Матеріали з рубрики: сучасне мистецтво

Сучасне образотворче мистецтво України — це переосмислення радянського минулого, війна та постімпресіонізм? Так, якщо ви відвідуєте лише «PinchukArtCentre» і міські вернісажі. Український живопис періоду Незалежности можна поділити на два типи: такий, що намагається надолужити пропущене і переосмислити минуле, і такий, що створює нове.  Останнє — маловідоме, бо не накладається на попередні традиції. З’ясовуємо, чи варто зараз перехреститися і окропити екран свяченою водою, чи дослідити інший бік сучасного українського образотворчого мистецтва.

 

Марікó Гельман

 

 

Спільний знаменник творів мисткині — людина. Утім, кожна серія її робіт — це дослідження окремої теми: тілесність, сексуальність, самоідентифікація чи свідомість (освіта психоаналітикині, вочевидь, не завадила). Маріко Гельман цікавлять структура психіки та її здатність або неспроможність захищатися, її мотивації дій та компенсаторні механізми. Спойлер: щоб зрозуміти роботи мисткині, читати Фройда не обов’язково. 

 

previous arrow
next arrow
Slider
 

Фрагментарна свідомість, розколота травмою, — тема робіт «Bizarre Objects» (2017), яка складається з керамічних кіл, складених із уламків. На них зображені дивні об’єкти – частинки тіл, камені, написи. Кожен із героїв інсталяції «Bizarre Objects» здається в’язнем, який як би не шукав виходу і не тікав, усе одно залишається всередині кола — власної свідомости. Він не може врятуватися від полону й приречений на вічну мандрівку з одного уламку на інший. «Bizarre Objects» також ставить питання цілісности людини. Її свідомість або розколота травмою, негативним досвідом, або й взагалі завжди була фрагментраною. Утім, може, саме ці уламки разом конструюють цілісність особистости?

 

previous arrow
next arrow
Slider
 

«Серія робіт Back to Heaven 101 (2019), —описує кураторка виставки Марта Троцюк, —зачіпає теми суперечливости природи людства, яке захлинається у технічних інноваціях, створюючи собі нові сенси віри, але, водночас, неспроможне відпустити нашаровані на психіку стереотипи поведінки». Скажімо, на картині «Пліт Медузи» Маріко Гельман звертається до оригінальної картини Теодора Жеріко, але наново її переосмислює. Чи не стало людство в епоху ґаджетів пасивним? Якщо на картині Жеріко герої намагаються врятуватися з плоту, то на картині Гельман вони сплять, заспокоєні й втішені, що їх колише потік інформації, який чи то вони обрали самі, чи обрали за них. Узагалі, у серії «Back to Heaven 101» багато релігійних мотивів та алюзій. Та й сама назва пропонує дискусію: «Що таке рай, у який ми хочемо повернутися».

 

previous arrow
next arrow
Slider
 

Маріко Гельман досліджує людину через призму психоаналізу та релігії, чим створює баланс між інтелектуальним та емоційним. Іноді це висвітлюється іронічно. Наприклад, у серї робіт «Alternative Advertising» (2017) мисткиня переосмислює інтернет-рекламу. Якби її центром уваги були не фізіологічні проблеми, а психологічні, що сталося б?

 

Творчість Маріко Гельман — це інше сучасне українське мистецтво, яке не зачіпає те, що вже проговорено надцять разів (тоталітарне минуле, війна), а творить нове бачення, спрямоване на сьогодні.

 

Костянтин Зоркін

 

 

Культуролог,  «столяр» і художник. Утім, Костянтин Зоркін більш відомий перформансами (не одною Абрамович, як то кажуть). Митця цікавить шаманське коріння мистецтва, тому часто перформанси Зоркіна нагадують прадавні ритуали. Для нього творчість — це магічна практика, яка повинна виводити митця і глядача на новий рівень сприйняття. 

 

previous arrow
next arrow
Slider
 

Для перформансів Зоркін самостійно виробляє предмети з дерева. Цей матеріал має сакральне значення. Адже дерево – жива істота, тобто має душу. Тому предмет із такого матеріалу — це духовний об’єкт. Під час перформансу Зоркін верховодить дерев’яними об’єктами, і вони стають продовженням його тіла. Наприклад, у перформансі «Лабораторія ненаправлених дій» (2016) митець наливав воду, грав на скрипці, сипав сіль, але не власними руками, а дерев’яними кінцівками. Прив’язавши до рук палиці, Зоркін намагався переосмислити автоматичні дії через посередництво духовних об’єктів. Вода, сіль і музика — це магічні елементи, які традиційно виводили людину на позатілесний рівень, у «вищі сфери». Виконання дій з ними не своїми руками дозволяє зрозуміти ці базові процеси по-новому.

 

previous arrow
next arrow
Slider
 

Від дійства переосмислення до жертовного обряду. У перформансі «День кита» (2018) Костянтин Зоркін разом із Сандро Гарибашвілі (з яким співпрацює уже декілька років) презентували святковий ритуал. Вони приносили жертву чомусь Великому, Невідомому, як древні люди. Тут це дерев’яний скелет кита (робота Зоркіна). Митці змішували попіл, воду, олію та інші сакральні речовини, що зазвичай використовують у ритуалах, розмальовували цим обличчя а потім зображали на пергаменті дерев’яним кілком кола та лінії. Усе це символи — образи, які прийшли до нас із древности. У них тисячі років тому була закладена потужна енергія. Усе ритуальне дійство жертвопринесення і святкування — сакральний досвід віддавання і отримання чогось.

 

Своє мистецтво Костянтин Зоркін пояснює так: «Для мене досить знати, що життя це таємниця, а наші спроби розкрити її є найцікавішою грою. Мистецтво, напевно, найближче підібралося до кордону таємного і явного, тому той, хто став на шлях творчости, несе особливу відповідальність. Адже талант це унікальна можливість контакту з невідомим, причому не тільки для художника, а й через нього, для глядача».

 

Один із дерев'янних об'єктів "Скалопендра"

 

Творчість Костянтина Зоркіна звернена не до локальних тематик, а до всезагальних практик. Митець презентує ритуальні дійства, якими наповнене наше життя, і які ми самі часто  не помічаємо. Зоркін вичленовує якусь дію з повсякдення і повертає їй первісну форму, якою послуговувалися предки. Так мистецтво стає засобом повернення пам’яти, поверненням до магічного. Або здобуття інакшого, незвичного досвіду — за допомогою дерев’яних об’єктів чи присутности під час перформансу.

 

Олена Каїнська

 

 

На полотнах мисткині — схематичні 2D образи, статичні і часом казкові. Олена Каїнська не любить, коли її стиль називають примітивізмом, бо цей термін наче «применшує значимість картин». Хоча й не заперечує його, адже вона ніколи не мала художньої освіти і вчилася малювати самостійно, коли працювала копірайтеркою (не всі філологині після університету йдуть у МакДональдз). Її полотна – символічні і мають спільну тему — відчуття захищености. Так-так, саме того, якого нам всім постійно не вистачає.

 

"Джерело невичерпних джерел"

 

Багато сюжетів Олена Каїнська бере із літератури (наприклад, Милорад Павич, Габріель Гарсія Маркес, Бруно Шульц) і трансформує їх у казкові наративи. На картині «Невичерпне джерело невичерпних джерел» (2017) мисткиня зобразила диво-птиць (схожих на сирен із грецької мітології), які оберігають вічне дерево життя. Воно мандрує морем у човні — лодії (традиційному слов’янському судні) — і черпає енергію з крови. З одного боку, це полотно — маніфестація ідеї, що все почалося з материнського лона, адже всі символи тут — суто жіночі, а сама композиція нагадує матку. З іншого, «Невичерпне джерело невичерпних джерел» наповнене відчуттям безпеки. Місяць і сонце, а разом із ними диво-птиці, оберігають джерело. Тут немає жодної загрози — навіть тривожне море не навіює небезпеки. Так наче глядач повертається у дитинство: «Мої картини по-дитячому прості і безпосередні, вони допомагають пригадати дитячий стан безпеки і довіри, стан цікавості до світу, казковості, любові. Так ніби тебе тримають на руках і розповідають казку. Ми забули відчуття безпеки, коли про нас турбуються і нас люблять».

 

"Чайки наплакали море"

 

Горювати разом під час пандемії можна лиш онлайн. Якщо ви, звісно, не чайки з картини «Чайки наплакали море» (2019). Горе однієї птахи розділили інші і виплакували сум разом. Це картина про співчуття, сильну емпатію. Чайки сидять на гілці з омели, що символізує відродження. Незважаючи на те, що сталося горе, тобто світ став менш безпечним, ніж був, птахів оберігають два сонця, дарують відчуття захисту. У творчости Олени Каїнської це частий мотив — сутність, яка захищає з обох верхніх кутів полотна,  нагадує шаманський оберіг.

 

"Якщо ми будемо дуже тихими і дуже прозорими"

 

Мисткиня описує свої картини як наївні і прості. Утім, у цьому і полягає їхня суть і глибина: «Мої картини показують безкінечність видимих і невидимих зв’язків у цьому світі через загадкові сюжети з метафізичним змістом. Як провідниця між світами, я змішую реальність і магію в медитативну форму мого мольфарства». Як маніфест своєї творчости, Каїнська обрала висловлення Сковороди: «щоб стати простим, треба спочатку бути складним». У мистецтві вона транслює внутрішній спокій, безпеку, які не можна знайти ні в тибетських монастирях, ні в книгах самопомочі. Саме цих базових почуттів — захищености і співчуття — не вистачає ускладненому сучасному живопису.

Роботи Олени Каїнської

Українське образотворче мистецтво періоду Незалежности хоч і має свою провідну тематику (переосмислення, пам'ять), але не одноманітне. Тут є все на будь-який смак: від психоаналізу і шаманства до простої складности. Таке мистецтво не завжди зрозуміле одразу. І можна викрикувати: «Мій п’ятирічний син малює краще», — а можна неквапливо ходити виставками і слухати внутрішній голос — серце, свідомість, душу, поклик предків тощо. 

 

Олексій Гаврилюк

Кажуть, художник –  горе в сім‘ї. Батьки збентежено хрестяться, бабуся просить пофарбувати паркан, а друзі ставлять хрест на безбідному майбутньому. Втім, на мистецтві теж можна заробляти (про те, як заробляти на літературі, ми, до речі, писали тут). Головне розуміти – на що люди готові витрачати кошти.

Утворення цін на арт-ринку нагадує зміну вартости бензину. Ми бачимо кінцеву цифру, а про коливання чи закулісні маніпуляції нічого не знаємо. Різниця в одному: ціни на мистецтво залежать не лише від економічних чинників. Вони, як ніщо інше, корелюють із людськими бажаннями. З’ясовуємо, що впливає на захмарну вартість мистецтва, хто готовий за нього платити та до чого тут трагедія.

 

Розмір має значення

На ціну картини, звісно,  впливає економічна ситуація у світі, час продажу і сам арт-дилер. Утім, чітко сказати за певними параметрами, скільки буде коштувати картина, неможливо. Можна розглянути, які чинники найімовірніше додадуть їй вартости.

 

1. Розмір

Що більша картина, то більше зусиль і матеріалів було використано для її створення. Розмір слугує своєрідним «+», коли обраховується вартість мистецького твору. Втім, це не означає, що будь-яке велике полотно буде дорожчим, ніж маленьке. Це не вирішальний чинник, а радше один із багатьох, і часом замальовка може коштувати більше, ніж грандіозна картина.

  «Мурал» Джексона Поллока на стіні Королівської академії мистецтв, GEOFF PUGH/SHUTTERSTOCK

 

2. Вік

Власне, причиною захмарної ціни крихітної замальовки може бути вік картини. З кожним роком вартість витвору мистецтва збільшується. Це стосується не лише надбань епохи Відродження чи античних греків, але й сучасного мистецтва. Навіть, якщо ви сьогодні купите картину за мільйон доларів і повісите її у себе в офісі, через кілька років зможете претендувати на те, щоб продати її у п’ять-шість разів дорожче.

 

 
“Спаситель світу” Леонардо да Вінчі, проданий за 450 мільйонів доларів

 

3. Авторство

Цей критерій чи не найбільше впливає на вартість твору. Створення «імені» художника стосується всіх його робіт комплексно, а не однієї конкретної. Так, наприклад, будь-яка картина Леонардо да Вінчі початково буде мати вищу ціну, ніж схожа (навіть ідентична) робота іншого митця, бо всі поголовно знають “Джоконду”. Що відоміший автор твору, то вищу цифру оголосять на аукціонах. Існує багато імпресіоністів, але роботи Клода Моне все одно серед них оцінюються найвище. Цим арт-ринок не стверджує, що він був “«алановитішим”»чи “більш значущим”, ніж Ренуар чи Піссарро. Просто Моне більш впізнаваний.

 

 
«Копиці сіна» Клода Моне, продані на аукціоні Sotheby’s за 110,7 мільйонів доларів

 

Цей критерій можна розглянути і в межах робіт одного автора. Так полотно з раннього періоду Едварда Мунка, написане в манері імпресіонізму, буде вартувати менше, ніж його роботи у стилі експресіонізму. Причина проста: якщо покупець готовий витратити кілька десятків мільйонів на Мунка і повісити його у себе в їдальні, він хоче бути впевненим, що картину впізнаватиме не лише він сам.

 

4. Трагедія

Люди ведуться на драматичні історії не лише на Х-факторі, де у всіх учасників чи згоріла хата, чи зникли батьки, чи з’явилася якась травма. Вартість картини також можуть збільшити її “походеньки”. Чи впевнені мистецтвознавці, що зображення Мони Лізи є найвизначнішою роботою да Вінчі? Ні. Чи вона найбільш впізнавана? Так. І на це передусім  вплинуло не стільки ім’я автора, як те, що цю роботу викрали. Драматичні історії завжди “на язиках”  – людям подобається, коли твір оповитий пеленою містицизму. Цілком можливо, що картини часом зумисно крадуть, аби згодом повернути їх на арт-ринок з уже вищою ціною. 

І ні, ми не знаємо, чи стала дорожчою картина Модільяні «Оголена, що лежить», бо її хотів знищити чоловік у Запоріжжі

 

 
«Оголена, що лежить»Амадео Модільяні, продана на аукціоні Christie’s за 170,4 мільйони доларів

 

На вагу золота

Мистецтво як інвестиція нагадує радше золото, ніж нерухомість чи акції. Воно не може породжувати дохід самостійно – лише пасивно збільшуватись у ціні і стати приростом капіталу в майбутньому. Втім, колекціонери рідко витрачають мільйони з власних гаманців просто для того, щоб у майбутньому продати твір за більшою ціною. Хто ж тоді купує мистецтво і навіщо?

 

5. Корпорації

Тенденцію збирати арт-колекції у корпораціях започаткував ще в 1950-х Девід Рокфеллер, коли був президентом The Chase Manhattan Bank. Він вважав, що присутність  мистецтва у робочому просторі позитивно впливає на самопочуття працівників. Втім, це не єдина функція, яку можуть виконувати витвори мистецтва у корпораціях. З одного боку, вони задовольняють потреби працівників. Естетично оформлений робочий простір прирівнюється до знижки на спортзал, корпоративного абонемента на йогу чи безкоштовної кави в офісі. З іншого боку, це спосіб комунікації з клієнтом. Полотно Баскії, яке висить у голі, може стверджувати: “У нас так багато грошей, що ми змогли придбати такий витвір. Стільки ж грошей ми принесемо й вам”. 

 

 
«Тютюн проти вождя червоношкірих» Жана-Мішеля Баскії у корпоративній колекції UBS

 

А ще мистецтво може сказати про фокус й компанії: адвокатська контора, яка повісить у себе в коридорі абстрактне полотно Марка Ротко очевидно орієнтуватиметься на інших клієнтів, ніж та, яка придбала картину англійського романтика Вільяма Тернера. Мистецтвом можна так само демонструвати  свій стиль роботи чи спілкування з клієнтами, як і постами в Instagram.

 

6. Колекціонери

Часом колекціонери мистецтва не сильно відрізняються від 7-річних дівчаток, які збирають наліпки в фотоальбомах. Окрім імені відомого художника, престижу та, власне, самого витвору, вони купують ще й належність до малої кількости людей, які володіють частиною колекції.

Прикладом такого твору є скульптура Джеффа Кунса «Надувний пес (Помаранчевий)». Автор цієї роботи вже двічі отримував статус “найдорожчого живого митця”. Його скульптури «Висяче серце» і «Надувна квітка» продавали за 25,8 та 33,7 мільйони доларів відповідно. Втім, здобувши “Надувного пса (Помаранчевого)”, колекціонер придбав не так ім’я Кунса, як належність до невеликого переліку інших власників скульптур із цієї ж серії. А серед них були власник гедж-фонду Стівен Коен зі своїм «Надувним псом (жовтим)», грецький промисловець Дакіс Жоанну з червоним, фінансист Елі Броуд з синім і власник самого аукціону Christie’s Франсуа Піно зі скульптурою кольору маджента. Так ім'я власника «Помаранчевого пса» також опинилось поряд із ними'

 

 «Надувний пес (Помаранчевий)» Джеффа Кунса

 

Втім, колекціонери не завжди витрачають гроші на мистецтво заради статусу. Наприклад,  сестра еміра (монарха) Катару Шейха аль-Маясси бін Хамад бін Халіфа аль-Тані очолює керівництво Катарських музеїв і координує те, на які твори виділяються гроші з бюджету. Якщо такі музеї, як Лувр, Ґуґґенгайм чи MOMA отримують до 95% свого мистецтва задарма від колекціонерів чи через благодійні внески завдяки своєму статусу, то Катар мусить «виборювати» своє право на володіння творами і купувати їх. Саме тому річний бюджет країни на твори мистецтва становить мільярд доларів, тоді як Музей сучасного мистецтва у Нью-Йорку виділяє всього 35 мільйонів.

Для Шейхи придбання мистецтва на аукціонах – не питання належности до певного прошарку суспільства. Вона намагається зробити свою країну важливим пунктом на мистецькій мапі. Закупівля зокрема європейського чи американського мистецтва – це також спосіб встановити зв’язок між західним та східним світом. Шейха стверджує, що відмінність у культурах не є причиною відштовхувати досвід одне одного. Тому в колекціях Катарських музеїв є і Ворґол, і Гьорст, і Ротко. Часом з країна готова платити за це захмарні суми. Так трапилося з картиною Поля Сезанна «Картярі» у 2011 році. Незалежні дилери хотіли придбати її за 220 і 230 мільйонів. Керівництво Катарських музеїв запропонувало 250 за умови, що це остаточна ціна і продавці не шукатимуть інших пропозицій.

 

 
"Без назви" Марка Ротко

 

Платити за ідею

Парадокс сучасного мистецтва в тому, що часом покупець може заплатити і не отримати мистецький твір. Так трапляється, коли він купує «ідею»або «сертифікат». Прикладом такого твору є «Комедіянт» Мауріцціо Каттелана (той самий банан). Кілька його копій продали за 120 тисяч доларів, і ще дві – за 150. Очевидно, колекціонери й музеї не купили банан і скотч за такі суми. Вони отримали сертифікат, який засвідчував їхнє право, згрубша кажучи, приклеїти будь-який банан і будь-який скотч так само, як це вперше зробив автор, і підписати його іменем Каттелана. Чи можете ви зробити те ж саме? Безумовно. Але це не буде роботою відомого художника.


 
Той самий банан

Важливо, що сам банан не є повноцінним витвором. Під час експозиції його навіть з’їв інший художник, ствердивши, що це перформанс. Фрукт можна заміняти на новий так само, як колись заміняли собак у серіалі «Мухтар». 

 

Тут мало бути зображення Мухтара під скотчем, але ми в найкращих традиціях сучасного мистецтва залишили ідею словами

 

Витвір — це все дійство загалом. Те, що люди приходили робити світлини з бананом, митець вирішив його з’їсти, а користувачі в інстаґрамі переробили твір Каттелана на свій манір — це і є повноцінним висловленням Мауріцціо. З одного боку, він висміює те, наскільки абсурдним є зараз сучасне мистецтво. З іншого – засвідчує одну з головних його рис: залученість. Сучасне мистецтво не існує без глядача: воно перебуває з ним в одному просторі і часто ґрунтується на його реакціях, діях і присутності.

 

То хто все-таки встановлює ціну?

Аукціони оголошують початкову вартість картини, але часто до рекордних, «феноменальних» і «захмарних» цін, про які згодом пишуть у медіа, її доводять самі колекціонери. Людське бажання належати до певної ланки суспільства, чи показати витвір мистецтва друзям, чи стати причетним до сучасного абсурдистського перформансу спонукає покупців змагатися за право володіння певним твором. Люди самі створюють правила на арт-ринку і самі за ними ж грають. Втім, хто сказав, що це погано?

Тетяна Кулик