Чистий колір Марка Ротко

"Я не абстракціоніст. Мені не важливе поєднання кольору і форми. Я зацікавлений лише у вираженні основних людських емоцій: трагедії, захоплення, приреченості тощо".

Чекліст нетипового експресіоніста

  1. Викинути половину літер із імені та прізвища, бо так звучить солідніше;
  2. Перестати спілкуватись із Кенеді (навіщо вішати мою картину у вітальні??);
  3. Начхати на пораду лікаря почати вести здоровий спосіб життя (погуглити, чи помирають від артеріальної аневризми);
  4. Прослідкувати, щоб картини на виставці висіли в хорошій компанії (!!);
  5. Домалювати серію картин в капелу;
  6. Вчинити самогубство в майстерні (((((( ;
  7. Не забути розлучитись із дружиною перед пунктом шість;
  8. Померти до того, як "Оранжеве, червоне, жовте" піде з аукціону за $86,9 доларів як найдорожча картина 2012 року.

qA8YX8zyRhobZJYs_opTWA_Rothko+thumb+800

Якщо можна було б повісити всі картини Марка Ротко в хронологічному порядку, чутливий глядач міг би прожити життя шалено відомого нині митця, відчуваючи то потрясіння, то щастя, то біль, то сум, то депресію, а врешті-решт – навіть передчуваючи смерть. Абстрактний експресіонізм, у якому Ротко знайшов свій особливий, впізнаваний навіть пересічним людям стиль, знаходить відображення в таких рисах: експресія, хаотичність, масштабність. Здається, що художник хотів швидко виразити емоцію та піти у своїх справах. Але все набагато складніше.

  ST-Rothko012 Виставка картин Ротко в Національній галереї у Вашингтоні  

Чому червоне - то любов, а чорне - то журба?

Чому ми асоціюємо синій із сумом чи спокоєм, червоний із агресією та любов'ю, чорний із тугою і трауром? Кольори наділені архетипними значеннями чи просто відображають асоціації більшості суспільства закладені століттями? Ротко не ставить таких питань. Він обирає кольори та їх відтінки, які б передали його настрій, керуючись внутрішніми відчуттями. Як і експресіоністи, він шукає спосіб виразити здебільшого біль, тривогу та дискомфорт. Контрастність лише загострює його емоційність, а розміри полотен нагнітають відчуття проникнення в невідомий вимір почуттів іншої людини.

  caption id="attachment_683" align="alignnone" width="1120"]thumb_1630_1120_0_0_0_auto №61 (Іржавий та синій). 1953  

В період пошуків свого стилю, Марк побачив декоративне панно Анрі Матіса “Червона студія”, кольорові акценти якої перевернули його сприйняття. Він зрозумів: щоб передати почуття через картину не обов'язково зображати щось конкретне, реальне. І якщо Матіс вирішив поглинути червоним кольором предмети, перетворивши картину в “декоративну поверхню”, то Ротко йде далі і просто зображає колір.

  caption id="attachment_682" align="alignnone" width="1212"]442625 "Червона студія" Анрі Матіс. 1911  

А й справді, навіщо ускладнювати і вигадувати емоції форму? Ротко малює смуги, які контрастують із фоном, переходять один в одного рваними, грубими краями. Ці кордони між фарбами ніби тремтять, створюючи враження невловимого руху контрастних частин картини. Завжди здається, що вони витримані в ідеальній пропорції, що саме такої кількості синього або червоного достатньо. Після кольору глядач починає помічати світло незрозумілого походження, яке наче пробивається крізь фарбу, а кольори від цього пульсують і запрошують глядача пересвідчитись в їхній глибині. Такого ефекту митець досягав нанесенням від десяти до двадцяти  тонких шарів фарби, при чому відтінок кожного шару мав трохи відрізнявся від попереднього.

Сам собі художник, сам собі куратор

Ротко вмів знаходити поєднання відтінків, які є цінними навіть незважаючи на вкладений у них сенс. Сам художник вважав, що його творчість – це більше, ніж просто картини, більше ніж просто мистецтво. Він хотів, аби глядач міг поринути в простір його кольорів, тому  дуже серйозно ставився до виставок та не бажав іти на будь-які компроміси. Ніяких прохідних залів та сторонніх об'єктів, мінімум світла та відсутність рам – ніщо не мало завадити глядачу відчути колір.

  caption id="attachment_686" align="alignnone" width="1335"]a1073f8a-4f76-46b9-95fa-0e6d80a4641c Без назви. 1957  

Капелла Ротко

“Глядачі, які плачуть біля моїх картин, переживають ті ж релігійні переживання, що відчував і я, створюючи їх”.

Mark-Rothko-–-Rothko-Chapel-interior-5-photo-by-Christian-Heeb

З роками кольорова палітра картин Ротко все більше і більше переймала його депресію, повною мірою відображаючи душевний стан експресіоніста. Він став популярним за життя: його творчість визнавалась, він виступав перед публікою, читав лекції, спілкувався із іншими людьми мистецтва. Проте складний характер, вимогливість до поціновувачів, замовників і галерей ускладнювали закономірний ріст впливу і слави. Розробка картин для екуменічної капели стала відрадою для Ротко. І справа не в тому, що він цікавився рухом християнських церков за усунення роз'єднаності між ними в міжнародному масштабі, а в просторі для його творчості, якого йому завжди бракувало. Тоді він майже завжди використовував темну, чорну фарбу. Створення трьох триптихів і п’яти окремих картин величезних розмірів у монохромі вважається вершиною творчості художника. Ця робота має глибоко-медитативний характер і силу, яка ніби виривається з полотен і вимагає не просто розглядання, а сприйняття.

"Для мене мистецтво - пригода в невідомий світ, який можуть досліджувати лише ті, хто бажає ризикувати".

Шевчук Ангеліна

Читайте також: Інструкція 4. Що робити, коли закінчилася мівіна? Інструкція 3: Куди подіти зайві кошти? Мистецтво у пошуках сексуальної ідентичності