16 березня 2020 16:44
736 Переглядів

Як не вмерти під час карантину: література

Поки ніхто з редакції Пусто не вмер, і нікого не поховали на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій, щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути (це не реклама статтей про Шевченка, але раптом захочеться перечитати), то ми продовжуємо пустувати про мистецтво. У часи, коли “Любов – це натирати одне одного антисептиком” (Грехов), література про чуму має стати такою ж модною, як паніка. Може, читати про смерть і болячки – погана ідея в такий тривожний час, але це хороший спосіб переосмислити коронавірусний гайп. Ще ніхто не написав роман про це імпортне страждання, тож доведеться повернутися в минуле й шукати, чим тоді люди оборонялися (спойлер: антисептиків не було). 

 

Порада №1: стати екзистенціалістом/кою

 

Кажуть, Жан-Поль Сартр був косооким, бо одночасно дивився на де Бовуар та інших коханок (лекцію про ці складні стосунки дивіться тут). У Альбера Камю в очах не двоїлося, тому його запам’ятали не за жінок, а лише за один (плак-плак) роман. В 11 класі “Чума” (“яка не про чуму”) здавалася нудною і довгою і заплутаною і шо-це-в-біса-таке. Особливо, коли від прізвища “Авраменко” вже закочувалися очі. Тому пропронуємо (пере)-(до)-(про)-читати цей роман.

 

Альбер Камю читає новини про коронавірус

“Чума” – це хроніка алжирського міста Орану під час чуми (яка оригінальна назва!). Вона написана міським лікарем Ріє, який намагається не опускати руки й не валятися по підлозі в сльозах (боже, треба сюди вставити той мем про собаку, який сидить в будинку, що палає, й каже “That’s fine”). Навколо нього люди мруть, як мухи, епідемія щодень набирає обертів, старигані рахують час горошинами, і всюди бігають щури. Все стає настільки абсурдним, що варте української новинної стрічки під час виборів. Але доктор Ріє – екзистенціаліст: він не мириться з дійсністю, кидає виклик абсурдові, хоча свідомий, що його подолати неможливо, і невтомно лікує людей. У цьому весь екзистенціалізм Камю – знати, що все абсурдне, але робити принаймні щось, аби його перебороти. Доктор Ріє усвідомлює, що перемога над чумою залежить не від нього – він лише робить усе, на що спроможний. Людина може перемогти конкретне зло, але їй ніколи не досягнути перемоги над злом світобудови. Боротися з чумою можна й іншим способом, як це робить журналіст Рамбер – тікати з Орану. Спойлер: погана ідея.

 

Докрот Ріє

 

Чума в романі має конкретніше вираження, ніж коронавірус. У людини висока температура, на тілі з’являються пухирці, які в жодному разі не можна проколювати. Доктор Ріє намагається вилікувати кожного, але всі помирають. Камю в есе “Міт про Сізіфа” пояснює його дії так: суть людини в тому, щоб тягти камінь на гору, дивитися, як він скочується вниз, і знову тягти його на гору. Тому навіть у кінці роману, коли місто звільняється від чуми, герой думає, що загальна радість під загрозою, бо “бацила чуми ніколи не вмирає, і знову настане день, коли вона повернеться”.

Альбер Камю виглядує наступну епідемію

Усім у школі казали, що цей роман про Другу світову, і що чума – лише метафора фашизму – така класична інтерпретація. Камю “виражав свої найвищі духовні поривання й філософські думки в образах, це був політ фантазії пристрасного митця, який бачить світ не так, як всі” – і бла-бла-бла. Досить. Будь-який текст – безмежний, і будь-яка інтерпретація – його рамка, яка обмежує. Трактувати “Чуму” можна як роман про реальну чуму. І опис Камю збігається з атмосферою задухи, в якій ми живемо зараз, атмосферою загрози й вигнання, в якій скніємо – принаймні на три тижні карантину. Доктор Ріє не панікував, бо був екзистенціалістом. І ви не панікуйте.

Лице Камю, коли всі думають, що він написав "Чуму" про фашизм, а насправді просто про епідемію

 

Порада №2: не забути про друзів

 

У добу Середньовіччя ніхто не жартував, бо думали, що це розгнівить Бога. Сміх вважали болячкою, яку наслав Сатана. Ближче до кінця XIV століття церква почала втрачати свою пріоритетність. Тому не дивно, що тоді ж з’явився “Декамерон” Джованні Боккаччо. Перший збірник новел переважно з жартами і трагікомедійними історіями. Багато середньовічних мемів, які ми зараз бачимо, були ілюстраціями до “Декамерона”. До речі, на Боккаччо ледь не наклали анафему за те, що він глузував над священниками, але за нього заступився Данте. Письменника від церкви так і не відлучили, хоча він був не проти. 

Портрет Джованні Боккаччо

“Декамерон” – не тільки перша збірка новел і не тільки перша книжка жартів, а твір, заснований на трагічних подіях. Епідемія чуми 1348 скосила пів Італії (Італії постійно не щастить із епідеміями):

 

Так от, минуло вже після благодатного втілення Сина Божого років тисяча триста й сорок вісім, коли в преславнім городі Флоренції прокинулася чумна моровиця; чи то вже була така дія планет небесних чи Господь за діла наші неправеднії напуст такий напустив на смертних, що почалася тая чума перед кількома роками у східних землях і, вигубивши там незчисленну силу живущих, посунула без угаву о краю в край, докотилася, на і лихо, й до Заходу. Не пособляли проти неї ні мудрість, ані  обачність людська, хоч місто було очищене од усякого бруду” (коронавірусе, це ти?)

 

Чума у Флоренції почалася “напровесні року вищеписаного проявлятися страшним і дивовижним способом” так само, як і в Україні (збіг?). Усенародних карантинів ніхто тоді не встановлював, тож розумні люди вирішили зробити це самостійно. І аби не було сумно на самоті та в ізоляції, флорентійці шукали собі друзів. Тіндера ще не вигадали, тож люди знайомилися в церквах. Так десятеро найкмітливіших молодих людей – себто, сім звичайних домогосподарок і три успішні адвокати – прийшли на побачення одночасно в костел. Вони надумали перебути чуму десять днів у заміському будинку однієї дівчини (середньовічні люди справді думали, що вірус зникне за цей короткий час)і вирушили в глибоке село. Ми не знаємо, чи вони брали з собою антисептики, але сподіваємося, що так.

Сім звичайних домогосподарок і три успішні адвокати переховуються від чуми

Одне одному вони розповідали історії – їх вийшло сто. Боккаччо вважають творцем жанру новели, бо до нього ніхто такого не писав. Якщо ви думаєте, що автор був настільки унікальним і працьовитим, що вигадав аж сто оповідок, то помиляєтеся. Боккаччо записував усі плітки, побутові анекдоти, смішні випадки з життя, які чув. “Декамерон” був середньовічною версією випуску ТСН. А також там багато переказів з інших літературних пам’яток – античних авторів, східних пісень, біблійних сюжетів. На нинішнього читача від усього цього тхне якоюсь архаїчністю, так само як і від надто докладних описів. Але в цьому є своєрідне стилістичне зачарування.

Як носити маску в Середньовіччі

Поки ми всі на карантині та ізоляції до квітня, пропонуємо прочитати “Декамерон” Боккаччо, щоб посміятися над середньовічними жартами та кумедними ситуаціями. Або ж зібратися в компанії та читати одне одному ці новели, які викликають сміх і сльози, й обговорювати. А цієї середи (18.03.20) у кав’ярні Sereda Vegan Point ми зберемося на схожий “Декамерон” обговорювати та ділитися враженнями від еротичної новели О. Кобилянської “Природа”. 

Вжахнутися від епідемії легко. Але й щоб не втратити глузд багато не треба. Альбер Камю каже, що достатньо стати екзистенціалістом. Бо чума – явище постійне, вона не зникає ніколи, а лише періодично з’являється. Доктор Ріє не панікував, бо мив руки 20 секунд, читаючи молитву, й обмазував себе антисептиком. А герої “Декамерону” вирішили зробити собі карантин і розважатися поки живі. Чи вони не вмерли, коли повернулися назад у Флоренцію, у творі не сказано, але ми будемо вірити, що за десять днів чума зникла. І наш коронавірус зникне.  

Олексій Гаврилюк