Матеріали з рубрики: сецесія

Порнографія, алкоголь і наркотики – так можна описати життя українського художника Всеволода Максимовича. Не дивуйтеся, така була Полтава початку ХХ століття. Всеволод вів богемне життя: зранку ходив по кав’ярнях пити за чужі гроші каву і їсти круасани (але не виставляв світлини в інстаграм), по обіді засмагав, часом писав ескізи або чекав заходу сонця, щоб помилуватися (але не постив світлини в інстаграм), а ввечері у когось із друзів на квартирі пив вино при свічках (але не постив світлини в інстаграм). Через кілька десятиліть полотнами Всеволода Максимовича захоплювалися американські галеристи і хотіли викупити всю колекцію, але українська влада не продала (хоча це були лихі 90-ті). Розповідаємо, як стати геніальним художником, наркоманом і порнографістом, щоб виставлятися в НХМУ.


Автопортрет Всеволода Максимовича

 

Утікти від батьків до нудистів

Всеволод народився у 1894 році у сім’ї середнього прошарку. Хлопчик був екстравертним і амбіційним, тому ніколи не сидів на місці. Батьки, побачивши схильність Всеволода до розмальовування шпалер і стін, подумали, що з нього вийде живописець (якби ж моя мама так подумала десяток років назад). У 14 хлопцю найняли приватного вчителя малювання – Івана М’ясоєдова, сина відомого російського художника-академіста Григорія М’ясоєдова. Чоловіка вважали дивним: він захоплювався Гогеном і Матісом (на початку ХХ століття в Російській імперії імпресіонізм і його відгалуження вважалися безумством і прирівнювали до сифілісу). Тому Всеволод вчився не на академічних зразках, а перемальовував таїтянських жінок, стоги сіна і балерин.

"Нудизм" Всеволод Максимович (1913)

 

Коли юнаку виповнилося 16, вчитель малювання запропонував йому втекти від “затхлої буржуазної мізерности” до його заміського маєтку (без педофілії і гомосексуальних підтекстів). Іван М’ясоєдов там мав свій гурток поціновувачів еллінізму: групу художників, учасники якої займалися спортом, ставили античні вистави, читали давньогрецьких філософів і позували одне одному голяка, а ще були гедоністами. Батько художник-академіст описував це так: “У моєму маєтку постійно торчать друзі мого Ванічки. Всі – геркулеси, але тихі, як вівці. Ванічка пригнічує їх своєю величчю і рішучістю вироків… Скоро мій терпець урветься – вони голяка позують одне одному у вигляді грецьких богів у мене на даху!” До компанії “Сад богів”, як її називав Іван М’ясоєдов, приєднався 16-річний Всеволод. Вона сформувала його нестримний характер і привчила до богемного життя. Полотна, які Максимович написав у цей період, він одразу спалював, бо думав, що вони не варті бути побаченими.

 

Іван М'ясоєдов
 

Знятися у футуристичному фільмі

Гурток “Сад богів” розпався у 1912 році, бо Григорій М’ясоєдов, батько Івана, вигнав сина з дому за “розпусну поведінку”. А той втік до Мюнхена, де заробляв на життя фальшивомонетником. Всеволод Максимович поїхав у Москву “підкорювати столицю”. Там він познайомився з провідними російськими художниками і письменниками-футуристами. Він легко став частиною тусівки, бо був таким самим ексцентричним і хотів творити нове мистецтво. Так Всеволода запросили зіграти головну роль художника-футуриста у фільмі “Драма в кабаре №13”, який не зберігся. 

 

"Бенкет" Всеволод Максимович

Паралельно Максимович вступив на навчання до студії Івана Рерберга (хлопець, явно, мав пунктик на ім’я Іван) – архітектора і гравюриста. Ми не знаємо, звідки Максимович брав гроші на їжу й алкоголь, але магічним чином продовжував вести богемний спосіб життя.

 

Закохатися в Обрі Бердслі

На початку ХХ століття Порнхабу ще не було, але люди все одно розважалися: купувати порнографічні картки – світлини, на яких дами оголюють коліна і не тільки. Всеволод Максимович обожнював роздивлятися такі фотографії і збирав цілі колекції. Серед порнографічних світлин продавали також і малюнки Обрі Бердслея  – британського художника-графіста – які на той час вважалися непристойними і сороміцькими. В них і закохався Всеволод. Так графіка Обрі Бердслея вагома вплинула на стиль, який зараз називають українською сецесією.

Графіка Обрі Бердслі
Графіка Обрі Бердслі
Графіка Обрі Бердслі

 

Принести новий стиль в Україну

Європейське мистецтво на зламі ХІХ-ХХ століть переживало затяжну депресію (себто, декаданс). Нова ґенерація митців подумала, що це занадто, тому вирішила створити щось нове. Їхній стиль так і називався – ар-нуво (або сецесія). Основним його прагненням було зробити  з життя суцільний витвір мистецтва, тому митці прикрашали і декорували все, що їм потрапляло під руку. Це був принцип естетизації життя і намагання зробити непривабливий світ принаймні трохи красивим. Митці черпали натхнення з предметів вжитку ХVII-ХVIIІ століть. Тоді було модно мати розмальовані комоди, гребінці, скриньки, табакерки, портсигари та  інші буденні речі.

Гребінець XVII століття
Стиль сецесія
Вітражі в стилі сецесії

 

У XX столітті митці прагнули більшої простоти, ніж їхні колеги два століття тому, але при тому ефектности. Зображення стало двовимірним і надміру яскравим, наче вітраж. Популярним був флористичний орнамент, який присутній майже на кожному полотні стилю ар-нуво: стебла, листки і квіти екзотичних рослин сплітаються в химерні візерунки. Традиційно, квіти символізують нове життя, пробудження зі смерти (себто, вихід з декадансу). Сецесіоністи напихали картини християнськими символами і античними алегоріями. Люди в них зображені наче давньогрецькі боги з величним і зверхнім поглядом. Часто картини мають еротичний фльор з містичними елементами, як на полотні Максимовича “Карнавал” (1913). Усі персонажі в масках; вони зупинилися в театральних позах і чогось чекають (може й того, щоб глядач приєднався). Над ними зверху наглядає жінка – символ матері-природи, яка породила все це, а тепер чекає, що людство зробить. На цьому полотні митець імплементував багато елементів з гравюр Обрі Бердслі: чорно-біла палітра, різноманіття деталей і орнаментів, костюми ХVII-ХVIIІ століття і відчуття якоїсь карнавальности. Маскарад – це один з основних лейтмотивів сецесії і творчости Максимовича.

 

"Карнавал" Всеволод Максимович (1913)

 

Цілуватися з Клімтом 

У Всеволода також є свій “Поцілунок” (1913). Але він його не вкрав у Клімта, бо ніколи не був у Австрії і полотна ніяк не міг побачити. Та й між двома митцями є велика різниця. У Клімта зображені чоловік і жінка, а в Максимовича – невідомо: дві людини з довгим волоссям, схожі на греків. У Клімта орнамент складається з прямокутників і кружечків, а в Максимовича – тільки кружечки, які утворюють зображення, схоже на морську піну, яка огортає коханців. Такі хвилі з кружечків – основний орнамент полотен Максимовича. І, на відміну від Клімта, який використовував  різнокольорову палітру, Всеволод обмежився двома головними для української традиції кольорами – червоний і чорний.

 

"Поцілунок" Всеволод Максимович (1913)

 

Померти в 20 років 

За два роки у Москві Всеволод Максимович намалював достатньо полотен, щоб зробити персональну виставку. З цим йому допомогли друзі-футуристи. Тоді у Російській імперії виставляти неакадемічне мистецтво було майже заборонено, тому нон-конформістські виставки робилися в когось на квартирі. За планом, подивитися на картини Максимовича мала прийти лише нова ґенерація, а опісля – відбутися гучна вечірка з вином і наркотиками. Але про відкриття дізналися критики-динозаври і злетілися “винищувати з лиця мистецтва цю болячку”. Їм усе не сподобалося. Відгуки в пресі для Максимовича були невтішні. На наступний ранок художник вистрелив собі у скроню.

 

"Тритон" Всеволод Максимович (1914)

 

Чи було життя Максимовича трагічним? Частково. Але він був, певно, щасливим. Всеволод шукав задоволення всюди і кроїв свою долю самостійно так, як йому хотілося. Чи самогубство було слабкістю? Ні. Для художника було важливо, щоб життя приносило задоволення. Коли настав критичний момент, він вирішив не страждати, а запам’ятатися як людина, яка жила щасливо і у своє задоволення. Його мистецтво таке ж містичне, як і життя. Більше інформації про Всеволода Максимовича немає: радянська влада знищила все, що горіло. Ми ж залишилися з 14-ма полотнами і кількома фактами з біографії. А також унікальним зразком української сецесії.

 

Олексій Гаврилюк

Усім потрібен відпочинок. Особливо, якщо у робочий час ви провокуєте критиків оголеними жінками, спокушаєте своїх натурниць, робите 14 дітей і віддаєте всю любов котикам. У перервах між золотими православними поцілунками та прослуховуванням Бетховена Густав Клімт проводив час на озері, писав абстрактно-пуантилістські пейзажі й завойовував любов азійських поціновувачів.

 

image_2019-02-24_15-32-12.png
Густав з Емілією Фльоґе плаває в сльозах критиків

 

Від 1900 впродовж 16-ти років австрійський модерніст проводив літні канікули на альпійському озері Аттерзее у курортному регіоні Зальцкаммергут. Художник брав блакитну робу, полотна, Емілію Фльоґе та вирушав плавати на човниках і писати, писати, писати. Ми вже розповідали, як під час мандрівки Італією Густава приголомшили візантійські мозаїки з собору святого Віталія. Але не лише сакральне золото зайняло своє місце в творчості художника після знайомтсва з православним мистецтвом – мозаїки загалом стали новим захопленням митця.

 

 

Щоб віддати належне новому вподобанню, Клімт у своїх пейзажах поєднував хитросплетені цятки, візерунки й бризки фарб. Він наче вибудовував із цих компонентів мозаїку, роблячи кожен мазок окремим  не змішуючи їх між собою. До речі, через це пейзажі Клімта ще й називають неопуантилістськими, бо вони схожі на роботи Жоржа Сера й Поля Сіньяка.

 

Image result for signac la corne dПоль Синьяк
 
Жорж Сера

 

Пуантилізм – це стиль, який передбачає орнаментальність й написання окремими цятками (з французької "point" - крапка). Художники залишали грубі мазки на полотні й у такий спосіб робили картину дещо абстрактною. Пуантилістські пейзажі потрібно споглядати з відстані – тоді картина має цілісний вигляд. Так само й у роботах Клімта.

 

291496
Густав Клімт вимальовує цяточки

 

Тяжіння до цього стилю присутнє навіть на його ранніх, ще реалістичних пейзажах. Клімт змішував мазки, однак робив їх різкішими, аніж потрібно. Вони помітні, розтягнуті й сплетені між собою.

 

 
Ранні пейзажі Клімта

 

Густав любив роботи Клода Моне. Деякі пейзажі Клімта надзвичайно схожі на роботи геніального французького мазючки. Наприклад, зображення води озера Аттерзее, яке так і називається “Озеро Аттерзее” (Густав не вирізнявся креативністю у сфері неймінгу), написане в імпресіоністичній манері. Якби не яскравий бірюзовий колір, непритаманний Моне, відрізнити полотна художників було б складно.

 

291493
Озеро Аттерзее або дань поваги Клоду Моне

 

Улюбленими місцями Густава були узбережжя, споруди на ньому (наприклад, церква в Унтерах ам Аттерзее) і замок Каммер. Сади, алеї й будівлю останнього Клімт писав найчастіше. Ймовірно, австрієць перейняв від свого французького кумира Моне не лише стильові особливості, але й звичку писати на пленері. Втім, імпресіоністи хотіли через оптичний ефект передати миттєвість світла, повітря й кольору. Густав же намагався зробити свої картини більш декоративними. Як і інші роботи художника, його пейзажі мають елементи дизайну. У Клімта стирається межа між високим мистецтвом і декорацією. Через це, до речі, на аукціонах його покупцями часто є азійці, у культурі яких вона також нечітка. Пейзажі Клімт писав на квадратних полотнах розміром 110Х110. Дерева були основою квадратної композиції. Природа на картинах австрійця – не тло для події, а самодостатній організм, символ, живий герой полотна.

Пейзажі – це єдиний нефігуративний тип живопису, який цікавив митця. Задля декоративності наш золото-австрійський модерніст також попрощався зі звичною композицією й перспективою. На пейзажах Клімта завжди завищений або занижений горизонт, що робить їх майже абстрактними. Художник однаково деталізував близькі й віддалені об’єкти, моделював їх чітко та різко. Пейзажі Клімта чимось схожі на арабські орнаментальні килими (ні, не ті, що висять на стінах у квартирі вашої бабусі).

 

 

Навіть на канікулах в Атерзее Клімт багато працював. У Відні він мав звичку писати з десятої ранку до восьмої вечора, тож продовжував так робити й під час відпочинку в Альпах. Не знаємо, чи ображалася Емілія Фльоґе на те, що Густав проводив час із картинами, а не з нею, та ми Клімтові за це вдячні – австрієць залишив нам близько півсотні прекрасних пейзажів.

 

291566
Сонях, який насправді Емілія Фльоґе, яка насправді сонях

 

У Густава був дисциплінований розпорядок дня: перший пленер зранку, другий – після обіду. Задля максимальної деталізації картин він використовував бінокль. Іноді, аби втекти від бентежного життя (чи, можливо, Емілії), Клімт брав мольберт і фарби в човен та плив на середину озера. Спочатку писав, дихав, думав про котиків у Відні (але ми не впевнені), а тоді остаточно втомлювався від веслування назад.

 

02-gustav-klimt-and-emilie-floege-in-garden-of-villa-oleandro-ca-1908.jpg
Емілія, яка злиться, що Клімт знову втік в озеро

 

Зараз пейзажі австрійського модерніста продають за сотні мільйонів доларів, хоч на них і немає дорогоцінних металів. Клімтові не потрібно використовувати золото, аби бути геніальним і творити прекрасне. Не поцілунками єдиними. Далі буде.

Кулик Тетяна

“Все мистецтво еротичне” – каже Густав Клімт, провідний художник сецесії (в Австрії таку назву мав модерн). Тому він його сакралізує та позолочує: про православно-мікенський період (простішими словами – золотий), вплив батька-ювеліра та найвідоміші полотна художника (“Поцілунок”, “Портрет Адель Блок-Бауер”, “Дерево життя”) ми розповідали в попередньому матеріалі Золотий Густав Клімт, православ’я і еротика, але річ не тільки в дорогоцінному металі.

 

Хлопчик чекає
Хлопчик чекає
 
Портрет відвернутого оголеного чоловіка

Портрет відвернутого оголеного чоловіка

 

Хто написав ці картини? Майбутній модерний да Вінчі Відня! Коли Густаву було 14 і він навчався в Kunstgewerbeschule (Віденська школа мистецтв і ремесел), то обожнював традиційне мистецтво. Або, принаймні, не суперечив йому. Художник спочатку навчився класично змальовувати деталі людського тіла зі скульптур, а тоді працював із моделями. З ними проблем не було: хлопець любив деталізацію й ідеалізацію натури та використовував у своєму навчанні безліч технік. Він також досліджував академічно визнаних художників, серед яких виділяв Тиціана та Дієґо Веласкеса. Якось небагатослівний Густав (цей чоловік не залишив після себе нічого писаного, тому кожна його цитата безцінна) сказав: “У світі є лише два великі художники: Веласкес і я”. Найбільший парадокс у тому, що Дієґо, про занудність та геніальність якого ми маємо матеріал, залишив нам лише одне зображення оголеної жінки. Зі спини! Не в еротичній позі! Тому традиційні полотна Веласкеса та Тиціана вплинули на майбутній індивідуальний стиль Клімта лише грою світла та кольору, на яких базувався вклад в образотворче мистецтво обох митців.

 

"Венера Урбінська" Тиціана
 

"Даная" Тиціана
 

"Сніданок" Веласкеса
 

"Меніни" Веласкеса

 

У Відні в той час був геніальний академічно-історичний художник Ганс Макарт і Густав фанатів від нього та його робіт. Настільки, що якось заплатив прислузі митця, щоб проникнути в майстерню і переглянути полотна в розробці.

 


“Дама в капелюсі з пір’ям” Ганс Макарт
 

"Жертва" Ганс Маккарт

 

Якщо у вас виникло обурення щодо того, яке чортове значення ці картини мають до мистецтва Клімта, це добре. Значить, ви знайомі з авторським сецесійним періодом роботи майстра. Але спочатку Густав писав академічні фрески, оформлював різноманітні будівлі зсередини своїми полотнами та малював портрети інтелігенції в нудній манері. Він був улюбленцем своїх викладачів, тому йому, його братові Ернесту та другові Францу Матчу запропонували розписати сходи Бурґтеатру. Ці картини зазнали шаленого розголосу серед народу та похвали серед критиків. Особливу увагу звернули на роботу Клімта “Зал старого Бурґтеатру”: після її представлення віденський мер, прем’єр міністр Австрії, композитор Йоганес Брамс і ще 150 впливових людей столиці попрохали вписати в залу на полотні їхні обличчя. Клімт здобув визнання громадськості й отримав імператорську винагороду “Золотий хрест”. Замовлень у його майстерні побільшало, клієнтів і прихильників – теж.

 

Зал старого Бурґтеатру /
Зал старого Бурґтеатру

 

До 30-ти років Густав залишився без батька та брата і мусив сам утримувати матір і сестру. Гроші у нього були, а міцна психіка – ні. Та зі схиби й твориться мистецтво. У 1897 році Віденський університет попросив Клімта розписати їхні стелі зображеннями філософії, медицини та юриспруденції. Єдина умова: “це має бути тріумф світла над пітьмою”. Густав одразу взявся до роботи. Але, мабуть, та кількість життєвих подій і відчуттів, які трапилися з художником, мали на нього кардинальний вплив. Вже ознайомившись із першом полотном митця “Філософія”, університет вирішив перервати співпрацю з Клімтом.

 

Філософія
Філософія

 

На його картині були оголені дівчата, які цього не приховували. І це в християнській країні! Полотно не могли прийняти в університет, бо професори та викладачі відчували б свою неповноцінність, а молодь тільки і дивилась б на цю “порнографію”. А ще, як сказали замовники та критики, тут взагалі не видно метафори філософії. На що Густав відповів: “Ліворуч є група фігур: початок життя, плід, розпад. Праворуч земна куля як таємниця. Знизу з'являється світло – знання”. Полотно забракували ще й через те, що воно не було тріумфом світла над пітьмою – радше ілюстрацією в’язкої порожнечі. Не зважаючи на ці відгуки та ремарки, Густав створив дві наступні картини.

 


Медицина
 

Юриспруденція

 

Тільки от, дивлячись на полотно про медицину, ми розуміємо, що вона не рятує. Праворуч зображена колона оголених фігур, що символізує річку життя. Ліворуч – молода оголена жінка, яка висить у просторі, з немовлям, яке уособлює життя, біля ніг. Скелет символізує смерть. У нижній частині картини показана Гігіея, міфічна дочка бога медицини. Вона стоїть з асклепійською змією навколо руки і чашкою Лети в долоні, повернувшись спиною до людства. У цьому полотні Клімт передав неоднозначну єдність життя і смерті, не відзначивши роль медицини, а навіть символічно принизивши її. Юристи теж замість похвали митця отримали критику та страх. На полотні зображений засуджений чоловік, якого оточили три фурії і морське чудовисько. Із заднього плану це споглядають три богині: Істина, Справедливість і Закон. Клімт показав їх як Ериній, богинь помсти, шо карають засудженого чоловіка смертельними обіймами восьминога. Справедливо? Невпевнені. А критики та представники університету були переконані, що несправедливо, принизливо та порнографічно. Тому Густав разом із якимось промисловцем викупив полотна в держави. Це було востаннє, коли художник зробив щось в ім’я Австрії, і то був початок його авторського шляху. За цю роботу Клімт отримав золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі. На жаль, під час Другої світової війни полотна знищили, тому ми можемо споглядати лише фотографії.

Густаву пощастило. Світська верхівка Відня любила оголених жінок. Тому ще за життя художник мав популярність в народі, а його картини купували за пристойні суми. Завдяки цьому він зробив зі своєї студії гарем дівчат, які готові були позувати і кохатися (з Клімтом чи між собою для його лесбійських картин) у будь-який момент. 1897 року Густав перестав бути членом Будинку художника, єдиного місця, де могли виставлятися живописці того часу, і разом із друзями заснував Віденський сецесіон, угрупування митців-модерністів. У 1899 році Клімт на сецесійній виставці представив полотно “Гола істина”, помсту своїм критикам. Тут зображена роздягнена, прописана до дрібниць, жінка з повернутим до глядача дзеркалом у руці, а над її вогняно-рудою головою викарбувана цитата Шиллера: “Якщо ти не можеш своїми справами і своїм мистецтвом сподобатися всім, сподобайся кільком. Подобатися багатьом – зло”. Чи треба казати, що критики кусали лікті?

 

 

У 1901 році Густав представив ще одну картину для своїх критиків. Так її і назвав “Моїм критикам”. На ній були зображені три оголені жінки, одна з яких грайливо усміхається глядачеві, визираючи з-за спини. Публіка оцінила майстерне знущання, а Клімт через кілька років перейменував картину на “Золоті рибки”.

Чотирнадцята виставка Віденського сецесіону була присвячена Людвігу ван Бетховену. Густав написав на честь композитора і його Дев’ятої симфонії полотно 12X34 метри “Бетховен Фріз”. Воно ілюструє людське прагнення до щастя в бурхливому та стражденному світі, де доводиться боротися не лише з ворожими зовнішніми силами, але й із внутрішніми слабкостями. Шлях цієї боротьби до “Оди до радості” та обіймів, які символізують її завершення, як тріумфальне завершення Дев’ятої симфонії, і зобразив австрійський художник. Не існує повної його світлини в мережі Інтернет, бо робота не влазить в кадр. Але, переглянувши фрагменти, можна зрозуміти символи полотна, що ми й намагалися зробити нижче. Бетховен Фріз вважають однією з найгеніальніших робіт майстра: тут використано безліч технік, поєднано цілу плеяду барв і вкладено глибокий сенс.

 


Фрагмент із Бетховен Фрізу, "Ворожі сили"
 


Фрагмент із Бетховен Фрізу, "Бажання щастя"
 


Фрагмент із Бетховен Фрізу, "Райський хор. Ода до радости"

 

Щоб створити одну картину Густав міг робити від 50 до 100 ескізів однієї фігури. Художник писав, писав, писав – моделі втомлювалися, а він намагався зловити момент творчого екстазу, коли побачить саме те. Його ескізи є прикладом ідеального вивчення людського тіла.

 

Оголена, яка стоїть (Ескіз до горгони з "Бетховен Фрізу")   Сидячий оголений чоловік зі спини (Ескіз до "Медицини")   Оголена з припіднятим бедром (Ескіз до "Данаї")

 

Полотна Клімта зчиняли бунт в громадськості щоразу, коли їх виставляли. Людей лякав еротизм “Данаї”, відверте сексуальне захоплення одна одною “Подруг”, символізм “Життя та смерті” і моторошна пластичність “Трьох віків жінок”. У Густава навіть не залишилося послідовників – Еґон Шіле та Оскар Кокошка були його учнями, але стали представниками експресіонізму. Клімта ж звинувачували в збоченстві, психоаналітики бачили на його картинах історію його безумства, а жінки – наругу над своєю статтю. Та хочеться просто сказати: Густав любив писати жінок в екстазі. І це в жодному разі не знущання над статтю, а її возвеличення, зображення в центрі всього живого, як джерела щастя, кохання та світу. В золоті чи без. Далі буде.

 


"Подруги"
 

"Даная"
 

"Три віки жінки"

 

Гуцалюк Дарія

Він був другою дитиною у середньостатистичній сім’ї гравера-ювеліра та невідомої музикантки. Одним із трьох синів-художників у родині. Батьком понад 14 дітей, і власником купи котів. А ще автором картини “Поцілунок”, яку австрійці розібрали на сувеніри, декори та з якої зробили “Мону Лізу”, художником-класиком і модерністом-першовідкривачем. Густав Клімт не соромився того, що його блокноти вкриті котячою сечею, і водночас використовував золото для створення деяких найвідоміших картин. Цей період назвали золотим (так, капітане Очевидність) і ми розбираємося, чому це не приманка для сорок і ворон, а мистецтво.

 

gustavklimtauthor
Густав Клімт

 

Звідки золото?

Сімейні традиції

Батько Густава був ювеліром і між переїздами з одного місця інше намагався передати дітям свої професійні навички. Сам він був з богеми і справді любив золото та срібло. Це ставлення, як до звичної речі, прищепив своїм дітям, а особливо Густаву, Ернсту та Ґеорґу, які хотіли стати художниками. Золотому Клімту така можливість була надана в 14 років. Його невідомий родич наполіг на тому, щоб Густав пішов навчатися до Kunstgewerbeschule (Віденська школа мистецтв та ремесел) та обрав професію художника розписів і фресок. До цього моменту майбутній геній хотів просто викладати образотворче мистецтво у школі. Але вступив до найпрестижнішого мистецького закладу столиці. Через кілька років до нього долучилися брати. У 1888 вони виконали замовлення на розпис придворного Бурґтеатру. Консервативній аристократії та публіці зображення сподобалися настільки, що хлопці отримали престижну нагороду “Золотий хрест”. І попри те, що сам хрест золотий, а художники – нащадки золотого майстра, золота на розписах небагато.

 

Зал старого Бурґтеатру Зал старого Бурґтеатру

 

“Віз Теспіда” Джерело: Georg Soulek/Burgtheater

 

Але воно є. У кольорі шкіри, підборі відтінків фарб, у зображенні світла в залі, у позолоті на одязі персонажів і на рамі. Не те золото, про яке ми говоритимемо через кілька рядків, а те, яке можна було приховати між консервативних мазків. Татова наука дала Густаву можливість бути інакшим через свою призвичаєність до високого матеріалу. Потім він використовував його не лише у фарбі, але й через драпірування, перебивання і щось на кшталт приклеювання. Та він не просто демонстрував ним свою окремішність та унікальність, а вкладав у це сенс. Який? Сакральний.

 

Візантійські відкриття

У 1903 році Густав, який терпіти не міг мандри, опинився у Равенні, Італія. Своїй найкращій подрузі і, можливо, коханці Емілії Фльоґе у короткій листівці писав, що місто – жалюгідне, а от мозаїки неперевершені. Йшлося про мозаїки VI століття з собору святого Віталія. Вони були створені під час правління Константинополя у Равенні та чудово ілюструють уявлення візантійців про святість. Їх художник і взяв за основу своєї майбутньої творчості.

 

Мозаїка Теодори з апсиди собору святого Віталія, Равенна
 

Мозаїка з апсиди собору святого Віталія, Равенна
 

Візантійці стали нащадками Давньої Греції у період, коли язичницький світ перетворювався на християнський. Мешканці новоспеченої імперії залюбки прийняли нову релігію, але зіткнулися із проблемою відтворення сакрального. Раніше, щоб зобразити святість бога, можна було просто зробити скульптуру з ідеальною будовою тіла. Але в християнській вірі фізична краса не має значення, важлива – духовна. Щоб зобразити її вирішили використувати сяяння, адже навіть Ісус був світлом з неба. А для творення сяяння вибрали золото, розбили його на тисячі шматочків, відшліфували кожен по-різному і розташували в соборі під таким кутом, щоб вони створювали різні оптичні ефекти. Так золото стало символом святості, чистоти, благородності і духовності. Клімт подумав, що для нього є найбільш сакральним, і таким чином перетворив еротику, надію і красивих жінок у релігійну вершину.

 


“Портрет Адель Блок-Бауер І”

 

Саме наготу та інтимні місця Клімт огортає золотом, що означає: він сакралізує їх найбільше. Якщо придивитися уважніше, можна помітити, що Густав надихається візантійськими традиціями не лише через золото, а й через поєднання кольорів і плоскість картини. Одним з головних відкриттів революції імпресіонізму було використання двовимірних зображень замість тривимірних. Але революція відбулася у Франції, Клімт ж у Австрії разом зі своїм об’єднанням бунтівних художників першим використав плоскість на полотнах і привіз на виставку своїх французьких горе-друзів по інноваціях.

 

Мікенські візерунки

Якби Густав просто використав золото для своїх зображень, це, скоріше за все, проголосили би несмаком і богохульством. Але він добре вчився в академії мистецтв і  захоплювався культурою Давньої Греції, а саме мінойською та мікенською ерою. У гончарстві та створенні фресок представники античності  використовували натуральні мотиви, різноманітні зображення квітів, а також геометричні фігури. І ось це нас цікавить найбільше. Греки могли взяти зображення бика, поділити його на частини і кожну з них заповнити різними орнаментами: одну – спіралями, іншу – крапками і колами, третю – хрестами тощо.

 

Мікенська ваза з биком та птахою. british art museu
Мікенська ваза з биком та птахою. Джерело: British Art Museum

 

Золотого Клімта називали орнаменталістом і якщо ми придивомося уважніше до одягу в “Поцілунку”, побачимо, що він розписаний різноманітними фігурами. Дослідники стверджують, що для ілюстрування жіночності Густав використовував кола, а мужності – квадрати та прямокутники. У місці зіткнення двох начал, обіймів, поцілунку ці два орнаменти переплітаються, підкреслюючи акт злиття.

 

Фрагмент з картини “Поцілунок”

 

Цікавою у використанні орнаментів є серія з трьох мозаїк “Стоклет Фріз”. Головний її елемент “Дерево Життя” переповнений завитками та спіралями. Закручені гілки символізують безперервність життя. Вони крутяться, повертаються спірально і хвилеподібно, створюючи клубки могутніх гілок, довгих лоз і крихких ниток, що ілюструє життєву складність. Гілки дерева, які тягнуться до неба, і коріння, яке впивається в землю, створюють зв'язок між високим райським світом і низьким людським.

 

the-tree-of-life
“Дерево життя. Стоклет Фріз”

 

Ліворуч від “Дерева життя” ми бачимо мозаїку “Сподівання”. Візерунки, використані на її одежі, нагадують про якусь культуру. Впізнали єгипетські піраміди? Навіть поза, у якій стоїть героїня, схожа на красунь з цієї древньої цивілізації. Але мікенський вплив є і в цій роботі: зображаючи фігури богинь у глиняних статуетках, греки стилізували та декорували їх настільки, що ми не впізнаємо людське тіло.

І на завершення поговоримо про фінальну мозаїку “Стоклет Фрізу” – “Завершення” (англ. “Fulfilment”, що в перекладі може також означати сповнення). За орнаментами вона нагадує “Поцілунок”, адже ілюструє той самий момент. Тут також  переплітаються округлі фігури з квадратними, чоловік обіймає рудоволосу жінку (“типаж” Клімта) і їхнє кохання сакральне.

 

завершення
"Завершення. Стоклет Фріз"

 

Завершивши “Завершенням”, ми запевняємо, що це далеко не завершення. Коли Клімту набридло золото, він почав експериментувати з кольором, малював пуантулістсько-клімтовські-абстрактні пейзажі, поєднував класику з ар нуво, вкладав свідомо чи несвідомо фрейдистські символи в картини і просто був цікавим дядьком у блакитній довгій сорочці а-ля робі. Далі буде.

Гуцалюк Дарія