20 травня 2020 10:55
1057 Переглядів

Як читати “Колгосп тварин” Джорджа Орвелла

“Усі ми рівні, але дехто рівніший за інших” — написав Джордж Орвелл у “Колгоспі тварин” і цим підсумував десятиліття правління радянської влади. У межах проєкту Музею Голодомору “Рівніші за інших: про злочини та привілеї в СССР” розповідаємо про другу за популярністю книгу англійського автора. А ще з’ясовуємо, хто такий політичний письменник і для кого він пише книжки, як українці отримали особливу передмову до видання та зробили один із перших його перекладів і до чого тут наліпки в телеграмі. 

Про проєкт

Щороку ICOM (Міжнародне об’єднання музеїв) обирає головну тему Дня музеїв, який відзначають 18 травня. Цьогоріч це «Музеї за рівність». Як зазначає музейна спільнота: «День музеїв-2020 має стати майданчиком для різних поглядів і точок зору, інструментом для подолання упередженості». 

До Міжнародного дня музеїв команда Музею Голодомору підготувала серію  публікацій у фейсбуці, інстаграмі та телеграмі про нерівність та злочинність тоталітарного режиму в СССР за #рівнішізаінших, а також створила наліпки для телеграму, головними героями яких є персонажі «Колгоспу тварин» Джорджа Орвелла — сатиричного твору про СССР з легендарною фразою «Усі тварини рівні, але деякі рівніші». 

 

Про що книга

На фермі “Садиба” містера Джонса помирає кнур Майор, найстаріша тварина серед тутешньої худоби. У передчутті близької смерти він збирає усіх тварин  у хліві та закликає порвати кайдани, позбутися правлячої людини та зажити мирним щасливим і рівним колективом чотирилапих і крилатих. Невдовзі після його смерті, коли містер Джонс, пиятика і недбайливий власник ферми, засинає, тварини зчиняють Повстання, в результаті виштовхують його за двері та змінюють назву ферми “Садиба” на “Колгосп тварин”.

Обкладинка англійського видання “Колгоспу тварин”

Вони створюють сім настанов, які постановляють, що людське — вороже й заборонене, а всі тварини рівні та не мають права вбивати одне одного. Працюють завзято і почуваються щасливими, ніби ось воно утопічне суспільство. Втім, не все так солодко. Адже раптом свині отримують все молоко і яблука за свою відмінну інтелектуальну працю, приймають рішення самі, скасовують загальні збори, спілкуються з фермерами-сусідами та забороняють іншим співати улюблені пісні. Тварини з кожною сторінкою живуть у дедалі більших злиднях, але не почуваються нещасними. Вони погано читають і мало що пам’ятають з колишніх часів. Далі читайте вже в книзі. Там, до речі, всього лиш 100 з хвостиком сторінок.

 

Історична алегорія

Кажуть, “Колгосп тварин” — це алегоричний переказ будь-якої революції. Але в часи написання тексту Орвелл був особливо занепокоєний поліпшенням стосунків СРСР із Заходом та покращенням іміджу Радянського Союзу. Йому не подобалося, що соціалісти і комуністи звідусюди рівняються на тоталітарний режим, загорнутий у цукеркову обгортку успіхів. Тому він спробував зруйнувати радянський міт через літературу. 

Його книга нагадує розгорнуту байку, де до кожного персонажа можна знайти живого відповідника. Наприклад, прототипами кнура Майора можна вважати і Маркса, і Леніна, теоретиків соціалізму й комунізму, свин Наполеон — це Сталін, тоді як Сніжок — Троцький. Сам власник ферми — король Микола ІІ, якого вигнали під час революції. Свин Пищик взагалі перекочував із іншої історії, кажуть, його прототипом був Йозеф Геббельс, рейхміністр пропаганди Німеччини, права рука Гітлера. Впізнати їх нескладно, всі трактування образів лежать на поверхні, як і перебіг подій: революція, війна, Голодомор, репресії. Це змушує нас ще раз поглянути на те, хто ходив у бої, хто страждав від нестачі їжі, хто працював що є сили, а хто п’янів, гладшав і купався у хвалебних піснях.

previous arrow
next arrow
ArrowArrow
Slider

Наліпки для телеграму від Музею Голодомору

Хоча історичний контекст твору передовсім змушує нас пам’ятати про часи, де люди існували в тотальній пропаганді та несвободі думок, він ніби натякає, що свині були, є і будуть. Старі чи нові. АбиЩоб уникнути їхнього навіювання та не прогинати під ними спини, потрібно бути достатньо освіченими, щоб читати сім настанов, пам’ятати, що нам обіцяли, та мати достатньо здорового глузду, щоб розуміти, чи ми голодні, чи нам зле і чи справді нам допомагають, а не везуть на шкуродерню.

 

Стиль Джорджа Орвелла

Джордж Орвелл з дитинства хотів бути письменником і звичайною людиною. Отримавши освіту в Ітоні, public school, себто, закритій середній школі з інтернатом для дітей багатих шляхетських родин, та відслуживши в Імперіальній поліції в Індії, він відмовився від усіх своїх звань і почав жити напів бідняцьким життям. Він кочував між Парижем і Лондоном, жив серед офіціантів, прибиральників і бідних родин та збирав матеріали для книжок. 


Орвелл у образі звичайної людини

Орвеллу не подобалися інтелектуали. Вони підносилися над простолюдом на п’єдестал, відмовлялися від їхньої їжі та використовували складні й непотрібні іншомовні фрази, щоб підкреслити свою винятковість. Орвелл розумів їх, бо навчався поряд із ними. Але своїм письмом вирішив довести, що звичайні робітники без використання висловів per aspera ad astra розуміють у житті не менше, ніж люди з високо задертим носом і купою дипломів. Про це його дебютна книга “У злиднях Парижа та Лондона” та соціологічне дослідження “Дорога на Віґан-Пірс”. 

Щоб написати про і для звичайних людей найбільш автентично, Орвелл відмовився від складних висловів та непотрібних художніх засобів. Він вважав своїм обов’язком писати для мас. Текстам письменника притаманна лаконічність. Вони короткі, щоб якомога більше людей змогли прочитати їх. Його твори прості, їх може зрозуміти кожен, втім, від того вони не менш важливі.

 

У есе “Політика та англійська мова” Орвелл дав шість порад для створення ідеального тексту.

  1. Ніколи не використовуйте метафору, порівняння чи інший художній засіб, які ви звикли бачити в медіа.
  2. Ніколи не використовуйте довге слово, коли згодиться коротке.
  3. Якщо слова можна викинути, завжди викидайте його.
  4. Ніколи не використовуйте пасивний стан дієслова, коли можна використати активний.
  5. Ніколи не використовуйте іншомовне слово, науковий термін чи жаргон, якщо їх можна замінити звичайними словами.
  6. Краще поруште ці правила, ніж пишіть щось відверто безкультурне і дике.

Крім простоти й лаконічности, творам Орвелла притаманна політичність. Письменник ніколи не стояв осторонь подій у світі. Він брав участь у Іспанській революції, його переслідували сталіністи, він писав тексти, які нищили радянський режим або ж розповідали про проблеми різних класів. Він вважав своєю метою розплющити людям очі на себе самих, на реальність та заохочував читачів робити себе і реальність кращими, ніж раніше. Його література — не мистецтво заради мистецтва, вона має конкретну політичну мету. Тому Орвелл був політичним письменником.

 

Українське видання “Колгоспу тварин”

“Колгосп тварин” довго не видавали, бо цей текст був провокаційним. Видавці не хотіли робити такий політичний маніфест у час, коли здавалося, що стосунки Заходу з СРСР покращали. Втім, видавець знайшовся і вже за кілька років твір розлітався тисячними накладами. 

Першим перекладом твору став (сюрприз!) український. У 1947 році Ігор Шевченко, почесний голова Української Академії Мистецтв та Наук у США, розповів Орвеллу про наміри видати текст українською та попросив написати звернення до українських читачів. Орвелл не лише погодився, а й видав “Колгосп тварин” за свої кошти, та написав передмову, де розповідає “читачам, про яких нічого не знає”, свою коротку біографію, шлях до літератури та умови, за яких створював твір. 

Обкладинка першого українського видання “Колгоспу тварин”

Тоді в української діаспори в США текст масово вилучали, бо вважали пропагандистським. Деякі копії вціліли, а разом з ними і унікальна передмова, збережена лише українською мовою. Прочитати її можна у перевиданні “Колгоспу тварин” 2015 року від Видавництва Жупанського. А у післямові дізнатися, що “Колгосп тварин” — це, по-суті, неточний переклад назви (насправді, ми мали би називати книжку “Звіроферма”), ще провокаційніший для радянської влади, ніж оригінальна назва.

 

“Колгосп тварин” за 75 років не втратив актуальности і як текст, який розповідає історію радянського правління, і як твір про владу й народ загалом, і як майстерний приклад лаконічної класичної масової літератури. Тож недивно, що Музей Голодомору разом із з британською компанією Halas&Batchelor вирішив створити анімовані наліпки саме з цитатами “Колгоспу тварин” Орвелла. І недивно, що його досі читають і люблять, що ми радимо зробити і вам.

 

Дарія Гуцалюк