Знову завірюха: сніг у живописі споконвіків і сьогодні

Снігу важко дочекатися в реальності, але легко знайти в мистецтві. І як тло, і як ключовий персонаж він додає роботам живописців святкової містерії. Розповідаємо, чому до Брейгеля ніхто не писав сніг і скільки кольорів лапатого було в Кандинського.

До XV століття західні митці майже не писали зимові пейзажі. Сніг був лише як тло для релігійних сюжетів. Одне з перших його зображень з’явилося в 1416 році в рукописі “Розкішний часослов герцога Беррійського”. У манускрипті є цикл мініатюр-календарів “Пори року”, де зображено типові щомісячні заняття селян. 

На сторінці з лютим бачимо селище, вкрите снігом. Автор мініатюри Поль Лімбург прибрав стіну, щоб ми зазирнули всередину. Там троє людей сидять біля полум’я. Двоє селянок без крихти сорому оголили ноги, щоб швидше зігрітися. Їхня пані відвернулася, аби не бачити “неподобство” та підняла плаття не вище за литки.

“Розкішний часослов герцога Беррійського”. Мініатюра "Лютий"

Під час Північного Ренесансу, коли Відродження поширилося в країнах на північ від Італії, протестантські держави відмовилися від релігійних сюжетів. Митці відкинули зайвий патос середньовічних постулатів. В їхній свідомості закріпився пантеїзм – віра, що Бог є, але це не особистість, а енергія, що пронизує природу. У цей час популярними стали пейзажі. 

Першу “сніжну” картину написав Пітер Брейгель Старший у 1565. Це “Мисливці на снігу” (про неї детально читайте тут). Її часто використовують на різдвяних листівках, але з зимовими веселощами вона має мало спільного.

Пітер Брейгель Старший. "Мисливці на снігу"

У XVI-XIX сторіччях у Європі було похолодання, відоме як Малий льодовиковий період. Люди відморожували кінцівки й вмирали від холоду, замерзлі птахи падали на землю. Зима 1564-1656, коли були написані “Мисливці на снігу”, вважається однією з найхолодніших в історії. Ми бачимо, як мисливці на картині втомлено повертаються додому, вполювавши одну лисицю. На другому плані містяни гріються біля вогнища. Лише тло свідчить про спалах надії: селяни встановлюють ринки та ковзанки на вкритих льодом озерах і грають в ігри, схожі на хокей. 

Сніг став стилем життя та новим жанром для митців, а Брейгель – першим, хто зробив зиму частиною серйозних мистецьких робіт. Сніжні пейзажі мати попит, тому їх продовжив писати і його син, Пітер Брейгель Молодший.

Пітер Брейгель Молодший. "Зимовий пейзаж із пасткою для пташок"

Період романтизму став 15 хвилинами слави для снігу, адже зима вважалася вдалим часом для меланхолії та рефлексії. Митці часто зверталися до неї в картинах. Завдяки цьому прославився німецький художник-пейзажист Каспар Давид Фрідріх.

Його пейзажі – не просто зображення природи. Кожне полотно має своє емоційне забарвлення. В спогляданні природи Фрідріх бачив постійні спроби людини возз'єднатися з Богом та усвідомлення власної самотности у світі. 

Придивіться до “Зимового пейзажу із церквою”. Біля каменя сидить чоловік. Він відкинув милиці та тримає долоні в молитві перед хрестом, який спирається на дерево. Образ церкви повторює силует ялинки. Символізм роботи в постійній недосяжности вічного для земної людини.

Каспар Давид Фрідріх. "Зимовий пейзаж із церквою"

Найважче зимові пейзажі давалися імпресіоністам. Вони започаткували писання картин на пленерах, а не в студіях (з французьскої en plen air – “на відкритому повітрі”). Заради сніжних пейзажів вони проводили години на морозі та тримали пензлі обмороженими пальцями. Писати треба було швидко й без деталей, інакше митець закінчував би картину наступного дня, коли світло було інакшим.

Серед сучасників Клод Моне був відомий передовсім як автор зимових пейзажів. Це почалося з однієї незвично холодної зими в Франції. Річка Сена, біля якої жив митець, вперше за багато років замерзла. Так Моне написав серію “Танення льоду”.

previous arrow
next arrow
Slider

Моне любив використовувати яскраві світлі кольори, щоб передати чисте зимове повітря. Його пейзажі рідко були “порожніми”. Він додавав будівлі чи інші об’єкти, щоб прив’язати картину до місця і часу і схопити момент.

previous arrow
next arrow
Slider

П’єра-Оґюста Ренуара, ще одного імпресіоніста,  важко назвати прихильником зими. На відміну від інших представників течії, він майже не писав зимові пейзажі та часто казав, що погано витримує морози. Один з небагатьох винятків — картина “Ковзанка в Булонському лісі”.

П'єр-Оґюст Ренуар. “Ковзанка в Булонському лісі”

З еволюцією мистецьких напрямів і рухом до абстракціонізму, палітра зимових пейзажів змінювалася. На початку XX сторіччя світ познайомився з орфізмом – мистецьким напрямом, який виводив на перший план динаміку та гармонію кольору. Одним із ключових орфістів був Василь Кандинський. 

previous arrow
next arrow
Slider

На початку своєї кар’єри він багато експериментував з палітрою. Тоді Василь жив у горах і писав багато пейзажів. Митець захоплювався теорією кольору і в роботах вчився поєднувати яскраві барви.

Яскравою зиму бачив і абстрактний експресіоніст Джексон Поллок (про нього ми писали тут). Використавши авторську техніку “спонтанного автоматизму”, намагався фарбою передати своє враження від зими.

Джексон Полок. "Зимовий ритм"

За всю історію мистецтва сніг показували різним – від холодного і жорстокого до яскравого і натхненного. Втім, є одне спільне в усіх роботах. Незалежно від сюжету, для митця сніг символізує передовсімемоцію, спогад, момент. Тому не сумуйте, якщо у вас досі не впало нічого, крім дощу. Краще колекціонуйте зимові враження, вдягайтеся тепло та читайте Пусто.