Матеріали з рубрики: Леонардо да Вінчі

“Мона Ліза” – хороший бренд. Ця картина – вигідна бізнес-стратегія, яка гарантує прибуток, бо усмішку жінки знають всі. Вперше з’явившись у Луврі у ХІХ столітті, вона з високого мистецтва стала кітчем: Марсель Дюшан домалював Лізі вуса, Енді Ворлог її її розтиражував, а Сергій Параджанов просив усіх знайомих надсилати вирізки з нею. Втім, Леонардо да Вінчі недолюблював це полотно, бо зробив його на замовлення, коли меценати не могли його підтримувати. Митець обожнював свою ранню роботу – “Тайну вечерю”, з якої й почалася його репутація відомого митця. З’ясовуємо, чому ця фреска важливіша за “Мону Лізу” і як да Вінчі став авангардистом.

 

Леонардо ніколи не став би знаним, якби після смерти коханець Салаї не розпродав багато його полотен. Потім вони перейшли в приватні і публічні галереї. Проте, це лише невелика частина робіт, які митець взагалі завершив. За життя да Вінчі був невдахою, бо повільно працював і часто не закінчував роботу, через що йому було непереливки. Про те, як Леонардо кидав майже всі проєкти на пів шляху, психував і грюкав дверима на знак мелодраматичного прощання із замовниками, можна прочитати в книзі Росса Кінга “Леонардо і Тайна вечеря” від видавництва ArtHuss. За інформацією з книги написаний і цей матеріал.

 

"Тайна вечеря" (повна фреска)

 

Як би там не писали в мотиваційних книгах, що ліниві і повільні люди ніколи не стають геніями, да Вінчі тому заперечення. Як-не-як нині він культовий митець. Тож, якщо ви раптом проводите літо байдикуючи (в роздумах), то для вас ще не все втрачено. 

 

Леонардо довго вечеряє

 

Леонардо да Вінчі хотів бути інженером, конструювати катапульти та апарати для захисту міст. У його плани входило податися на службу до вельможі, щоб представити свої креслення зброї та розробки пристроїв. Міланський правитель Лодовіко Сфорца найняв да Вінчі, бо йому сподобалися красиві лінії на кресленнях. Проте, замість створення проєктів зброї Леонардо довелося перефарбовувати стіни в покоях, робити декорації для вистав і розчаруватися у мрії стати військовим інженером. Єдине, що тішило митця, – замовлення зробити найбільшу статую вершника (батька Лодовіко Сфорци, який завоював престол незаконно) на коні. На неї знадобилося близько 150 тонн бронзи. Леонардо був повільним і робота, яка мала б зайняти рік, не була завершена навіть за декаду. До того часу на Мілан напали французи, і всю бронзу, яку надали йому, переплавили на катапульти. Їх конструював не Леонардо. Отак доля поквиталася з мрією митця.

ескізи статуї бронзового коня
Ескізи до статуї

Впродовж десяти років, коли Леонардо страждав над бронзовим вершником, Лодовіко Сфорца засипав його різноманітними завданнями: малювати герби, створювати нові декорації, робити ілюстрації для книг, писати портрет коханки правителя (та сама “Пані з горностаєм”). Митцю тоді було майже 40, його мучила криза середнього віку та й невеликі доручення давалися йому важко – він постійно пропускав реченці. Лодовіко Сфорца злився, але нікого кращого не міг знайти. 

 

Після чергового незавершеного полотна на замовлення, митця запросили зобразити Тайну вечерю в трапезній домініканського монастиря. Чому невдаху і майже безбожника Леонардо, який ніколи в житті не писав фресок, покликали розписати стіну священним сюжетом – Росс Кінг дає на це кілька відповідей. І ні, це не тому, що да Вінчі, як і домініканські монахи, був вегетаріанцем.

 

Леонардо вечеряє не так, як усі

 

Да Вінчі був ексцентричним: носив рожеві капелюхи, сріблясті накидки і довгу бороду, що в Італії тоді було моветоном. Він також не вживав м’яса і риби, натомість обожнював кукурудзу, яку щойно лиш завезли з Америки. Жага Леонардо бути не таким, як усі вилилася й в мистецтво: тут він також начудив.

 

Монахи домініканського ордену замовили у митця фреску, що зображала б епізод з Христового життя – Тайну вечерю. В усіх італійських монастирях такий розпис був у трапезних, щоб монахи могли відчути, наче вони вечеряють разом зі святими. Напевно, домініканці не звернули увагу на те, що Леонардо – невдаха з купую незавершених робіт. І, тим паче, на те, що він збрехав у своєму резюме: да Вінчі ще ніколи не писав фрески. На свій страх і ризик митець взявся за роботу.

"Пані з горностаєм" – портрет коханки Лодовіко Сфорци, над яким Леонардо працював у перерві між статуєю бронзового вершника і "Таємної вечері"

Живопис на стіні та на полотні дуже відрізнявся за технікою виконання та використання фарб. Щоб написати фреску (а Леонардо надали стіну розміром чотири з половиною метри висоти і майже дев’ять ширини), треба спочатку ґрунтувати поверхню купу разів токсичними розчинами. Потім потрібно змочувати невелику частину стіни і розмальовувати її тиньковими фарбами: це фарби на основі вапна, тобто, коли вони висихають, стають тьмяними. Та й кольори були обмежені до базових. Змішувати їх, щоб отримати різні відтінки, було заборонено, бо така тинькова фарба найшвидше відпадає від стіни. Леонардо спочатку спробував писати в такій техніці, але за два дні кинув роботу розлючений тим, що фарба висихає раніше, ніж він домальовує фрагмент.

 

Монахи просили його повернутися до роботи (бо їм самим було незручно, що в їхній трапезній тхне хімікатами і вапном), та Леонардо погодився лише написати фреску іншим способом. Яким саме, він ще не знав. Минали місяці роздумів, допоки митець не вирішив піти найлегшим шляхом: написати фреску тією самою технікою, що й полотно, тобто використовувати олійні фарби.

 

І не дарма так вирішив. Результат був приголомшливим, бо вперше фреска палала яскравими кольорами, які не тьм’яніли, коли висихали. Та не одними барвами епатував Леонардо.


Апостол Андрій показує, що він тут ні до чого

 

Леонардо вечеряє не тим, чим усі

 

На фресках із сюжетом Тайної вечері завжди зображали, як Іоан лежить на грудях в Ісуса, а той лиш готується розповісти про зраду. Це ідилічний епізод, наповнений спокоєм та розслабленням, який пасував мирній трапезі монахів. Саме такий кадр митці вичитували з Євангелій від Марка і Матвія. Проте й тут Леонардо проти всіх.

Сонний Іоан слухає бурчання Петра

 

Да Вінчі, який до роботи над фрескою взагалі ніколи не читав святі тексти, вподобав Євангеліє від Луки, який говорить про Тайну вечерю в більших деталях, ніж Марк і Матвій. Тому на своїй фресці, яка вже й так була революцією в живописі, бо зроблена олійними, а не тиньковими фарбами, Леонардо зобразив інший момент. На роботі митця Ісус вже розповів про зраду і вказує правицею на руку Іуди, яка тягнеться за хлібом. А Іоан з переляку встав з грудей Христа і сонно слухає обурення Петра. Всі інші апостоли також збентежені: це зображено в їхніх динамічних позах. У одному трактаті про живопис Леонардо казав, що художник повинен писати “дві головні речі: людину та її наміри. Перше – легко, а друге – важко, адже передавати це треба через жести й рухи тіла”. Щоб показати це саме обурення та страх, Леонардо надав позам апостолів динаміки. Людей кінця XV століття це шокувало.

Фрагмент "Тайної вечері"

 

Фресці “Тайна вечеря” більше 500 років: нині збереглося лише 20% від оригіналу. Вона почала обсипатися вже за 20 років після закінчення у 1498-у. Відтоді фреску постійно реставрували, замальовували або підміняли її частини, як наприклад, руку Петра перетворили на буханку хліба, а ногу Тадея – на ніжку столу. Загалом, ми точно не знаємо, який вигляд мала “Тайна вечеря”. Нині маємо лише невелику її частину і купу недостовірних копій (Воргол і тут попрацював).

 

Як повечеряти разом із Леонардо

 

Знатися на живописі – це не тільки слідкувати за інстаграмом НХМУ. Цікавитися ним – це не тільки робити світлини в Пінчук Арт-центрі. Любити його – це не тільки знати про авангардистів і “Чорний квадрат”. Адже поняття “авангард” (або  передове мистецтво) було притаманне всім часам, не тільки ХХ-у століттю. Авангард – це те мистецтво, яке відкриває щось нове і творить інакше. Леонардо да Вінчі, чиє ім’я затерте до дірок, писав не тільки дивні усмішки і християнські сюжети. Митець був першовідкривачем у багатьох сферах живопису: від створення інноваційних технік та застосування нових фарб до всього іншого, про що розповідає Росс Кінг у книзі “Леонардо і Тайна вечеря”. Любити, цікавитися, знати живопис – це ще й читати про нього дослідження. Що ми і радимо робити.




Олексій Гаврилюк