Як оцінити мистецтво: банан, да Вінчі, Запоріжжя

Кажуть, художник –  горе в сім‘ї. Батьки збентежено хрестяться, бабуся просить пофарбувати паркан, а друзі ставлять хрест на безбідному майбутньому. Втім, на мистецтві теж можна заробляти (про те, як заробляти на літературі, ми, до речі, писали тут). Головне розуміти – на що люди готові витрачати кошти.

Утворення цін на арт-ринку нагадує зміну вартости бензину. Ми бачимо кінцеву цифру, а про коливання чи закулісні маніпуляції нічого не знаємо. Різниця в одному: ціни на мистецтво залежать не лише від економічних чинників. Вони, як ніщо інше, корелюють із людськими бажаннями. З’ясовуємо, що впливає на захмарну вартість мистецтва, хто готовий за нього платити та до чого тут трагедія.

 

Розмір має значення

На ціну картини, звісно,  впливає економічна ситуація у світі, час продажу і сам арт-дилер. Утім, чітко сказати за певними параметрами, скільки буде коштувати картина, неможливо. Можна розглянути, які чинники найімовірніше додадуть їй вартости.

 

1. Розмір

Що більша картина, то більше зусиль і матеріалів було використано для її створення. Розмір слугує своєрідним «+», коли обраховується вартість мистецького твору. Втім, це не означає, що будь-яке велике полотно буде дорожчим, ніж маленьке. Це не вирішальний чинник, а радше один із багатьох, і часом замальовка може коштувати більше, ніж грандіозна картина.

  «Мурал» Джексона Поллока на стіні Королівської академії мистецтв, GEOFF PUGH/SHUTTERSTOCK

 

2. Вік

Власне, причиною захмарної ціни крихітної замальовки може бути вік картини. З кожним роком вартість витвору мистецтва збільшується. Це стосується не лише надбань епохи Відродження чи античних греків, але й сучасного мистецтва. Навіть, якщо ви сьогодні купите картину за мільйон доларів і повісите її у себе в офісі, через кілька років зможете претендувати на те, щоб продати її у п’ять-шість разів дорожче.

 

 
“Спаситель світу” Леонардо да Вінчі, проданий за 450 мільйонів доларів

 

3. Авторство

Цей критерій чи не найбільше впливає на вартість твору. Створення «імені» художника стосується всіх його робіт комплексно, а не однієї конкретної. Так, наприклад, будь-яка картина Леонардо да Вінчі початково буде мати вищу ціну, ніж схожа (навіть ідентична) робота іншого митця, бо всі поголовно знають “Джоконду”. Що відоміший автор твору, то вищу цифру оголосять на аукціонах. Існує багато імпресіоністів, але роботи Клода Моне все одно серед них оцінюються найвище. Цим арт-ринок не стверджує, що він був “«алановитішим”»чи “більш значущим”, ніж Ренуар чи Піссарро. Просто Моне більш впізнаваний.

 

 
«Копиці сіна» Клода Моне, продані на аукціоні Sotheby’s за 110,7 мільйонів доларів

 

Цей критерій можна розглянути і в межах робіт одного автора. Так полотно з раннього періоду Едварда Мунка, написане в манері імпресіонізму, буде вартувати менше, ніж його роботи у стилі експресіонізму. Причина проста: якщо покупець готовий витратити кілька десятків мільйонів на Мунка і повісити його у себе в їдальні, він хоче бути впевненим, що картину впізнаватиме не лише він сам.

 

4. Трагедія

Люди ведуться на драматичні історії не лише на Х-факторі, де у всіх учасників чи згоріла хата, чи зникли батьки, чи з’явилася якась травма. Вартість картини також можуть збільшити її “походеньки”. Чи впевнені мистецтвознавці, що зображення Мони Лізи є найвизначнішою роботою да Вінчі? Ні. Чи вона найбільш впізнавана? Так. І на це передусім  вплинуло не стільки ім’я автора, як те, що цю роботу викрали. Драматичні історії завжди “на язиках”  – людям подобається, коли твір оповитий пеленою містицизму. Цілком можливо, що картини часом зумисно крадуть, аби згодом повернути їх на арт-ринок з уже вищою ціною. 

І ні, ми не знаємо, чи стала дорожчою картина Модільяні «Оголена, що лежить», бо її хотів знищити чоловік у Запоріжжі

 

 
«Оголена, що лежить»Амадео Модільяні, продана на аукціоні Christie’s за 170,4 мільйони доларів

 

На вагу золота

Мистецтво як інвестиція нагадує радше золото, ніж нерухомість чи акції. Воно не може породжувати дохід самостійно – лише пасивно збільшуватись у ціні і стати приростом капіталу в майбутньому. Втім, колекціонери рідко витрачають мільйони з власних гаманців просто для того, щоб у майбутньому продати твір за більшою ціною. Хто ж тоді купує мистецтво і навіщо?

 

5. Корпорації

Тенденцію збирати арт-колекції у корпораціях започаткував ще в 1950-х Девід Рокфеллер, коли був президентом The Chase Manhattan Bank. Він вважав, що присутність  мистецтва у робочому просторі позитивно впливає на самопочуття працівників. Втім, це не єдина функція, яку можуть виконувати витвори мистецтва у корпораціях. З одного боку, вони задовольняють потреби працівників. Естетично оформлений робочий простір прирівнюється до знижки на спортзал, корпоративного абонемента на йогу чи безкоштовної кави в офісі. З іншого боку, це спосіб комунікації з клієнтом. Полотно Баскії, яке висить у голі, може стверджувати: “У нас так багато грошей, що ми змогли придбати такий витвір. Стільки ж грошей ми принесемо й вам”. 

 

 
«Тютюн проти вождя червоношкірих» Жана-Мішеля Баскії у корпоративній колекції UBS

 

А ще мистецтво може сказати про фокус й компанії: адвокатська контора, яка повісить у себе в коридорі абстрактне полотно Марка Ротко очевидно орієнтуватиметься на інших клієнтів, ніж та, яка придбала картину англійського романтика Вільяма Тернера. Мистецтвом можна так само демонструвати  свій стиль роботи чи спілкування з клієнтами, як і постами в Instagram.

 

6. Колекціонери

Часом колекціонери мистецтва не сильно відрізняються від 7-річних дівчаток, які збирають наліпки в фотоальбомах. Окрім імені відомого художника, престижу та, власне, самого витвору, вони купують ще й належність до малої кількости людей, які володіють частиною колекції.

Прикладом такого твору є скульптура Джеффа Кунса «Надувний пес (Помаранчевий)». Автор цієї роботи вже двічі отримував статус “найдорожчого живого митця”. Його скульптури «Висяче серце» і «Надувна квітка» продавали за 25,8 та 33,7 мільйони доларів відповідно. Втім, здобувши “Надувного пса (Помаранчевого)”, колекціонер придбав не так ім’я Кунса, як належність до невеликого переліку інших власників скульптур із цієї ж серії. А серед них були власник гедж-фонду Стівен Коен зі своїм «Надувним псом (жовтим)», грецький промисловець Дакіс Жоанну з червоним, фінансист Елі Броуд з синім і власник самого аукціону Christie’s Франсуа Піно зі скульптурою кольору маджента. Так ім'я власника «Помаранчевого пса» також опинилось поряд із ними'

 

 «Надувний пес (Помаранчевий)» Джеффа Кунса

 

Втім, колекціонери не завжди витрачають гроші на мистецтво заради статусу. Наприклад,  сестра еміра (монарха) Катару Шейха аль-Маясси бін Хамад бін Халіфа аль-Тані очолює керівництво Катарських музеїв і координує те, на які твори виділяються гроші з бюджету. Якщо такі музеї, як Лувр, Ґуґґенгайм чи MOMA отримують до 95% свого мистецтва задарма від колекціонерів чи через благодійні внески завдяки своєму статусу, то Катар мусить «виборювати» своє право на володіння творами і купувати їх. Саме тому річний бюджет країни на твори мистецтва становить мільярд доларів, тоді як Музей сучасного мистецтва у Нью-Йорку виділяє всього 35 мільйонів.

Для Шейхи придбання мистецтва на аукціонах – не питання належности до певного прошарку суспільства. Вона намагається зробити свою країну важливим пунктом на мистецькій мапі. Закупівля зокрема європейського чи американського мистецтва – це також спосіб встановити зв’язок між західним та східним світом. Шейха стверджує, що відмінність у культурах не є причиною відштовхувати досвід одне одного. Тому в колекціях Катарських музеїв є і Ворґол, і Гьорст, і Ротко. Часом з країна готова платити за це захмарні суми. Так трапилося з картиною Поля Сезанна «Картярі» у 2011 році. Незалежні дилери хотіли придбати її за 220 і 230 мільйонів. Керівництво Катарських музеїв запропонувало 250 за умови, що це остаточна ціна і продавці не шукатимуть інших пропозицій.

 

 
"Без назви" Марка Ротко

 

Платити за ідею

Парадокс сучасного мистецтва в тому, що часом покупець може заплатити і не отримати мистецький твір. Так трапляється, коли він купує «ідею»або «сертифікат». Прикладом такого твору є «Комедіянт» Мауріцціо Каттелана (той самий банан). Кілька його копій продали за 120 тисяч доларів, і ще дві – за 150. Очевидно, колекціонери й музеї не купили банан і скотч за такі суми. Вони отримали сертифікат, який засвідчував їхнє право, згрубша кажучи, приклеїти будь-який банан і будь-який скотч так само, як це вперше зробив автор, і підписати його іменем Каттелана. Чи можете ви зробити те ж саме? Безумовно. Але це не буде роботою відомого художника.


 
Той самий банан

Важливо, що сам банан не є повноцінним витвором. Під час експозиції його навіть з’їв інший художник, ствердивши, що це перформанс. Фрукт можна заміняти на новий так само, як колись заміняли собак у серіалі «Мухтар». 

 

Тут мало бути зображення Мухтара під скотчем, але ми в найкращих традиціях сучасного мистецтва залишили ідею словами

 

Витвір — це все дійство загалом. Те, що люди приходили робити світлини з бананом, митець вирішив його з’їсти, а користувачі в інстаґрамі переробили твір Каттелана на свій манір — це і є повноцінним висловленням Мауріцціо. З одного боку, він висміює те, наскільки абсурдним є зараз сучасне мистецтво. З іншого – засвідчує одну з головних його рис: залученість. Сучасне мистецтво не існує без глядача: воно перебуває з ним в одному просторі і часто ґрунтується на його реакціях, діях і присутності.

 

То хто все-таки встановлює ціну?

Аукціони оголошують початкову вартість картини, але часто до рекордних, «феноменальних» і «захмарних» цін, про які згодом пишуть у медіа, її доводять самі колекціонери. Людське бажання належати до певної ланки суспільства, чи показати витвір мистецтва друзям, чи стати причетним до сучасного абсурдистського перформансу спонукає покупців змагатися за право володіння певним твором. Люди самі створюють правила на арт-ринку і самі за ними ж грають. Втім, хто сказав, що це погано?

Тетяна Кулик