11 травня 2020 17:26
262 Переглядів

Як читати «Сагу про Форсайтів» Джона Ґолсуорсі?

Наш земний край — це й досі багате мисливське угіддя
для завзятих браконьєрів — Краси і Пристрасті, які раз по раз прокрадаються
в наші домівки, зазіхаючи на наш спокій

Джон Ґолсуорсі «Сага про Форсайтів»

Можна сказати, що є два маркери геніального письма: або автор здатен вас розсмішити, або здатний так огорнути текстом, що годі вибратися. Іноді письменники роблять це одночасно і ви поневолі (або ж з власної волі, будьмо чесні) переодягаєтесь в шати головних героїв та підіграєте автору. Зі сміхом, слізьми, несправедливістю, завзяттям та іншими земними втіхами, які не дають спати аристократам. Джон Ґолсуорсі огорне вас романом “Сага про Форсайтів” і дозволить приміряти сюртуки та сукні часів вікторіанської доби. Без явних почуттів і драм, але з гомерівським сміхом. А ми розповімо про те, як маленький хлопчик зненавидів своє оточення і отримав за це Нобелівську премію, як кожне покоління знецінює ідеали попереднього та наскільки багатогранною буває ідея про жіноче щастя.

 

Молодий випускник Оксфорду не схвалює філософію власництва і гладить песика

 

Хто автор?

Джон Ґолсуорсі. Англієць із буржуазної родини, де кілька поколінь були юристами, тому замість казок дітям читали римське право. Джон народився зі срібною ложечкою в зубах, а потім взяв биту для крикету та натягнув шкільну форму престижного навчального закладу Герроу. Проте юнак, випускник Оксфорду зі знанями морського права, не хотів зачитувати звіти страхових компаній та займати місце у суді. Джон Ґолуорсі любив писати та не любив вишукані манери і філософію життя своєї родини. Так маленький хлопчик із срібною ложечкою в зубах об'єднався зі спостережливим чоловіком, якому набридла вікторіанська доба з награним шиком та почуттєвою цнотою, і разом вони написали (не)величну  «Сагу про Форсайтів». Саме за цей твір Джон отримав Нобелівську премію з літератури і ненависть родичів, яких зобразив у романі.

 

Джон Ґолсуорсі першим займає свій стілець ліворуч серед рідних, які згодом стануть прототипами його "Саги про Форсайтів"

 

Сага, де немає героїв

Слово «сага» може збити з пантелику тих, хто мав справу з курсом теорії літератури. А для тих щасливців, котрих оминула ця біда, пояснюємо: сага — це віршований або прозовий текст, який містить багато частин і в якому вдосталь героїзму та історичного патосу. Щось на кшталт марвелівських коміксів, але без малюнків і здебільшого про Середньовіччя. 

Джон Ґолсуорсі зумисне вдався до іронії в заголовку, адже в його романі героїв немає. Як і антигероїв.

 

Джон Ґолсуорсі за своєю улюбленою справою - письмом

 

Про що ж тоді роман?

Спочатку про розквіт вікторіанської доби. Про багатство, вишукані прийоми, модні сукні, срібні прибори та награний аристократизм. Центральне місце оповіді займає родина Форсайтів, яка нажила статків та домоглась успіху в Лондоні лише своїми силами. Найстарший серед братів Форсайтів, Джоліон, зараз був би автором кількох мотиваційних книжок про те, як стати мільйонером без зв'язків та стартового капіталу. Втім, на момент розгортання подій в романі, Джоліон — син Пишного Доссета, селянина, який підкорив (ні, не Голівуд) Лондон. Усі його брати й сестри множать між собою статки, заробляють тисячі фунтів, скуповують все просторіші будинки в центрі Лондона та намагаються переплюнути у вишуканості аристократів.  Форсайти крутяться навколо грошей та сімейних пліток наче дзиґи на вічному двигуні. Вони скептично ставляться до мистецтва, кохання та інших сфер життя, які не мають грошової вартости. Проте вікторіанська доба, гроші та успіх — не запорука людського щастя. Вікторіанство закінчується зі смертю королеви Вікторії, а гроші та успіх знецінюються в руках молодшого покоління Форсайтів.

«Молодь утомилася від нас, від наших богів і наших ідеалів»

Почуття та краса стають неофіційними героями роману. Їхній протест незримо нанизує життєві перипетії Форсайтів, які почались і закінчились одним: одруженням за розрахунком. Цей процес за філософією Форсайтів можна перевести в грошовий еквівалент, але чи вартий він анулюваного життєвого щастя? Гм, апогей вікторіанської епохи прокричить, що вартий, і почуття — це дріб'язок, який точить нашу власність. Проте усі ми знаємо, що подумки кожен Форсайт промовить, що «власність і статки не вартують щастя».

Кому читати?

Насамперед журналістам-початківцям, які хочуть навчитися писати об'єктивно та звертати увагу на важливі деталі. Також усім, хто цікавиться фемінізмом та тішиться щораз, коли у романі йдеться про початок жіночої емансипації.

 

Не згинаймося під вітрами!

«Власність! Невже на світі є чоловіки, які дивляться на жінку як на свою власність?»

Говорить один із персонажів роману, а ми відповідаємо, що так, досі є. Одна із провідних ліній твору — це ідея жіночого щастя. Одна героїня знаходить його у Парижі та у внутрішній автономії, а потім у материнстві. Інша — здобуває її шляхом нерозділеного кохання та підтримки митців. А наймолодша з Форсайтів стає уособленням настирливости та хитрости. Щастя персонажок різне, але воно винятково індивідуальне та не має стосунку до чоловіків. Кожна з них стає автономною частинкою того суспільства, яке їм ще не надало волі вибору та розпорядження своїми фінансами. Але кому потрібна та матеріальна власність, коли ти власний над своєю свободою?

«Не згинайтесь на вітрі, серденько. Ми не можемо керувати долею, але ми можемо з нею боротися. Вище голову. Мені випало те саме. Я теж, як і ви, не хотіла відступитись. І я плакала, як плачете ви».

 

Візуальне відтворення родини Форсайтів в однойменному серіалі 2002 року

Ці слова лунають на завершальних сторінках (не)величної саги про власництво, гроші та перемогу краси. Цю пораду дає Джон Ґолсуорсі, який не побоявся піти проти своєї рідні, щоб втілювати мрії. Цю ж пораду ми адресуємо вам: не згинайтесь на вітрі, а тим паче на карантині. Читайте «Сагу про Форсайтів», впізнавайте там своїх близьких і наше суспільство й полюбіть мистецтво та ближніх так, як це не вдалось жодному з персонажів.

Анастасія Рудюк