30 березня 2020 17:11
620 Переглядів

Жоріс-Карл Гюїсманс: Путівник по декадансу або Подорож у світ “Навпаки”

Роман “Навпаки” Жоріса-Карла Гюїсманса називали Біблією декадансу, енциклопедією розпаду.  І не дарма, адже Гюїсманс, сумлінний учень натураліста Золя, наважився полишити засади вчителя та простягнути дзеркало своїй добі, аби показати її такою, як вона є – витонченою, знудженою, розбещеною, хворобливою, закоханою у красу, байдужою. Текст отримав захоплені рецензії поціновувачів і став творчим посібником десятків митців, зокрема Оскара Вайльда та Поля Валері. Юні денді зачитувалися модним романом та намагалися наслідувати спосіб життя та поведінку головного героя – герцога Жана дез Есента – “тендітного молодого чоловіка тридцяти років, анемічного та нервового, з холодними блідо-блакитними очима, запалими щоками”. Ми ж дослідили, чим насправді жила ця похмура й розкішна епоха, цей світ “Навпаки”.

 

 

Декорації

 

В епоху декадансу, коли краса та  естетичність були культом, не міг не мати значення інтер’єр. Функціональність втрачала пріоритет, дім переставав бути приміщенням, де людина могла захиститися від негоди. Він став тим, що репрезентувало естетичні вподобання власника, їхнім уособленням і невід’ємною частиною образу, своєрідною позою. Саме тому в романі “Навпаки” так деталізовано описується помешкання дез Есента: кольори та матеріали, яким він надає перевагу, текстури та стилі, оздоблення та предмети, його химерні естетичні забаганки, які межують з абсурдом та іноді виходять за уявлення про здоровий глузд. Адже окрім оздоблених мароканською шкірою стін, плінтусів кольору індіго, затягнутої небесно-блакитним шовком з витканими срібними янголами стелі, герцог  бажає, щоб йому привезли живу черепаху. Він вважає, що його килими здаватимуться естетичнішими, якщо ними буде повзати саме ця тварина. А щоб зробити картину довершенішою, наказує інкрустувати панцир черепахи золотом та дорогоцінним камінням. Він знаходить малюнок та скрупульозно обирає каміння, проте тварина, врешті, гине.

 

 

Найцікавіше у цій історії те, що вона не плід уяви автора.  Таке розповів письменникові його товариш, поет Малларме. Він гостював у одного аристократа, чий розкішний дім оздоблював скелет черепахи, над якою провели подібний оздоблювальний експеримент.

 

“Штучний” спосіб життя

 

“О п’ятій годині вечора, взимку вже в сутінках, він снідав: з’їдав два некруто зварені яйця, печеню і випивав чашку чаю; об одинадцятій вечора він обідав; вночі пив каву, а іноді вино чи чай. Вечеряв дез Есент легко, о п’ятій ранку, коли йшов спати”.

 

 

Декаденти вирішили, що найестетичніша та найбільш вдала для роздумів частина доби –  ніч. Вони вважали, що людина, як істота розумна, може сама обирати, коли і як задовольняти свої природні потреби, може навіть легко їх ігнорувати. Адже природа не створила нічого такого, що у свою чергу не могла б відтворити або навіть перевершити людина. Обожнювання штучности, рукотворної краси, бунт проти свого природної сутности стали визначними рисами покоління, які й увібрав у себе дез Есент. Штучність його по-справжньому приваблює. У пошуках квітів для оздоби оселі він намагається знайти ті, які найбільше були б схожі на неживі. А звістка про те, що через власну хворобу він мусить штучним способом як постачати, так і виводити зі свого організму їжу, доводить його до екстазу: що може бути захопливішим, ніж задоволення абсолютно природних потреб неприродним способом?

 

Краса в потворному

 

Описи літературних і мистецьких уподобань займають більшу частину тексту. Ми дізнаємося, що дез Есент вважає достойними уваги лише тих письменників, які бачать естетику занепаду, красу розпаду. Із усіх будь-коли написаних латиномовних текстів він віддає належне хіба Петронієві, Апулею, Комодіану де Газа. Він міркує про творчість Бодлера та Вайнона, захоплюється текстами Флобера, братів Гонкур, Золя, Бодлера, Верлена, Корб’єра, Аннона та Малларме. 

 

 

Дез Есент багато рефлексує з приводу власного ставлення до творчості художників Гойї, Рембрандта, Моро, Бредена та Редона.

Роздуми дез Есента – це мистецтво говорити про мистецтво, яким його бачить декадент, пересичена, розніжена розкішшю людина. Роман дає змогу поглянути на світ очима істоти, що стомилася від краси власного життя й почала бачити її в потворному, страшному. 

 

Наповнення змістом

 

Дез Есент чимало роздумує з приводу своїх любовних досвідів. При цьому слово “любов” не є тим, з чим його зазвичай пов’язують. Декаданс – це про хіть, про пристрасть, про дослідження себе, своїх сексуальних вподобань та тіла. Дез Есент холодно ділиться подробицями свого сексуального життя, згадавши, що особливе бажання у нього викликають чоловіки. Він розповідає про Уранію, акторку цирку, яка збуджувала його своїми чоловічими манерами, про віщунку, яка могла говорити чоловічим голосом, про юнака, із яким він мав зв’язок. Дез Есент розмірковує про мораль та етичність, аборти та захист під час статевих стосунків. У час табуйованих тем і суворих звичаїв декаденти дозволяють собі будь-які теми та досвіди, адже все, абсолютно все наповнює людину змістом. Саме тому не може існувати заборона на враження, на експерименти та досвід, адже лише емоції, нові, свіжі, яскраві та захопливі, надають беззмістовному одноманітному животінню сенсу.

 

 

Ідеальний роман?

 

На сторінках власного тексту Гюїсманс устами дез Есента ділиться баченням ідеального роману – “роману з кількох фраз – сотня сторінок із зображенням середовища, характерів, вдач і замальовками найменших фактів. Прикметник стане прозорим і точним, прирісши до іменника, відкриє читачеві неймовірну перспективу; він дозволить тижнями думати та гадати над його сенсом – і вузьким, і широким; й душу персонажів проявить повністю: окреслить теперішнє, відновить минуле, передбачить майбутнє. І все це завдяки одному-єдиному означенню. Роман на кілька сторінок зробить можливим співтворчість письменника, який майстерно володіє пером, та ідеального читача, духовно наблизить тих небагатьох істот найвищого порядку, розгублених у всесвіті, і принесе цим обранцям особливе, лише їм доступне задоволення”. 

 

 

Здається, що він не лише розповів, якою саме хоче бачити мистецько довершену літературу. Він, спробувавши її створити, написав “Навпаки” – роман без змісту та особливої форми, збірник інтер’єрних замальовок і філософських роздумів, впереміш із власними лаконічними трактуваннями тих чи тих творів мистецтва. Вийшло нескладно, але грунтовно. Вийшов декаданс, показаний через портрет людини, що тікає від безвиході у штучно створений прекрасний світ та губиться в ньому. А чому, власне, і ні, якщо це життя імітує мистецтво, а не навпаки.

Аріна Кравченко