Матеріали з рубрики: Постмодернізм

Бути автором бестселерів складно. Але весело. Можна, наприклад, звільнитися з роботи, любити вигаданих людей і тривожитися через уявні ситуації. Якщо два пункти вже у вас в кишені, то інші п’ять допоможе знайти і втілити Джон Фаулз. Розбираємося, як він зазнав успіху в авторському пораднику від редакції Пусто.

 

Пролог

 

Джон Фаулз – людина, чиє життя легко можна було б екранізувати. Це була б спокійна, неквапна стрічка з дотепними жартами та нескінченними розмовами про мистецтво та філософію – щось у стилі Джармуша. 

Тут були б кадри зростання в родині, де з Пікассо хіба кепкували й називали “отим хлопцем, який зовсім не вміє малювати”, що, зрештою, засмучувало маленького Джона. 

Тут було б захоплення французькою літературою, короткочасна військова служба та тривала викладацька кар’єра. 

Ми б насолоджувалися краєвидами південної Англії та соковитими, сповненими сонця, пейзажами острова Спецес, що в Греції. Саме в цих широтах ми спостерігали б становлення іще одного класика англійської літератури, його роботу над романами, які стали  культовими – “Колекціонер”, “Маг”, “Дружина французького лейтенанта”. 

 

 

Критики протягом усієї стрічки називали б його тексти занадто претензійними чи ускладненими, а письменник би вважав  цих критиків обмеженими. Романи тим часом ставали б бестселерами та включалися до університетських літературознавчих програм – а таке поєднання, як відомо, радше виняток, ніж правило. 

Герой цієї стрічки врешті б виявився страшенним самітником:  його винятковий письменницький талант поєднувався з постійним прагненням одинокости та любов’ю до споглядання. Усі би дивувалися, багато говорили й ще більше думали про причини цієї ізоляції, але пояснити були б не в силах.

Так могло би бути, якби ми знімали стрічку про Фаулза. А про те, що саме означає жити, як він, читайте далі. 

 

Порада №1: Ніколи всерйоз не мрійте бути романістом

 

“Насправді я ніколи по-справжньому не хотів бути романістом. Мені завжди хотілося писати (саме в такій послідовності) вірші, філософські трактати і лише потім – романи,” – говорив письменник. Фаулз був щиро переконаний у тому, що роман – явище надто абстрактне, а романіст – письменник, який безпосередньо бере участь у створенні цього явища, а значить – мислить абстрактно, має туманні погляди. Нашому автору асоціювати себе з цими речима було не надто приємно. Втім, він сам писав: “Моєю головною метою завжди було і залишається бажання змінити суспільство”. Саме це Фаулз і намагався робити у своїх текстах, досить неохоче називаючи їх “романами”.

 

 

Порада №2: Покиньте роботу

 

“Я займався роботою, яку по-справжньому ніколи не зміг би полюбити тому, що боявся закохатися в неї по вуха і вічно скніти серед мільярду печальних, блідих інтелігентів, тих, що усе життя плекали доволі непевні літературні амбіції, але так ніколи і не змогли їх втілити в життя” зізнавався Фаулз. Спойлер: перший роман письменника, “Колекціонер”, виданий у 1963 році, одразу став бестселером, тому лишитись в компанії “печальних, блідих інтелігентів” у Фаулза не було шансів. Проте письменник говорив, що “навіть якби мою книжку не прийняли, навіть якби жодна з моїх книжок не була прийнята, я мав би рацію,  влаштувавши власне життя відповідно до свого вибору”. 

Коли він залишав викладання (він викладав в університеті у Пуатьє, Франція, у лондонському Коледжі Святого Фредеріка та навіть у гімназії на грецькому острові Спецес) не мав жодних гарантій. Просто знав, що так правильно: “Я не думаю про себе як про людину, яка кидає роботу, щоб бути письменником. Я кидаю роботу для того, щоб нарешті бути”.

 

 

Порада №3 : Пишіть щодня

 

“Кожного дня я маю щось писати. День, коли я нічого не написав, нудний для мене, ніби безлюдна пустеля” – говорив письменник. Він також часто зазначав, що ніколи не міг ставитися до письменництва як до ремесла чи справжньої роботи в прямому сенсі цього слова, – це завжди було заняття напів релігійне, це був ритуал, сповнений “сумнівів у власній можливості створювати хоч щось”, проте “природній, ніби процес прийняття їжі, або кохання”. 

Фаулз любив писати щодня, але ненавидів себе силувати. Адже бути письменником, на його думку, означало відчувати голод за словами.

 



Порада №4: Будьте атеїстами

 

Фаулз ніколи не відкидав можливість існування божественного, надприродного, того, що неможливо осягнути, пояснити чи зрозуміти. Проте він був атеїстом. І закликав до цього  кожного, хто має почуття власної гідности. Він вважав, що бути атеїстом – один із основних його суспільно-політичних обов’язків. “Навіть якщо Бог є, людству безпечніше поводити себе так, ніби Його не існує” - так говорив Фаулз. Він мав на увазі те, скільки конфліктів та трагедій щоденно трапляється на релігійному підґрунті.

 

Порада №5: Будьте індивідуалістами

 

Іще одне соціально-політичне переконання письменника, якому він ніколи не зраджував, – не належати до жодної політичної партії, до жодного блоку, організації, групи чи школи. Найбільше Фаулз поважав незалежність, індивідуалізм, вміння триматися окремо від усіх можливих суспільних істерій. 

 

 

Порада №7: Любіть тих, кого створюєте, понад усе

 

“Персонажі (і навіть ситуації) схожі на дітей чи коханих: їх потрібно невпинно слухати, леліяти, тривожитися за них, спостерігати за ними, захоплюватися ними” – писав Фаулз.

Він був переконаний, що аби тексти по-справжньому читали людей (саме так і не інакше!), потрібно стати Пігмаліоном і щиро закохатися у все, що створюєте. Якщо  не зумієте цього зробити, жодна інша людина також цього зробити не зможе.

 

Поки ви лише вчитеся користуватися порадами письменника світового рівня, радимо ще й його читати:

 

  • “Колекціонер” – історія, у якій звичайний клерк Клегг, який у вільний час колекціонує метеликів, захоплений красою Міранди, студентки-художниці, вирішує додати її до своєї колекції. Читати, якщо ви втомилися від життя, відчуваєте нестачу натхнення та свободи, захоплюєтеся психологією та мистецтвом. Або якщо вам просто необхідний ковток свіжого повітря. 

 

  • “Маг” – історія знудженого випусника Оксфорду, який вирушає на грецький острів, де потрапляє у вир таємничих збігів обставин та дивних зустрічей. Читати, якщо ви сумували за повною приналежністю до тексту в найкращих постмодерністських традиціях. Дезорієнтованість та почуття постійного обману гарантовані, так само, як і захоплення від того, що таємниці так чи так врешті не лишаються без відповідей.

 

  • “Кротові нори” – автобіографічна збірка текстів письменника, яка по-справжньому розкриває неординарність особистості автора, його поглядів та думок. Читати, якщо захоплюєтеся біографіями, якісним нон-фікшн та хочете дізнатися ще більше про те, чим саме живуть великі письменники.

Аріна Кравченко

Published in Література