Матеріали з рубрики: Диявол

Образ чорта з’являвся у живописі різних епох і культур: від середньовічних християнських мініатюр до автопортретів Жана-Мішеля Баскії. Він уособлював спокусу, гріхопадіння, відторгнення і навіть жіночу сутність. Розповідаємо, хто такі чорти, де їх шукати і як вони еволюціонували від чудовиськ з чорними рогами до маскулінних м’язистих юнаків.

 

Втікаємо від кровожерливих пащ

Шайтан, Сатана, Люцифер, Диявол — ви й самі знаєте, як його називати (чи навіть маєте свої варіанти). Перші його зображення з’явилися близько ІХ століття. До цього християнські митці намагалися уникати такого образу: живопис уособлював божественне світло і милосердя. Перші зображення “чорта” можуть здатися нам нетиповими: у нього ще немає характерних рогів чи хвоста. Натомість це величезне чудовисько, яке своєю пащею “забирає” людей під землю. Це створіння уособлювало водночас і Сатану, і Пекло.

 

 

У вигляді дивного звіра можна побачити Диявола на триптиху Ієроніма Босха “Сад земних насолод”. Тут він зображений, як монстр із пташиною головою, який “пожирає” грішників. На ногах у Сатани видно мідні жбани — так художник натякає: після падіння з Небес Диявол шкутильгав.

 

Фрагмент з триптиху Ієроніма Босха

 

На фресці італійського художника Джованні да Модена “Пекло” він зображений у схожому, але менш карикатурному амплуа. Втім, можна побачити спільну рису: Диявол пожирає людей. 

 

"Пекло" Джованні да Мадона

 

В “Апокаліпсисі” Івана Богослова Сатана описаний, як дракон, тому його часто зображали й у такому образі. Таким ми його бачимо, наприклад, на мініатюрі з манускрипту ХІV століття. Позаду за чудовиськом сидить син Диявола, себто Антихрист. Художник вирішив намалювати і йому, і дракону німби, таким чином натякнув, з одного боку, на втрачене Люцифером місце поряд з Богом і на те, що Антихрист намагатиметься видавати себе за Ісуса Христа.

 

Мініатюра з манускрипту

 

На деяких картинах можна побачити чорта з рогами й копитами у відображенні дзеркала. Жінок у Середньовіччі лякали, що, якщо вони довго милуватимуться собою, то побачать сідниці Сатани.

 

Фрагмент з триптиху Ієроніма Босха

 

Озлоблюємося на жінок та мавп

Ще одним середньовічним “атрибутом” Диявола були мавпочки. Ми не знаємо, чому церква так озлобилася на цих звіряток, але їх вважали уособленням гріхопадіння та хтивости. Часто їх навіть зображали поряд зі змієм на сценах спокушання Єви. 

 

Корнеліс вас Гархем "Гріхопадіння"

 

До речі, у цьому сюжеті не завжди фігурував змій. Часом замість нього як Диявола зображали жінку, адже та також уособлювала гріхопадіння.

 

 

Викликаємо джинів

В ісламській культурі є свій аналог Люцифера  — Ібліс. Його також зображають з рогами та хвостом. Він, як і в Біблії, не захотів вклонятися перед людиною, і через це був вигнаний Аллахом. Ібліс сказав, що він “створений з вогню”, тому не возвеличуватиме Адама, створеного з глини, адже вогонь возвишається над глиною. Від нього з’явилися джини, яких в мусульманській культурі називають “шайтан”. Цікаво, що це аналог древньоєврейського “сатан”, від якого походить слово “Сатана”. Джинам надавали людських рис. Вважалося, що вони навіть можуть бути прихильниками інших, себто неправильних, релігій, наприклад християнами чи іудеями

 

 

 

Співчуваємо чорту (але тільки живописному)

Після “Фауста” Гете образ Диявола почали романтизувати. Ще в епічній поемі “Втрачений рай” автор Джон Мільтон зобразив Сатану з привабливого, ледве не симпатичного для читача боку. Так само і в Гете Мефістофель здається нам харизматичним, а Фауст не сприймається, як негативний герой, що потрапив від вплив Люцифера.

Так змінився й образ Диявола в живописі. Зі страшного чудовиська з копитами, рогами чи кількома головами він почав набувати людських рис. Спершу частково, як на картині нідерландського художника Якоба Баккера “Останній суд”. Попри те, що митець написав багатьох демонічних фігур, основною вважається створіння в центрі картини. Сатана тут вже має людське тіло, але ще залишає риси чудовиська на обличчі.

 

Якоб де Баккер "Останній суд"

 

Зачаровуємося Дияволом

Церкві не подобалося, що Диявол стає все більш і більш привабливим. Духовенство хвилювалося, що таке зображення Сатани може спантеличити прихожан і викликати у них симпатію до Люцифера. Через це, наприклад, їз собору святого Павла у Льєжі, Бельгія, було вилучено скульптуру Жозефа Гефса “Ангел зла”. Його брат Гійом, також скульптор, згодом зробив нову, “менш чарівну”.

 

 

 

Шукаємо Диявола в собі

Не класичним живописом єдиним. Сучасні художники також зверталися до образу Луцифера у своїх роботах. Так, наприклад, робив Жан-Мішель Баскія, про якого ми вже розповідали тут.  Одна з найвідоміших картин художника на має назви, але її часто кличуть “Диявол”. Критики вважають, що тут митець зобразив сам себе: його чорт має водночас бешкетний і безвихідний вигляд.

 

 

Чорти є. Стражденні, бешкетні, недолугі, з розкритими пащами, кухлями на ногах і владою в руках. Чи будуть вони лише на живописних на полотнах, чи у наших життях — вирішувати нам.