Матеріали з рубрики: попарт

Яйої Кусама – це яскрава бабуся, яку ви вже десь бачили. Вона підтримує мистецтво імерсивних виставок на плаву, а інстаграм-спільнота підтримує її. Розказуємо, які травми ховаються за її фірмовими крапочками та чому творити краще з психлікарні.

Яйої Кусама народилася у 1929 у Японії, в невеликому місті Мацумото. Її сім’я володіла плантаціями і продавала квіти. Втім, дитинство мисткині було сповнене не півоніями, а післявоєнною розрухою та традиційним вихованням. Батько ще й мав коханку, а мати змушувала Яйої стежити за ними і зривалася на доньку, коли та поверталася додому доповідати. 

Яйої ховалася від сварок у квіткових полях, де могла малювати в тиші. В одну з таких прогулянок із нею сталася перша галюцинація. Їй здалося, що квіти обступили її і говорять до неї. Мисткиня перелякалася, що розчиниться в них. Відтоді крапки (так це поле закарбувалося в її свідомості) стали її улюбленим візерунком, а мистецтво – механізмом подолання дитячої травми і новим полем бою.

previous arrow
next arrow
Slider
Яйої Кусама

Мати не хотіла, щоб Яйої стала мисткинею (а хто з батьків хотів би). Вона викидала полотна, фарби й олівці і дівчинка писала брудом на старих мішках, щоб  писати взагалі. Після нападу на Перл Гарбор протягом Другої світової, тринадцятирічній Яйої довелося працювати на фабриці парашутів. Галюцинації посилювалися: тепер з нею розмовляли квіти на шпалерах, а небо періодично сяяло. Щоб впоратися зі стресом, вона створювала майже 70 робіт аквареллю на день, і про неї зробили репортаж місцеві журналісти. Це вплинуло на батьків, і Кусама почала вчитися писати професійно.

previous arrow
next arrow
Slider
Яйої Кусама

Її менторкою була американська мисткиня Джорджія О’Кіф. Кусама побачила її роботи в бібліотеці Мацумото і почала листуватися з нею. Яйої хотіла вирватися з консервативної Японії та увійти в мистецьку тусівку Нью-Йорка, і Джорджія дала їй просту пораду: “роби все, щоб знайти свій шлях”.

У 1958, коли Яйої Кусамі було 27 років, вона переїхала до Нью-Йорка. З собою  взяла трохи грошей, кілька робіт і 60 шовкових кімоно. Якби роботи не продавалися, вона б продавала свій одяг. 

У цей час з’являються перші роботи з серії “Мережі безкінечності”. Такими вона бачила хвилі Тихого океану, коли летіла до Америки.

previous arrow
next arrow
Slider
Серія "Мережі безкінечності"

У 1960-их всі говорять про поп-арт, і Яйої Кусама стає популярною. Вона створює меблі та дизайни інтер’єрів, які прикрашає м’якими фалосами з тканини.

“Я почала створювати пеніси, що впоратися з відразою до сексу. Я панічно його боялася. Мене вчили, що секс – це бруд, сором, табу. Навколо говорили про “гарні сім’ї”, “шлюби з розрахунку” та заперечували романтичне кохання. Крім цього, дитиною я побачила статевий акт, і ще тоді страх проник в мене крізь очі та роздувся всередині.”

Єдині романтичні стосунки у мисткині зав’язалися з Джозефом Корнелом, митцем-сюрреалістом. Обидва не любили секс, тому не займалися ним. Корнел так захопився Кусамою, що надсилав їй десятки віршів щодня. Коли вони розмовляли по телефону, він ніколи не клав слухавку, щоб, коли Яйої повернеться, він одразу їй відповів.

У 1960-их Яйої Кусама почала експериментувати з дзеркальними кімнатами. Коли вона робила інсталяцію з пенісами, впала в глибоку депресію і навіть викинулася з вікна (невдало). 

previous arrow
next arrow
Slider

Її пригнічувало бути японкою на заході, жінкою в чоловічій справій одночасно переживати галюцинації та нав’язливі думки. Ідеї робіт Яйої крали інші митці з поп-арту: Воргол використовував її циклічні візерунки для шпалер, Ольденбург почав робити м’які скульптури. Кусама вигадувала ідеї, але популярними вони ставали в роботах митців-чоловіків.

previous arrow
next arrow
Slider
Порівняйте роботу Яйої Кусама і пізнішу роботу Класа Ольденбурга

Кусама любила славу не менше за Воргола. Вона прогулювалася своїм районом у  японському вбранні: кімоно, біле обличчя, парасоля. Їй подобалося звертати на себе увагу сусідів-американців. 

previous arrow
next arrow
Slider
Перфоменс "Прогулянка"

Кусама влаштовувала політичні протести. Коли президентом обрали Рейгана і почалася В’єтнамська війна, вона розмалювала голих танцівників у крапочку та пішла з ними танцювати на Волстріт навпроти Нью-Йоркської фондової біржі.

previous arrow
next arrow
Slider

Сімдесяті стали важким етапом для Яйої Кусами. Медіа почали зневажливо говорити про пафос 60-их, і мисткиня стала аутсайдером в Нью-Йорку. Помер її коханий Корнел, а згодом і батько. Вона переїхала до Токіо та зняла студію, з вікон якої було видно кладовище, і почала працювати з колажами-елегіями. Галюцинації та панічні атаки ставали частішими, і з 1977 вона добровільно живе в психічній лікарні.

previous arrow
next arrow
Slider
Колажі Яйої Кусами

Кусама ставиться до цього раціонально: в лікарні є арт-терапія, для неї прибирають, перуть та готують. Мисткиня тепер може присвятити весь час мистецтву. Шість днів на тиждень вона працює в своїй студії, і щоночі повертається до лікарні. Кусама любить суші з магазину, шиє свій одяг сама. У неї є команда, що допомагає продавати роботи та влаштовувати виставки по всьому світу.

На початку кар’єри Яйої Кусама не вірила, що жінка, ще й японка, може стати визнаним митцем. Для цього їй знадобилося майже пів сторіччя (і інстаграмна естетика). Тому коли у вас щось не вдається одразу, вірте в свій стиль, багато працюйте – та надихайтеся з Пусто.

Кухарська Єлизавета

Джексон Поллок не народився генієм. Він зростав на кукурудзяних полях і захоплювався культурою індіанців. Утім, для американців з їхньою американською мрією можливо все. Розбираємося, як бути фермером і батьком абстрактного експресіонізму одночасно.

Джексон Поллок довго не виявляв своїх художніх здібностей. Він виріс у сім’ї звичайнісінького фермера та домогосподарки.  У дитинстві малював посередньо. Коли його батько став державним землевпорядником, Поллок любив їздити разом із ним на огляд кордонів. Там він спостерігав за життям індіанців. У 17 років Джексон Поллок із старшим братом Чарльзом переїхав до Нью-Йорка. Тоді він і почав робити перші кроки в мистецтві. Так само, як брат, майбутній митець вступив до Ліги студентів-художників Нью-Йорка. Ця школа навчала і професіоналів, і початківців, тому була відома як доступне місце для художньої освіти.

Поллок починав кар’єру, коли серед американських художників домінувала школа ріджионалізму. Для цього напряму характерні реалістичні сцени з життя маленьких міст Центральної та Західної Америки. У школі митця закріпили за представником течії  Томасом Хартом Бентоном. Тому Джексон працював у стилі ріджионалізму впродовж 30-х років.  У 1939 Джексон потрапив на виставку Пабло Пікассо в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку. Митець, який завжди надавав перевагу американській школі із її реалізмом, був вражений експресивними європейськими модерністами.

Читайте більше: Барселона очима Пікассо

Тоді ж колекціонерка та галеристка Пеґґі Ґуґґенхайм відкривала Весняний салон молодих художників, щоб підтримати нові американські таланти. 

За день до відкриття вона навідалася до галереї з перевіркою. Їй потрапила на очі картина невідомого художника, яку Пеґґі назвала розчаруванням. Однак разом з нею тоді був Піт Мондріан, художник, який започаткував пластицизм. Він захопився роботою, і Пеґґі дослухалася до нього.

То був “Стенографічний образ” (1942) Джексона Поллока. Картина ще не має фірмового стилю митця, за композицією в ній відчувається вплив Пікассо та Міро. В них Поллок запозичив “автоматизм” – сюрреалістичну техніку зображення потоку свідомости. Художники писали  без планування, тобто, “автоматично”. 

 

stenographic-figure(1).jpg!Large
“Стенографічний образ” (1942)

 

На відкритті виставки Пеґґі показувала колекціонерам та гостям картину. А ще почала щомісяця виплачувати 150 доларів стипендії молодому художникові. Завдяки цьому той пішов із позиції наглядача в Музеї Ґуґґенхаймів, яким володів дядько Пеґґі, та зміг шукати власний стиль.

На митця вплинуло народне мистецтво індійський племен західних штатів. Він вважав його дуже щирим, експресивним і близьким до природи. Цей підхід яскраво проявлявся в його фірмовому “крапельному мистецтві”, коли він писав не пензлем, а краплями фарби.

Ще одним фактором впливу на стиль митця стала залежність від алкоголю.  В спробах її побороти Поллок звернувся до психоаналітика, який використовував в терапії метод безсвідомого за Юнгом. Доктор намагався переключити увагу митця з алкоголю на мистецтво. Це не спрацювало, але в розмовах із лікарем Поллок дізнався більше про психоаналіз. Він захопився ідеєю заглиблення у власне безсвідоме та пошуку там оригінальних ідей – так і народився абстрактний експресіонізм. Митець уникав впізнаваних форм, щоб його картини не викликали асоціації і були повністю абстрактними. Все, що він передавав через роботи, це чисті емоції, які виражалися кольором.

Поллок намагався одночасно повернутися до інстинктивного мистецтва індіанців і рухати мистецтво вперед. Під впливом робіт мексиканського художника-мураліста Дієґо Рівери митець вирішив писати лише масштабні роботи.

Коли у 1943 він створював одну зі своїх ключових картин – “Фреску” – він був уже відомий в Америці як найкращий мураліст. Сама ж “Фреска” мала прикрасити нове помешкання його патронеси Пеґґі Ґуґґенхайм, що свідчило про визнання американською богемою.

 

231322@2x.jpg "Фреска" (1943)

 

У 1943 Пеґґі влаштувала для Поллока персональну виставку, де продавала картини за 750 доларів. Утім, ніхто не хотів придбати його роботи. Лише кілька днів опісля до колекціонерки завітав Альфред Бар з МоМА (Музею сучасного мистецтва Нью-Йорка). 

Він намагався придбати полотно “Вовчиця” за півціни. Проте після публікації картини в журналі Harper’s Bazaar тиждень потому, Бар повернувся та купив її за повну вартість. Так МоМА став першим музеєм світу, що купив роботу Поллока.

 

291699
"Вовчиця" (1943)

 

На жаль, Пеґґі припинила допомагати Джексона Поллока, коли він знайшов свій стиль. У 1945 він одружився з художницею Лі Краснер і переїхав за місто, де й представив своє “крапельне мистецтво”. Критики того часу вважали новий стиль Поллока хаотичним і незв’язним. Пеґґі поділяла цю думку, тому купила кілька картин у старого друга, але контракт не поновила.

“Я вважаю, що картинами варто насолоджуватися, як музикою. Вони можуть вам подобатися, а можуть і не подобатися. Але загалом не варто ставитися до цього занадто серйозно,” — Джексон Поллок.

Уже інша колекціонерка, Бетті Парсонс, виставила нові гігантські роботи Поллока в своїй галереї. На них не було жодного сліду від пензля. Митець намагався по-новому ставитися до полотна. Він клав його на підлогу, брав фарбу та в хаотичному танці наносив пензлем краплі. Іноді він додав сміття, пісок, ходив по картині, тобто, створював абсолютний хаос. Щось схоже в свій час робив Макс Ернст, який прив’язував і розгойдував банку з фарбою над полотном, а потім пробивав у ній щілину.

Утім, незабаром уся країна закохалася і в роботи, і в особистість Джексона Поллока. В останньому допоміг друг-художник Ганс Намут. Він зробив серію фото зі студії художника. Там митець зосереджений і романтичний. 

Ці світлини покращили його імідж. Він не сприймався таким само божевільним, як і сюжети його робіт. Його назвали генієм, найвеличнішим художником Америки. На жаль, слава погано вплинула на ставлення митця до картин. Він все більше співпрацював із комерційними галереями. Страх невдачі та фінансового провалу посилив його залежність від алкоголю. У 1956 Джексон Поллок сів п‘яним за кермо та загинув у автокатастрофі. 

Джексон Поллок став легендою американського мистецтва та перетворив Нью-Йорк на нову художню столицю світу. Його роботи звернули зі шляху ріджионалізму та американського реалізму. Попри комерційне й п’яне завершення, радимо таки насолодитися його картинами і переглянути фільм “Поллок” (2000).

Єлизавета Кухарська