"Променисте дитя" Жан-Мішель Баскія

Щоб стати відомим у Нью-Йорку 80-х, достатньо було з’явитися в правильному місці в правильний час і сподіватись, що арт-індустрія вас не розчавить. Так поруч з Енді Ворґолом, Джуліаном Шнабелем і Кітом Гарінгом з’явився юнак, який спочатку завоював прихильність мистецтвом, тоді популярністю, і, зрештою, трагічною славою. 

content_bas
Жан-Мішель Баскія

Жан-Мішель Баскія народився 22 грудня 1960 року в Брукліні в нещасливій заможній родині. Його батько був представником середнього класу, вимогливим до дітей і скупим на ласку. Більшість часу хлопчик проводив із матір’ю, яка прищепила синові любов до мистецтва відвідуванням виставок Нью-Йорка. Він неналежно вчився в школі, проте ріс обдарованим: розмовляв англійською, французькою, креольською та іспанською, читав багато наукової та історичної літератури.

У сім років майбутнього митця збила машина, і лікарі видалили йому селезінку. Щоб пояснити синові, що коїться всередині його організму, матір принесла підручник “Анатомія Грея”. Ця книга настільки вразила хлопця, що в майбутньому він часто звертався до будови тіла у своїх роботах.

1241450
Жан-Мішель з матір'ю

Так почалася чорна смуга в житті Жана. Згодом батьки розлучились, мати потрапила до психіатричної лікарні, а школа не давала простору для розвитку його таланту. У 17 років хлопець покинув домівку. Без грошей, освіти й знайомств Баскія опинився на вулицях Нью-Йорка. Мегаполіс тоді, наче магніт, притягував людей з великими амбіціями й нігілістичними поглядами, розквітала андеґраундна культура, а паралельно з нею – кримінал. Тут кожен міг стати будь-ким: художником, режисером, письменником, поетом, алкоголіком чи наркоманом. Із заходом сонця Даунтаун ставав сценою для сотень молодих людей, які кидали виклик суспільству своїми вбранням, поведінкою і мистецтвом.

previous arrow
next arrow
Slider
 

Жан-Мішель мріяв бути серед них, але все ще ночував на вулицях, підбирав гроші в клубах, пив із безхатченками й харчувався сирними паличками, якщо щастило. Блукання були його усвідомленим вибором, проміжною ланкою між старим життям і омріяною богемою: він міг повернутися в батьківський дім, але це було би зрадою нонконформістських ідеалів.

Свій шлях у мистецтві Жан-Мішель почав з графіті. Разом із другом він залишав на стінах короткі послання з підписом SAMO (“same old shit”). Так вони маніфестували зародження нової культури й намагалися привернути до себе увагу. Зрештою, SAMO перетворився на бренд, авторів сприймали як проповідників андеґраунду й присвячували їм передовиці в газетах. Ніхто не здогадувався, що то була справа рук двох школярів.

Slider
 

Здавалося, ніби в Баскії був план “як стати популярним” і до нього точно входила Canal Zone – вечірка-об’єднання артистичних світів верхнього та нижнього міст. Майкл Гольман і Феб “5” Фредді створили підґрунтя для колаборацій і досягнень в арт-індустрії. Жан одразу зацікавив присутніх: всі знали SAMO й хотіли побачити його творця. Після тієї ночі ім’я Баскія закарбувалося в пам’яті впливових кураторів, колекціонерів і митців.

канал зон Жан-Мішель на Canal Zone Party

Наступними пунктами в гайді Жана були TV Party, Times Square Show, клуб Mudd. Його запросили не телебачення і він не зникав з екранів, завжди був поруч з відомими особистостями, спробував себе в дизайні одягу й колажах. Якось  Баскія побачив у вікні ресторану Енді Ворґола. Той переживав не найкращі часи творчости, проте залишався героєм для молодої генерації. Жан-Мішель запропонував художникові придбати в нього його поштівку. Такої зухвалости не очікував ніхто, а особливо того, що Енді погодиться. Вдруге митці зустрілися через три роки, коли Жан продавав полотна за тисячі доларів.

previous arrow
next arrow
Slider

(1) Сімейне фото Ворґол-Баскія, (2) Хлопці на масі

Така різка зміна відбулась завдяки знайомству на одній із вечірок з галеристкою Аніною Нозей. Її вразила вулична енергія, яка викликала захоплення й дисонанс серед високого мистецтва. Аніна запропонувала Жану майстерню в підвалі своєї галереї. Художник уперше мав доступ до полотен і справжніх інструментів. До того він писав на всьому, що потрапляло під руку: стінах, підлозі, дверях, холодильниках і знахідках із найближчого звалища.

previous arrow
next arrow
Slider

Баскія серед своїх робіт

Аніна описувала Баскію, як сором’язливого, захопленого хлопчика, який щоранку приходив з круасанами й вибачався за запізнення. Жан одночасно працював над кількома проєктами, розгортав купу книжок, вмикав радіо й телевізор, аби вихоплювати окремі фрази, надихатися й переносити їх на полотно. Здавалося, десь стався вибух і все хаотично завмерло у його роботах, візуальна й текстова складові доповнювали одна одну, а кожна лінія й цятка займали своє місце. Жан по кілька разів писав і закреслював одне й те ж слово, чим намагався звернути на нього увагу: “Той факт, що вони приховані, пробуджує бажання їх прочитати”. Фрагментарність зображень він почерпнув у Вільяма Берроуза, який ввів метод нарізок у літературу.

Жан-Мішель порушував теми сеґрегації, соціальних меншин і несправедливости системи.Часто в роботах з’являлись гаїтянські й пуерто-ріканські символи як пам’ять про емігрантське коріння.

previous arrow
next arrow
Slider

(1)“Іронія негритянського поліцейського”, 1981р., (2)“Відомі негритянські атлети”, 1981р., (3) “Автопортрет хулігана”, 1982р.,  (4) “Всі кольорові ролі”, 1982р.

У Баскії був величезний багаж знань з історії, науки, культури й політики, який він вплітав у сюжети.

previous arrow
next arrow
Slider

(1) “Нестерпні ліберали”, 1892 р., (2) Триптих “Духовики”, 1953 р., (3)“Брехня”, 1983 р.

Багато уваги він звертав на людські органи, чим розкривав одночасно силу й вразливість тіла. Мотив боротьби Баскія виражав прямолінійно: персонажі, часто відомі особистості, перебували в рукавицях на боксерському рингу.

Без названия (Боксерский ринг) 1983 "Боксерський ринг", 1983 р.  

Не уникав він і референсів до популярних художників: Пабло Пікассо, Леонардо да Вінчі, Ван Гога, Джексона Поллока. Але ніколи не копіював елементи, а пропускав їх крізь себе і продукував нову проєкцію вже існуючого. На запитання, до чого на одній з його робіт образ Венери Мілоської, він відповів: “Так ми ступаємо на територію історії мистецтв”.

previous arrow
next arrow
Slider

(1), (2) “Найкращі хіти Леонардо да Вінчі”, 1982 р., (3)“Пабло Пікассо”, 1984 р.
 

Перша персональна виставка Жана в 1982 році мала шалений успіх: за одну ніч скупили всі картини. Потім були експозиції в Лос-Анджелесі, персональні замовлення, елітні вечірки. Баскія став мільйонером, та не знав, що робити з грошима. Він не мав банківського рахунку, готівку ховав між книжок і писав у дорогих костюмах від Armani.

"5c1e6ed79ab52
Син маминої подруги (обкладинка New York Times)

Стаття й фото на обкладинці лютневого випуску New York Times 1985 року перетворили Жана-Мішеля на поп-зірку, навколо якої сформувався культ, який художник підтримував. Його викинуло в океан грошей, розваг і слави. Відчайдушні мрії Баскії  перетворились на реальність, але, як виявилось, жорстоку. Було складно перемикатися з культового 20-річного заможного гульвіси на серйозного художника, чия наступна робота мала перевершувати попередню. Від нього очікували більшого, ніж він був спроможен дати, і тоді допоміг героїн.

previous arrow
next arrow
Slider

(1) Жан і Мадонна, (2) Жан із Кітом Гаррінгом

Окрім того, в арт-світі Баскія був генієм, з яким хотіли випити, переспати або просто бути поруч, але існував і світ, де перед ним, темношкірим хлопцем неординарної зовнішности,  навіть не зупинялося таксі. Сильного удару художнику завдав інцидент з графітістом Майклом Стюартом, якого п’ятеро поліцейських забили до смерті через малюнки у вагоні метро. Тоді блискучий світ багатства здавався Жану глузуванням над реальністю.

До того ж, Баскії періодично відмовляли в експозиціях музеї. Його нео-експресіонізм сильно виділявся на тлі популярного мінімалізму. Баскія  переймався, що ніколи не вийде за межі андеґраундної культури, а його завжди сприйматимуть як дикуватого чорного митця. “Колаборації” з Енді Ворґолом мали це змінити, але вийшло навпаки. Критики назвали його “черговим хлопчиком з Фабрики”, а Енді звинуватили в потугах зловити гайп за допомогою молодих артистів. Для Жана-Мішеля це був нищівний удар по самооцінці: він покинув Нью-Йорк, обірвав старі зв’язки й поїхав на Гаваї.

5c1e6f1e61037
Баскія, Ворґол, їхня дитина "Крокодил"

Там його наздогнала звістка про смерть Ворґола. Баскія болісно сприйняв цю трагедію себе й ще більше пристрастився до наркотиків. Він страждав від параної, уникав старих знайомих, а в інтерв’ю казав: “Я намагаюсь жити замкнуто, щоб мене не було так легко підвести на Олімп, а потім з нього скинути, як це роблять з іншими”. В останні роки Жан був самотнім настільки, що навіть у новорічну ніч сидів сам за барною стійкою. Він загинув у 28 від передозування наркотиками. І це був очікуваний фінал романтичної історії, яку він культивував і якою захоплювалась публіка. 

jean_michel_man_dies_lg-1
Жан-Мішель на свої останній виставці, 1988р.

У 80-ті ліберальний світ мистецтва вважав необхідним звернути увагу на представників меншин, тому Жан-Мішель вчасно потрапив у поле зору. Жодне інтерв’ю не проходило без згадки про його колір шкіри, а стаття без порівнянь типу “чорний Пікассо”. На жаль, хлопець, який мав талант, невгамовну енергію й невичерпний потенціал, не зміг протистояти арт-ринку й став його черговою жертвою. 

Зараз до його мотивів звертаються дизайнери й хіп-хоп культура, за його картинами полюють відомі актори, а полотно “Без назви” в 2017 році стало найдорожчим в Америці. Він шокує, надихає і проникає під шкіру своїми вибуховими роботами досі, хоча, за його словами, він просто хотів “розважатися”.

Писарева Ксенія