного разу закинула ніжку пасинкові на коліна. Він не встояв. Вони покохалися. Тут якийсь фройдоподібний психоаналітик мав би всунути п’ять копійок, але ми йому не дамо (бо, власне, такий номінал вилучений з ужитку). Інцест – “З ким не буває”.

 

Колетт хизується своєю шведською стінкою

 

Мама й пасинок кохалися в усіх можливих місцях – на освітлених, заасфальтованих вулицях і під пам’ятниками, біля яких хтось чекає свою дівчину. Часом про них писали в жовтій пресі. Колетт залишалася успішною французькою письменницею початку 20 століття. За гонорари авторка їздила відпочивати за кордон і брала Бертрана (aka коханця). Через чотири роки, у 1923, чоловікові письменниці нарешті впало на голову яблуко і він сказав “Еврика!” (тугодум – “З ким не буває”). Був скандал і розлучення, але це не завадило Колетт і пасинкові публічно заявити про свої стосунки. Вони навіть одружилися, але через рік усе накрилося мідним баняком, бо жінка посивіла. 

 

Щоб бути популярною письменницею в Парижі першої половини 20 століття багато не потрібно. Всього-на-всього завести інтрижку з сином і написати про це роман-бестселлер. (Редакція Пусто не вчить поганому (інцестам – ні!), ми лише спонукаємо надіслати валентинку батькам).

 

Колетт і Бертран

 

Кохання по-сімейному

 

“У неї був величезний ніс з дивною горбинкою, яку навіть художник-академіст не перемалював би. І вуса – не пушок, який бабці відрощують на старості літ, коли їм нічим більше зайнятися, а реальні чорні вуса. Не думаю, що вона коли-небудь їх голила. Носила їх, як достоїнство. А вони їй відплати тим самим – коли вона посивіла, вуса ще не здавалися, залишалися смоляно-чорними “ – це не образ Фріди Кало (хоча міг би бути). Так Гертруда Стайн описувала кохання всього свого життя – Еліс Токлас. І ні, вона не була гобліном.

 

Любо, в тебе вуса

 

Коли ми говоримо про Втрачене покоління, ми могли б піти направо й пісню про Фіцджеральда завести, піти наліво – казку про Гемінґвея розказати. Але дива там: Еліс Токлас бродить. Вона народилася в Сан-Франциско у 1877 році. Була однією з перших жінок в Америці, які відвідували університет і вивчала історію мистецтв. У 1907 переїхала в Париж до друзів. Кілька годин після прибуття вони влаштували вечірку. Серед запрошених була Гертруда Стайн – ледь відома критикиня і меценатка, яка часом підгодовувала Пікассо. Молода й вусата (гаряча) інтелектуалка Еліс одразу закохалася: “Гертруда привертала всю мою увагу. Вона була як бронзовий ідол, одягнена в коричневий костюм, мала золотисто-каштанове волосся, спалене тосканським сонцем. А такого голосу я ще не чула – глибокий, повний, вельветовий”. Ну а Гертруда закохалася в неї і жили вони довго і щасливо. От і казочці кінець, а хто слухав – молодець.

 

Як виглядають здорові стосунки

 

Хоч інтелектуальне життя нагадує “Дім-2” (Стайн у ролі Собчак), це не причина думати, що все було так ідеально. Між Гертрудою і Еліс три роки тривало залицяння. Лесбійські стосунки тоді були незаконними, та й говорити про них ніхто не наважувався. Жінки обходилися натяками на сині панчохи під спідницями й згадками про кішечок англійською (“pussy” – див. у словнику). На загал Стайн і Токлас були близькими подругами, тож ніхто не здивувався, коли вони переїхали в спільний будинок у 1910 році. Поки Гертруда будувала кар’єру, Еліс займалася домогосподарством. Вони називали одна одну “Дружинонько” і “Містер Кадл-Вадл”. Жінки разом приймали гостей і культивували те, що зараз зветься “Втрачене покоління”. А коли Гертруда затримувалася ночами в кабінеті за письмом, Еліс лягала спати, не вимикаючи світла, й ставила на подушку дружини листа з любовними віршами. Вони кохали одна одну й жили разом до кінця життя. Стайн померла у 1946 році, а Токлас тільки через 20 років. У щоденниках вона писала, що це були її найсамотніші роки.

 

Ця історія присвячується тим, у кого не все так погано в сімейному житті, як у нас. Стайн і Токлас були ідеальним союзом – партнерським і інтелектуальним. Не всі ж історії кохання про страждання.

 

Весільна світлина

 

Кохання по-готичному

 

День святого Валентина – це не лише цукерки, квіти і червоні валентинки. Особливо на початку 19 століття. У добу романтизму – страшну епідемію (не одним коронавірусом), коли поети бачили весь світ у піщинці й кидалися з вікна, якщо їм відмовляли в любові. А ще вони обожнювали морок, потойбіччя і кладовища. Не диво, що там і кохалися.

 

Мері Шеллі була дочкою революційної феміністки, яка заклала фундамент англійському суфражистському руху ще наприкінці 18 століття – Мері Волстонкрафт (батьки явно не були оригінальні у виборі імені). При пологах мати померла, а батько ще раз одружився – уже пахне нещасливим дитинством і травмами (наше улюблене). Мері Шеллі довго тужила за матір’ю, яку вбила. Вона щодень приносила на її могилу квіти. Це було її улюблене місце для дитячих ігор. Коли підросла, дівчинка читала на могилі феміністичні та філософські трактати матері. А, подорослішавши, водила під цей пам’ятник парубків цілуватися і не тільки (тепер зрозуміло, звідки Президент взяв ідею для новорічної промови).

 

У 17 Мері закохалася в друга свого батька – поета Персі Шеллі. Він був одружений і до біса сексуальний. Виплекана на ідеях фемінізму, Мері вважала себе сильною і незалежною. Вона схопила Персі за комірець і привела на місце поховання матері. Того вечора кам’яною була не тільки могила.

 

Персі Шеллі, насправді, був не надто привабливий, то ми взяли картинку з фільма

 

Невдовзі вони таємно втекли до Парижа, а потім подорожували Європою. З ними ще була молодша сестра дівчини, з якою Персі кілька разів кохався, але це так – типово (“З ким не буває”). За два тижні у Швейцарії Мері написала “Франкенштейна”, який став класикою. Через рік вони повернулися до Англії. Лондонська інтеліґенція обливалася святою водою і хрестилася, коли бачила пару, але Персі і Мері на те не звертали уваги. Вони одружилися й були щасливі. Поки Персі у 1822 не втопився в морі, але це вже історія не для Дня святого Валентина.

 

Давай покохаємося на могилі моєї мами. Заодно познайомишся

 

Це не всі дивні історії кохання митців. Їх набагато більше – але ми обрали найпікантніші. Якщо ви раптом успішно переживете цьогорічну епідемію валентинок, радимо трохи натужитися й постаратися, щоб потрапити в наш список дивних історій кохання наступного року. А поки редакція Пусто скуповує серветки, щоб разом плакати під фільми для цього страшного дня.

Олексій Гаврилюк