Матеріали з рубрики: укійое

Кацусіка Хокусай міг би посперечатися з усіма людьми, які нині сповідують ідею «успішного успіху» і розповідають, як за кілька років встигли відкрити і закрити три стартапи, заснувати бренд одягу і здійснити навколосвітню подорож. Він написав свою найвідомішу серію гравюр «36 видів Фудзі», коли йому було вже за 70, а все, що робив до того, називав дитячими забавками. З’ясовуємо, для чого знадобилось писати аж стільки зображень якоїсь гори, чому Хокусай міняв своє ім’я частіше, ніж ви нікнейм в соцмережі та до чого тут імпресіоністи.

Що це таке?

«36 видів Фудзі» – це серія гравюр японського художника Кацусіки Хокусая, основним мотивом якої є протиставлення священної гори Фудзі і буденного життя японців. Попри те, що серія називається «36 видів Фудзі», вона містить 46 гравюр, 10 з яких він додав пізніше. Згодом не один художник надихався ідеями Хокусая та створював серії картин, присвячених одній тематиці ( Клод Моне і «Копиці», Утаґава Хірошіґе і «100 знаменитих видів Едо») чи копіював японські мотиви.

Хто художник?

Кацусіка Хокусай взяв до рук пензля, коли йому було шість років, і не припиняв малювати аж до смерти. У 18 він почав працювати у студії відомого майстра укійо-е Кацукави Сюнсо та навчатися у його школі. Після смерті Сюнсо, Хокусая вигнали зі школи через зацікавлення техніками школи-конкурента. Проте художник не засмутився і вважав, що: «Сором, який я пережив у школі Сюнсо, спровокував розвиток мого художнього стилю».

Японські митці часто змінювали свої імена, але Хокусай перевершив усіх колег по цеху і змінив близько тридцяти імен. Він ніяк не міг визначитись з ім’ям, яке найкраще б відображало його сутність і змінював його щоразу, коли змінювався його стиль. Згодом його чималий творчий доробок мистецтвознавці ділитимуть на періоди і позначатимуть тими іменами, якими художник користувався тоді.

Автопортрет в образі рибалки

Малюнки, ілюстрації, гравюри, скетчі, книжки, – годі перерахувати всі роботи Хокусая, які він створив. Але сам митець був геть невисокої думки про велику частину свого творчого доробку: «Я відчував бажання малювати з шести років, а після п’ятдесяти опублікував величезну кількість своїх робіт. Але нічого з того, що я створив до сімдесяти є вартим уваги».

У шістдесят років Хокусай був заможним одруженим чоловіком, який досяг зеніту слави. Але наступне десятиліття приносило йому одне нещастя за іншим. Спершу у нього були фінансові труднощі, він переніс інсульт, потім померла його дружина, і нарешті внук програв усе своє майно в азартних іграх і Хокусаю довелось витратити майже всі кошти, щоб тому допомогти. 

Робота над серією «36 видів Фудзі» дозволяла відволіктися від проблем і перенести почуття тривоги та непевности на зображення. Хокусай так захопився, що після того, як оригінальна серія з 36-ти гравюр стала популярною, створив ще 10 додаткових. А потім – цілу книгу з ілюстраціями «100 видів Фудзі» (не питайте, не скажеш же митцю-пенсіонеру, який пережив інсульт, втрату дружини і витратив всі статки на безталанного онука про те, що у нього відсутнє почуття міри).

Сторінка з книги "Сто видів Фудзі"

За словами Хокусая, тільки коли йому виповнилось сімдесят три, він «частково зрозумів структуру тварин, птахів, комах і риб, і життя трави та рослин». Він планував дожити до 108 років і, за його розрахунками, лише тоді він би досягнув досконалости у своїх роботах (але помер у 88, не припинивши працювати до останнього дня).

Гора Фудзі

Кожен справжній український митець зобов’язаний хоча б раз відобразити тяжкі страждання свого народу, а кожен японський – хоча б раз вшанувати гору Фудзі у своїх роботах (а краще – не раз). Гора Фудзі – національний символ країни і щороку тисячі людей піднімаються на її верхівку, щоб зустріти там світанок. Для японців сходження на Фудзі – це не те, що для пересічного українця піднятися на Говерлу і зробити знимку для фейсбуку, а важливий духовний досвід і символ очищення та оновлення. Якщо ви митець, підніматись на гору не обов’язково, натомість – треба присвячувати їй половину своїх робіт.

Ще одним художником, що малював Фудзі та вплинув на розвиток європейського мистецтва, є Утаґава Хірошіґе. Надихнувшись роботами Хокусая, він написав власну серію з видами Фудзі, яка містила 36 гравюр. Його творчістю надихалися Мане та Моне, а Ван Гог навіть зробив копії двох малюнків Хірошіґе із серії робіт «100 знаменитих видів Едо».

«Велика хвиля в Канаґава»

Це найвідоміша робота з серії «36 видів Фудзі», яка також є найвпізнаванішим прикладом японського мистецтва у світі. На картині зображені хвилі, які ось-ось перекинуть три рибальські судна, що пливуть морем. Хвилі символізують силу природи, а човни вразливість людського життя. Найчастіше увагу звертають саме на них, і не помічають Фудзі, яка знаходиться далеко на горизонті та силует якої зображений у одній з хвиль. Її присутність тут для того, аби пояснити, що, попри швидкоплинність життя, Фудзі завжди залишатиметься на горизонті.

«Переможний вітер. Ясний день»

На цій гравюрі Хокусай зобразив Фудзі на початку осені, коли вранішнє сонце освітлює верхівку і забарвлює її в червоний колір. Художник недарма вибрав момент сходу сонця, бо для багатьох жителів зустріч світанку на вершині гори була і є одним із найбільш важливих культурних досвідів.

«Бухта Едзірі в провінції Сунсю»

Тут художник зобразив мандрівників, які борються з вітром, що вихопив папір із їхніх сумок,  капелюхи з рук і відносить усе це геть. Хаос, що панує на передньому плані контрастує з спокоєм та нерухомістю гори вдалині.

Хокусай ніколи не чекав, поки на нього зійде натхнення, натомість наполегливо працював і досліджував навколишній світ. Часто експериментував зі змістом та формою і завжди шукав найбільш відповідний шлях для зображення речей, які його цікавили. «36 видів на Фудзі» передають сакральне значення гори для японців, її вплив на їхнє буденне життя і допомагають нам зрозуміти їхню культуру трохи краще.  

Настя Кізима

Уявляєте, щоб рекламний флаєр, який ви поспіхом вихопили із рук промоутера, став витвором мистецтва? Чи відкритка, яку ви отримали на день народження? Японці теж думали, що такого й бути не може. Але сталося не так, як гадалося: ксилографія укійо-е, яка свого часу коштувала копійки, тепер живе на вітринах музеїв і в приватних колекціях. Розповідаємо, як японські художники перетворили зображення куртизанок на мистецтво, хто з них любив страшні історії та до чого тут карпи кої.

403115 Кацусіка Хокусай. Велика хвиля в Канагаві

За ціною миски локшини: звідки і чому з’явилося мистецтво укійо-е

1603 року Токугава Іеясу став сьогуном (правителем) і обрав столицею свого сьогунату Едо (сучасне Токіо) – селище, розташоване на болоті. Однак, Едо, ставши головним містом Японії, швидко розвивалося. З’являлися нові вулиці, райони й квартали, зокрема “квартали розваг”. Будинки гейш, театри кабукі, чайні й, що гріха таїти, борделі – все потребувало рекламних зображень. До того ж, виник новий прошарок людей – міщани середнього достатку. Вони не могли дозволити собі прикрасити дім дорогим традиційним живописом, але декорувати помешкання все одно хотіли. Так, куртизанки й міські жителі спричинили виникнення нового жанру японського мистецтва – гравюри укійо-е.

Ксилографію до Японії завезли з Китаю ще задовго до Токугави Іеясу, Едо й кварталів розваг – у VIII столітті. Щоправда, вона довгий час використовувалася лише в сакральних цілях: на гравюрах зображали Будду й ілюстрації до святих текстів. Однак у період Едо на них зображали все: від класичного цвіту сакури у “веселому кварталі” Йосівара до карпів кої чи еротичних сцен. Картини були на будь-який смак і коштували, як миска локшини, тому кожен міг дозволити собі прикрасити такими помешкання чи чайну.

404066.jpg
Чорно-біла гравюра Хікісава Моронобу

Спершу гравюри укійо-е були чорно-білими, а лише опісля їх зафарбовували ртуттю, чорним лаком, сіркою та диким шафраном. Першопрохідцем у цій галузі мистецтва вважають Хікісава Моронобу. Проте створення гравюри радше схоже на зйомку фільму, ніж на написання картини: одним майстром живопису тут не обійдешся. Ба більше, іноді він займається найменшою частиною роботи. Як стрічку режисерові неможливо створити без команди, так і гравер потребує допомоги кількох різьбярів. Вони розбирали малюнок художника, написаний тушшю на прозорому папері, й вирізали кожну деталь окремо. Тільки потім з окремих шматочків відбивали гравюру. Опісля вона проходила через дві інстанції: перша – цензор, друга – видавець. Без допомоги, наприклад, Цутая Дзюдзабуро, який займався “релізом” і просуванням багатьох художників укійо-е, світ би не побачили гравюри Кітагави Утумаро й Кацусікі Хокусая.

Нісікі-е: Судзукі Харунобу

Барви гравюрам укійо-е додав майстер Судзукі Харунобу. Такі поліхромні зображення називали “нісікі-е”, або “парчові картинки”. Кольорові зображення подобалися людям більше, ніж чорно-біла фотографія. Так, наприклад, було під час першої Японсько-китайської війни наприкінці ХІХ століття: барвисті яскраві гравюри були набагато дешевші у виробництві, аніж світлини, тому їх використовували для пропаганди й оспівування армії.

Сам Судзукі Харунобу, як і багато інших майстрів укійо-е, спробував себе в різних жанрах: від пейзажів до малюнків для театру кабукі, які він, почав писати одним із перших. Найбільше автор малював еротичні та вуличні зображення. Судзукі дуже подобалося нічне життя рідного Едо: його розваги та красуні-мешканки. Важливою відмінністю Харунобу від його попередників було те, що він зображав людину на тлі міста, архітектури чи природи, а не на порожньому тлі.

Бідзин-ґа: Кітагава Утамаро

За цією назвою, яка означає “портрети красунь”, ховається чимало мешканок Едо: гейш, дівчат із чайних будиночків і куртизанок. Гравюри бідзин-ґа слугували для них рекламою та стали однією із основних тем укійо-е. Найвідомішим майстром цього жанру вважали Кітагава Утумаро. Він ввів у моду тоненькі брови у зображених дівчат, білу шкіру та вуста “бантиком”. Його “портрети красунь” були еталоном жіночої краси в Едо та всій Японії.

previous arrow
next arrow
Slider

Портрети красунь Утамаро

Сюнга: Утамаро, Хокусай, восьминоги (Спойлер: 18+)

Не менш поширеними серед художників були малюнки сюнга. Грубо кажучи, еротичні й порнографічні картинки, які тогочасних європейських дам змусили б пекти раків. Японці інакше ставилися до плотських втіх. Доки в Франції картину Курбе “Походження світу” ховали від публіки, жителі Країни сонця, що сходить, нічого не соромилися. Естетизували насилля й секс і не бачили в цьому нічого ганебного.

1024px-Tako_to_ama_retouched.jpg
Сон дружини рибалки, Хокусай

Так, картина Кацусіки Хокусая не здавалась нікому порнографічною. Як і роботи в жанрі сюнга Кітагави Утамаро. Хоч сюнгу (поряд із політичною критикою) неодноразово намагалися заборонити, попит на неї все одно був і еротична гравюра процвітала.

Дівчинка зі “Дзвінка”: Кацусіка Хокусай та Утагава Кунійосі

previous arrow
next arrow
Slider

Кунійосі

Секс і страх – каталізатори емоцій. Якщо першого було достатньо в жанрі сюнга, то попит на друге спричинив виникнення гравюр із зображеннями легенд і казок. У японській культурі духів досхочу: потворних, злих, втоплених, вбитих, гірських, водяних. Це знайшло відображення і в мистецтві гравюри. Кацусіка Хокусай, наприклад, створив цикл “100 історій про привидів”, а Утагава Кунійосі любив зображати японського духа-онрьо (тобто керованого жагою помсти) Оїва. Це неспокійна душа, яка не вгамується, доки не відплатить людині, яка за життя її скривдила. Оїва із японської міфології перекочував у поп-культуру, а звідти – у фільм “Дзвінок”.

376495
Оїва Хокусая

Катьо-ґа та фукей-ґа

Карпи кої та квіточки також отримали своє місце в японській гравюрі. Зображення флори та фауни відносили до жанру “катьо-ґа”, який походить з китайського традиційного живопису. Багато уваги йому приділяв найвідоміший майстер укійо-е Утагава Хіросіґе. Окрім своїх знаменитих “100 краєвидів Едо” та “36 краєвидів гори Фудзі”, які вплинули чи не на всіх європейських модерністів, він любив писати птахів і квіти.

Найпізніше японські гравери почали зображати пейзажі. Такі малюнки називали фукей-ґа. А ось менш лірична (та не менш прекрасна) серія гумористичних гравюр Кунійосі, де він зображає пригоди карпів кої.

previous arrow
next arrow
Slider

Останній етап алкогольної вечірки

Сурімоно: що подарувати мамі на день народження?

Гравюра укійо-е часто мала утилітарний характер реклами, флаєра чи вітальної листівки, як у жанрі сурімоно. Недарма Клод Моне вперше познайомився із цим мистецтвом, виявивши, що крамар загортає в ці яскраві картинки рибу й сир.

摺物
1511 Rain Images: PICRYL Public Domain Search

Сурімоно стали поширеними серед міської інтелігенції в Едо. Їх дарували на свята, новосілля чи просто, коли йшли в гості. Зазвичай це були двадцятисантиметрові квадратні яскраві  дорогі гравюри, часом із віршем. На малюнках укійо-е любили використовувати поезію: іноді авторську, іноді когось зі знайомих митців.

Якуся-е: Утагава Тойокуні

Окрім гейш, чайних будинків і куртизанок, невід’ємними мешканцями кварталів розваг були актори театру кабукі. Театральна гравюра (якуся-е) в Японії була найпотужнішою та наймайстернішою. Її представники впроваджували новаторські рішення, які переймали митці інших жанрів. Одним із найвідоміших представників якуся-е є Утагава Тойокуні. Характерною рисою його цилку “Зображення акторів на сцені” є жовте тло.

Utagawa Toyokuni - The Reader Wiki, Reader View of Wikipedia

Utagawa Toyokuni - The Reader Wiki, Reader View of Wikipedia

Кабукі – це один із видів традиційного японського театру, який поєднує в собі танці, співи, музику та драму. Однією із його особливостей є своєрідний важкий грим та костюми, які містять в собі символи, відповідно до змісту п’єси. Естетика кабукі приваблювала граверів своєю яскравістю, незвичністю й строкатістю.

Японізація: сліди укійо-е в Європі

Можливо, не через порнографічні сюнгі й сексуальну революцію, але східне мистецтво таки проникло до Європи. І не менш скандально: його прихильниками були імпресіоністи, які застосовували характерні японські техніки на своїх полотнах. Їх зневажали і називали картини гіршими за дитячі малюнки. Однак, хотіли цього французи чи ні, гравюра укійо-е вагомо вплинула на весь європейський модернізм. Сліди творчості Утагави Хіросіге можна побачити у Клода Моне, Густава Клімта, Анрі Тулуз-Лотрека і навіть Едгара Деґа. Що вже казати: ван Гог навіть копіював деякі його роботи.

previous arrow
next arrow
Slider

Хірошіге (1) та Ван Гог (2)

На щастя, зараз у гравюри укійо-е не загортають м’ясо і коштують вони далеко не так само, як миска локшини. Зрештою, на кожного митця свій час, нехай навіть він настане через 100 чи 200 років.

Тетяна Кулик