Шлях Баугаузу – школи, в якій не нудно

Уявіть собі ідеальний виш. Художній навчальний заклад у Веймарській республіці, де зібрані світочі європейського авангарду. Його не любить влада, а місцеві не розуміють. Студенти ж ходять в максимально дивних костюмах та роблять максимально дивні речі. Уявили? Тоді вам шлях до Баугаузу. Розповідаємо, куди докрокувала найменш нудна школа світу.

 

1. Все починається з ідеї

Німеччина після Першої світової війни була готова до експериментів. Якщо брати до уваги політику, то в країні вперше проголосили республіку, що базувалася на принципах демократії, а якщо культуру, то з’явився Баугауз. Він утворився шляхом об’єднання двох навчальних закладів – Вищої школи образотворчих мистецтв і Школи прикладних мистецтв (або художніх промислів) у Веймарі. Очолював новоспечену школу німецький архітектор Вальтер Ґропіус, який був відомим діячем у авангардних колах, встиг стати на чолі Робочої ради мистецтва (Arbeitsrat für Kunst), радикальної групи архітекторів, скульпторів та живописців і ще в ряді мистецьких об’єднань, що виступали за радикальні перетворення в культурі. Він розчарувався у війні, оскільки брав участь у Першій світової. Вальтер зібрав ідеї всього авангардного німецького бомонду і втілив їх в свій проєкт – Баугауз.

 

Батько та ідеолог Баугауза, Вальтер Гропіус.

 

12 квітня 1919 року – день народження Баугаузу. Того ж року  Ґропіус видав маніфест навчального закладу. В ньому сформульовано хрестоматійний принцип школи: «Ми хочемо разом вигадувати та створювати нову будівлю майбутнього, де все зіллється в єдиному образі: архітектура, скульптура, живопис, – будівлю, яка, подібно храмам, підіймається в небо руками ремісників, стане кришталевим символом нової, прийдешньої віри». Є ще один, коротший: «Архітектори, скульптори, художники, ми всі повинні звернутися до ремесла». Ідея того, що мистецтво це ремесло, була квінтесенцією підходу Ґропіуса до навчального процесу. В добу індустріалізації Баугауз забажав стати мистецьким цехом.

 

Маніфест супроводжувала гравюра Лайонела Фейнінгера (Lyonel Feininger) «Собор»

 

2. Ґрунтується на особистостях

Крім Ґропіуса, у школі було ще багато спеціалістів. Із кожного предмету студенти мали два наставники: один навчав професії, інший прививав естетичний смак. Викладацький склад був інтернаціональний: угорець Ласло Мохой-Надь показував, що таке “Нове бачення” в фотографії (будується на контрасті форми і світла, фотомонтажі, нестандартних ракурсах); швейцарець Йоганнес Іттен, педагог із виголеною головою та в халаті, став справжньою зіркою завдяки авторському навчальному курсу дихальних вправ і гімнастики; росіянин Василь Кандинський (так, той самий) пояснював теорію кольору й важливість аналізу площин, ліній, точок і їхньої взаємодії; німець чи швейцарець Пауль Клее навчав студентів розуміти форму й бути абстрактними в творчости, його прозвали “magician” (з англ. “чарівник”); австрієць Герберт Баєр, графічний дизайнер, вигадав шрифт (Universal), унікальність якого полягала у відсутності прописних літер, щоб бути функціональнішим; німець Оскар Шлеммер створив, крім логотипа Баугаза, чудернацький театр, так званий “Тріадичний балет”, учасники якого вдягалися в механічні костюми і рухалися, немов роботи.

 

Йоханнес Іттен і його робочий "смокінг"
 
 Типові заняття з Йоханнесом Іттеном
Пауль Клее і Кандинський снідають 

 

І це лише вершина айсберга, адже в Баугаузі було зібрано багато різношерстних людей мистецтва. Сюди, наприклад, приїжджав Тео ван Дусбург, представник нідерландського авангардного об’єднання “Де Стейль”, яке пропагувало ідеї неопластицизму (використання чистих геометризованих форм і кольорів). 

Баугауз формував щось незвичайне і це незвичайне можна знайти як у їхніх перформансах, так і у студентах чи викладачах.

 

3. Вступає в конфлікт

Втім не все так просто в історії “школи будівництва”. Німці звикли до раціонального й естетичного. У Веймарі творили у свій час Гете, Шиллер, Ніцше, Ріхард Штраус тощо. Можна тільки здогадуватися, як місцеві жителі, виховані на їхніх традиціях, реагували на витівки студентів Баугауза. “Доню, не спілкуйся з ними, вони з Баугауза” – ось що часто чули веймарські дівчата. 

Нюансом роботи школи було те, що вона функціонувала на державні субсидії і в 1923 році мала представити свій проєкт-виставку владі Веймара. Центром експозиції був функціональний будинок – Хаус-ам-Хорн. Він повністю відповідав концепту Баугауза: невеличкий, геометричної форми, простий і водночас зручний для використання. Але влада Тюрингії, куди входив Веймар, не зрозуміла проєкту і незабаром припинила фінансування. Баугауз мусив переїхати в містечко Дессау. 

 

 
Зовнішній вигляд та кухня Хаус-ам-Хорна

 

Там Ґропіус побудував свій шедевр, головну будівлю Баугауза, і пішов  у відставку 1928-го року. На його місце прийшов Ганнес Майєр, який займав посаду директора до 1930-го року, а потім поїхав з учнями в СРСР. Майєр був прихильником лівих ідеологій. Тоді Баугауз активно звинувачували в поширенні комунізму, тому каденція швейцарця тривала тільки два роки. За Майєра змінилися ідеї школи: вона стала на рейки масового виробництва товарів, які були потрібні країні в умовах наростаючої економічної кризи. На його місце прийшов третій і останній директор навчального закладу – Міс ван дер Роє. Його головування припало на часи зростання політичної напруги: нацисти негативно оцінили мистецтво Баугауза, що перешкодило діяльности школи.

 

 Будівля Баугаус в Дессау

 

4. Створює щось нове

Баугауз за своє коротке життя встиг подарувати світові багато нового. Його принципи заклали в основу архітектури ХХ століття. Особливістю школи було використання нових матеріалів для будівництва: сталь, бетон тощо. Вони подарували особливий інтер'єр, який став синонімом практичности в побуті. Марсель Броєр, для прикладу, створив крісло “Василь”, назване на честь Кандинського (хтось називає своїх дітей іменами людей, які відіграли важливу роль в їхньому житті, а хтось – крісла). Дизайнер надихався велосипедом і застосував такі самі сталеві труби в якості каркасу.

 

Стілець "Василь" і друга дружина Вальтера Гропіуса

 

Двері Баугауза були відкриті і для жінок. Маріанна Брандт стала відомою через дизайн посуду. Одним із класичних її витворів є чайник. Він слугує підтвердженням маніфесту руху: дизайн не потребує зайвого декорування. Практичність речі вирішена майже математичним способом, а не є наслідком прикрас. Красу потрібно знаходити у формі. Такими самими були шахи Джозефа Хартвіга. Баугауз вигадав кожен елемент життя простої людини: від марок, які вони ліпили на свої листи, до  будинків, де вони жили.

 

Чайник Маріанни Брандт

 

 

Шахи Джозефа Хартвіга 
 
Ось який вигляд повинні мати споживачі продукції Баугауз 

 

5. І закінчується

Баугауз заборонили і в Дессау. Останнім пристанищем школи був Берлін, куди вона переїхали в 1933 році. Там навчальний заклад проіснував  дев’ять місяців, після чого нацисти остаточно його закрили. Втім, історія Баугаузу на цьому не завершилася: більшість студентів-євреїв переїхали в Тель-Авів, де створили район “Біле місто”. Там ви легко можете знайти ознаки інтернаціонального стилю Баугауза: простота, застосування геометричних фігур і використання нових матеріалів. Багато діячів  також переїхали в Америку, де надихали місцевих архітекторів своїми працями. Там стали викладати Вальтер Ґропіус, Марсель Броєр, Ласло Мохой-Надь і Міс ван дер Роє. В 1937 році в Чикаго було засновано “Новий Баугауз” на чолі з Мохой-Надьом. В Німеччині після Другої світової війни спробували відновити Баугауз на базі Ульмської школи дизайну, створеної в 1953 році (закрилася в 1968 році). Її першим директором був Макс Білл учень Баугаузу, а на відкритті школи виступав Вальтер Ґропіус.

 

Проєкти будинків
Поштові марки

Баугаузький інтер'єр

 

Наразі Німеччина відсвяткувала сторіччя Баугаузу як школи і напрямку, були відкриті музеї в Дессау та Веймарі, а всі твори і досягнення школи досліджені та знані повсюду. Тому можна зробити висновок, що історія Баухау(о)су (дозволили собі відмовитися від правильної транслітерації заради каламбуру) має свій маленький хеппі-енд.

 

Богдан Бронтерюк