Записки французького самашедшого: Теодор Жеріко

У Теодора Жеріко не вийшло “посадити дерево, збудувати хату, виростити сина”. Натомість, він купив коня, написав відрубані голови і помер у тридцять три. А ще став першим французьким художником-романтиком, зруйнував класичні канони, збрив волосся і розгнівав паризький бомонд. Жеріко був бунтівним, божевільним і геніальним. А ми з’ясовуємо, що, де та навіщо він писав.

Татів пустунчик, мамин красунчик Теодор Жеріко

Молодший лейтенант, хлопчик молодий

"Офіцер імператорських кінних єгерів"

Чи, радше, офіцер. Сильний представник імператорської гвардії, який йшов у атаку. “Офіцер імператорських кінних єгерів” була підсумком навчання 21-річного Жеріко у майстерні художника П’єра Герена, учня Жака Луї Давида. Той був затятим класицистом і підопічних навчав писати так само: чітка композиція, відсутність видимого мазка та яскраві світлові акценти. Все максимально довершено, чітко та “вилизано”. Ця класична правильність аж ніяк не підходила імпульсивному Жеріко — його картини були енергійними та рухливими. Мазки в Теодора були настільки густими, що йому дали прізвисько “le patissier”, тістоміс.

На цю картину Жеріко надихнула подія, яку він побачив на вулиці:  під час грози наляканий кінь встав дибки. Цей образ вразив художника і став основним у його дебютній роботі. “Офіцер кінних єгерів” — це не потрет конкретного військового, а символ Французької імперії, яка тоді шляхом безлічі перемог здобувала владу над Європою. Попри тривогу коня, чоловік зберігає спокій і готовий далі йти в бій, як і вся гвардія Наполеона. Вже тут Теодор порушив класичні канони і зробив картину без рисунка. Він одразу писав олійною фарбою по полотні. У фактурі та оздобленні Жеріко намагався наслідувати Рубенса — фламандського митця епохи бароко, відомого через яскравість та “декоративність” картин.

Картина Рубенса

1812 року Жеріко представив картину “Офіцер імператорських кінних єгерів” на Салоні та отримав золоту медаль. Вона возвеличувала армію та її перемоги, а французькому бомонду це було до душі. 

Через два роки ситуація в країні змінилася, а з нею і творчість Теодора. Після поразки під Бородіно велич Франції поступово згасала. Наполеон зрікся престолу, війни були завершені, до влади повернулася династія Бурбонів. Жеріко виставив на Салоні 1814 року нове полотно — портрет “Поранений панцерник”. Герой картини вже не був спокійним військовим, налаштованим на бій. Тепер він сперся на коня й понуро шкутильгав з поля бою. Панцерник знову символізував Францію, тільки не в найкращі часи.

"Поранений панцерник"

Стиль художника також змінився: на відміну від густого мазка та “рубенсівського” колориту “Офіцера”, “Панцерник” був більш спокійним та класичним. Загальна атмосфера роботи апелювала не до захоплення глядачів, а до їхнього відчаю. Жеріко як перший романтик знайшов мету своїх картин — викликати емоцію. Втім, возвеличувати таку роботу французька публіка не захотіла. Колорит Жеріко назвали похмурим і чорним, а коня почварним. 

Одна мертва голова — добре, а дві — ще краще

Після провалу на Салоні пригнічений Теодор рятувався службою в армії та любовними інтригами. Для останніх він обрав дружину свого дядька, що спричинило скандал, і молодий художник утік до Італії ховатися від пліток і писати картини. Там він копіював Караваджо, захоплювався Мікеланджело і проводив час то в Сикстинській капеллі, то на кінних змаганнях.

Кінні змагання в Римі

Повернувшись з Італії, Теодор взявся за написання свого найграндіознішого полотна — “Пліт медузи”. Ця картина розповідала реальну історію про 150 людей з фрегату “Медуза”, яких капітан після кораблетрощі залишив напризволяще у морі. Через тринадцять діб після трагедії на плоті було вдесятеро менше осіб. Вони пережили шторми, бунти та акти канібалізму, доки дочекалися порятунку. Більше про передісторію створення картини ми розповідали на нашому телеграм каналі.

Пліт Медузи

Для “Плоту медузи” Жеріко придбав найбільше полотно, яке міг знайти в Парижі, збрив волосся, щоб не ходити на тусівки (лисі голови були лише у каторжників, тому така зачіска вважалася неприйнятною), та потоваришував зі студентами-медиками із лікарні поблизу. Він просив їх приносити у майстерню відрубані кінцівки та голови, щоб писати ескізи до картини, а сам навідувався у шпиталі та морги. Жеріко хотів якнайкраще передати жах і трагедію “Плоту медузи”. На передньому плані картини зобразив мертві тіла, щоб викликати у глядачів відчуття відрази та адреналіну (популярний прийом серед романтиків). Натурниками для Теодора стали не лише мертві голови, але й очевидці подій — члени екіпажу, які були на плоті, погодилися позувати.

Звичні декорації майстерні Жеріко

Компанія Жеріко під час написання картини

 Подарунки від студентів-медиків

Сюжет “Кораблетрощі” (так спершу називалася картина) також мав політичний підтекст. Трагедія з плотом “Медуза” трапилася за кілька років до того, як Жеріко написав картину. У суспільстві досі активно обговорювали недбальство влади, яка не покарала капітана. Публіка розуміла, що картина Жеріко не про аби-який корабель, а про Францію, яку під новим керівництвом чекає доля плоту.

Монархічній еліті цей жест Теодора не сподобався. Мовляв, як він взагалі посмів звернути увагу на безвідповідальність та корупцію, через яку капітан отримав можливість плавати? Жеріко забрав картину з Франції і поїхав до Лондона: дивитися на тамтешніх художників, заводити романи зі старшими жінками і підкорювати англійців. Вони, на відміну від французів, були в захваті від Теодора: “Пліт Медуза” побачило більше п’ятдесяти тисяч людей.

Естетика божевілля

Ще до поїздки в Англію у Жеріко діагностували “меланхолію”, тобто депресію. Тоді він був у центрі світського скандалу, бо вже згадана дружина дядька народила від Теодора сина. Байструка віддали до притулку, а жінку відвезли світ за очі. Жеріко ж утік у Лондон. Після подорожі його стан не покращився. Його лікував відомий психіатр Етьєн-Жан Жорже, який працював у шпиталі Сальпетрієр. Там Теодор знайшов сюжет для нової серії картин — портретів божевільних.

Лудоманка, тобто залежна від картярства

Він зображав людей, які страждали “мономанією”, тобто зацикленням на чомусь одному: картярстві, педофілії, заздрощах тощо. 

Цей чоловік вважав себе Наполеоном

Чоловік, хворий на "любов до дітей"

Революційним у роботах Жеріко було те, що він вирішив написати пацієнтів Сальпетрієру так, як писали вельмож і монархів. Портрети могла собі дозволити лише еліта. Художник не робив їх карикатурними і не намагався налякати. Просто писав, як людей, попри те, що “божевільних” тоді за таких не вважали — суспільство було переконане, що разом з розумом вони втратили людяність. Їм не давали одягу, погано годували та ставилися, як до тварин. Зараз збереглося лише п’ять із цих потретів. Їх не хотіли брати до музею, власником картин став лікар Жорже, а згодом – його інтерни. Для публіки Жеріко був таким ж божевільним, як і герої його картин.

Клептоман

"Гієна Сальпетрієру". Цю жінку називали так за надзвичайно прикрий характер, вона не могла спокійно сидіти, коли хтось добре ставився до людей поряд з нею

Князь Олег по-французьки

Кінні скачки

Пристрастю життя Теодора були коні. В юності він з друзями захоплено спостерігав, як гвардія Наполеона поверталася з походів. Тільки, якщо інші хлопчаки дивилися на військових, то Жеріко був у захваті від коней. Він обожнював їздити верхи, малював у конюшнях, а спадок матері витратив на породистого жеребця та курси живопису Карла Верне. Цього художника вважали майстром у зображенні коней. Втім, Теодор скоро розчарувався і сказав, що один його скакун здатен з’їсти шість Верне.

Кінні перегони в Епсомі

Одна з найвідоміших картин Жеріко — “Кінні перегони в Епсомі”. Теодор написав коней, які скачуть галопом, для фаната кінських перегонів, у якого жив у Лондоні, щоб заплатити за квартиру. Аж після винайдення фотографії стало зрозуміло, що тварини тут зображені анатомічно неправильно. 

А так коні насправді скачуть галопом

Приказка каже, що з доброго коня не шкода і впасти. Можливо, цим керувався і Жеріко, коли 1824 року взяв участь у скачках. Він покалічився, але відмовився обробити рану. Почалося запалення, і Теодор помер у тридцять три роки.

Коли Жан-Луї Давид на Салоні 1812 року побачив “Офіцера” Жеріко, то здивувався, бо ніколи не бачив такого мазка. Він не помилився: Теодор був першим у своєму роді. Його енергійність, динамічність та зосередження на емоціях започаткували епоху романтизму, зруйнували канони французького живопису та надихнули Ежена Делакруа на “Свободу на барикадах”. А нам дали свободу творити навіть тоді, коли всі думають, що ми збожеволіли.

Кулик Тетяна