«КоБрА»: Копенгаген, Брюссель, Амстердам і авангард

У листопаді 1948 року в одній  паризькій кав’ярні спільне захоплення дитячими малюнками та первісним живописом поєднало групу європейських художників-експериментаторів. Так утворився авангардистський рух, до якого увійшли митці Крістіан Дотремон, Жозеф Нуаре, Карел Аппел, Асгер Йорн, Констан, Корнейль та інші. За горнятком кави бельгійський поет, критик і художник Дотремон запропонував назву «КоБрА» – не через любов до змій, а поєднавши перші літери рідних міст митців: Копенгаген, Брюссель та Амстердам. Розбираємось, чим роботи художників відрізняються від малюнків у дитячих альбомах. 

 

 Корнейль, "Нічна вечірка", 1950 рік. А як ви виглядатимите на новорічній вечірці?                            

 

ПРО ІДЕЮ

Поява «КоБрА» була не початком, а  наслідком зустрічі в кав’ярні. Своєрідним вибухом революційної культурної діяльності її учасників, які вже утворили схожі гуртки в рідних містах.

Дотремон і Нуаре були членами «Революційного центру сюрреалістів» у Бельгії, Йорн – представником данської експериментальної групи «Хьост» («Høst» – «збирання урожаю»), а Констан, Аппел і Корнейль підтримували голландський експериментальний рух. Художники критично сприймали світ, який наповнювався енергетикою воєнних конфліктів і водночас  свободою самовираження, настроями відкритого невдоволення політичною та економічною ситуаціями.

 

Учасники "КоБрА" рішуче йдуть творити

 

Та це не підштовхнуло митців до активної політичної діяльности – свою позицію вони хотіли показати за допомогою прекрасного та високого. Для того,  щоб їх побачили – почали використовувати змішані техніки. Наприклад, класичне полотно та олійні фарби доповнювали дерев’яними фігурками, які приклеювали на картину або видання альбому з поемами. Останній оформлювали літографіями – гравюрами, при створенні яких фарба під тиском переноситься з плоскої друкарської форми на папір. Кольори ставали яскравішими, фігури – простішими, форми – розмитішими. Учасники руху зробили власну революцію у мистецтві. Це був бунт проти двох найпоширеніших напрямів живопису першої половини ХХ століття – геометричної абстракції (тому що у ній використовувалися занадто чіткі та прямі лінії та фігури) та соцреалізму (тому що той видавався занадто життєвим і геть не загадковим).

Крім того, члени угрупування хотіли протиставити свою творчість паризькій естетиці вишуканості. Столицею своєї діяльности іронічно обрали саме Париж, а між собою спілкувалися французькою.

Митці створили маніфест «La cause était entendue» («Справу врегульовано»). Згідно з ним, картина для їхнього руху була не просто конструкцією з ліній і кольорів, а «звіром, ніччю, криком, людською істотою, або всім перерахованим разом».

 

Звір, ніч, крик або просто "Обличчя, що заперечує дзеркало" у роботі А. Йорна і К. Дотремона

 

Ідея зацікавила мистецьку богему. Членство у групі активно поширювалося серед художників Європи та США. Навесні 1949 року, після успішної виставки на Семінарі з образотворчих мистецтв у Брюсселі, до руху доєдналися ісландець Гуднасон, англієць Стефен Гілберт, німецький художник і кінорежисер Карл Отто Гьоц, швед Естерлін, американський скульптор японського походження Таірі. Назву руху змінили на «Міжнародні художники-експериментатори», однак митців впізнавали саме за абревіатурою.

 

Дитина бавиться у студії "КоБрА"

 

Вони не цуралися свого «зміїного» минулого – «КоБрА» видавала однойменний журнал (вийшло 10 номерів), брошури «Маленька Кобра» та листівки «Зовсім маленька Кобра».

 

ПРО МЕТОД І СТИЛЬ

«КоБрА» намагалися створити нову абстрактну мову, яка б розкрила підсвідоме автора. Раніше таке втілили в сюрреалісти (представники напряму мистецтва, який зародився в європейській культурі у 1920-тих роках, використовував багато аллюзій і химерно поєднував форми). Однак митці прагли до глибшого розкриття власних інстинктів - таке було притаманне первісному суспільству. Адже скельний живопис передавав не емоції та почуття авторів, а зображав те матеріальне, яке було необхідне для примітивного існування (тварин, на яких полювали або людей із первісною зброєю). 

Надихався рух і пізнішими здобутками культури, а саме скандинавською народною творчістю – на картинах можна розгледіти характерні символи сонця, місяця, жінки та птаха. Саме такий наївний та напів фантастичний світ став улюбленим мотивом художників.

Для митців головним був процес, а не результат. Вони вводили у свої картини примітивні, мітичні та фольклорні елементи – все, що спадало на думку. Такий стихійний метод був справжньою насолодою для художників і під час добору матеріалів та кольорів, і під час написання картин, і при спогляданні готового полотна. Так само творять діти, коли, висолопивши язики, в поривах натхнення розмальовують шпалери й кота. «Ми хочемо почати спочатку, як дитина» – наполягав Карел Аппел.

 

previous arrow
next arrow
Slider
 

 

Ще одним новим підходом, який об’єднав «КоБрА», було використання подекуди божевільних кольорів у поєднанні з жорстким почерком і фігурацією (впевнені чіткі контурні лінії, сильний натиск при нанесенні мазків). Інколи це було комічно, а подекуди – справді лячно. Їхнє мистецтво оживало в нелюдських фігурах, які зображували…людей.  У відчаї, стражданні чи горі. Самі митці називали це «нецивілізованими формами вираження» – такими, що створюють взаємозв'язок між свідомим (сірою повоєнною буденністю, де точиться холодна війна) та несвідомим (тим, що було у головах та на серці).

Вважається, що погляди учасників групи вплинули на розвиток ташизму – живопису плямами, які не відтворюють реальні образи, а виражають несвідому активність художника. Мазки і лінії ташистів наносилися на полотно швидкими експресивними рухами без заздалегідь обдуманого плану.

 

У ПРИКЛАДАХ

«Діти, які запитують» – одне із найвпізнаваніших полотен данського художника Карела Аппела, за яким можна скласти враження про весь рух авангардистів.

 

К. Аппел "Діти, які запитують", 1949 

 

Ще до початку активної діяльности  «КоБрА» Аппелу замовили декорувати дерев'яний рельєф амстердамської ратуші. Для цього художник використав найвеселіші кольори своєї палітри й зобразив голодних, нещасних після війни дітей. У роботі влада побачили виклик, здійнявся скандал і рельєф терміново демонтували. При цьому Карел лише насміхався з цієї історії та називав себе варваром, всіляко підтримуючи цей імідж. Наприклад, при написанні картин він жбурляв фарбу на полотно, вигукуючи дивні та подекуди непристойні звуки.

 

Карел Аппел невдоволений тим, що його відволікають. Фото: Даніель Фрасней

 

Ба більше – ідея із допитливими сиротами нікуди не зникла, а перетворилася на окрему роботу, яку продемонстрували на першій виставці «КоБрА».

«Діти, які запитують» була створена на старій віконній рамі, а самі фігури дітей є розмальованими дерев'яними відрубками. Чоловічки схожі на пластилінових ляльок, виліплених і розмальованих дитиною. На думку Аппела, така простота форм містить усе те, що викликано інстинктами. Дерев'яні діти не запитують, а скоріше, благають. Благають нагодувати. Бо війна зруйнувала їхнє життя і лишила без батьків. Картина, за словами Карела, є відображення всепоглинаючої бідності, свідком якої він став під час подорожей післявоєнною Німеччиною.

 

Виставка "КоБрА"

 

Наприкінці 1951 року у бельгійському місті Льєж відбулася друга і остання виставка руху. Жоден із художників так на ній і не з'явився через конфлікт, який призвів до розпаду угрупування того ж року: митці не дійшли згоди щодо майбутнього руху. Кожен переінакшував концепцію відповідно до власних творчих інтересів та не погоджувався на компроміси. Однак, «КоБрА» стала яскравою точкою відліку для творчих біографій багатьох її членів – такою ж вільною та кольоровою, як і плями на їхніх полотнах.

Стася Лісовіна