Матеріали з рубрики: Фотографія

Одна з найбільших втрат у сфері фотографії цьогоріч смерть німецького фотографа Пітера Ліндберга. Він був першим, хто показав на глянцевих сторінках не ідеальне фарфорове обличчя, а особистість і душу моделі. Він обертав рекламні проспекти на кінематографічні кадри й вважав, що саме чорно-біле зображення найкраще передає характер. Розповідаємо, як не спотворити мистецтво глянцем, а навпаки перетворити модні знімання на концептуальні шедеври. А також про те, які важливі для вдалої світлини підтримка й дружні обійми фотографа. 

 

 

До фотографії    

 

З народження митець чимало (часом вимушено) експериментував. Пітер Бродбек (його справжнє прізвище) народився 23 листопада 1944 року у містечку Лешно, Польща. Через кілька місяців його батьки разом із дітьми залишили будинок через наступ радянських військ. Так хлопець опинився у маленькому німецькому Дуйсбурзі. 

У 14 років йому забракло кишенькових грошей. Він кинув школу й почав оформлювати вітрини  в місцевому супермаркеті хорошим смаком відрізнявся з дитинства. У 18 переїхав до Швейцарії, щоб не потрапити до армії. Та згодом повернувся вступати до Берлінської академії мистецтв. 

Про цей освітній заклад Пітер відгукувався неоднозначно. З одного боку, берлінське життя надихало провінційного хлопця багатьма музеями, театрами і галереями. З іншого всі навчальні пейзажі й натюрморти юнак писав вимушено і не вбачав у них свободи, а отже мистецтва. 

Саме тоді Пітер закохався у творчість Вінсента Ван Гога й, недовчившись, поїхав до Арлю, улюбленого міста кумира. Там майже рік прожив життям вільного художника вечорами писав місцеві краєвиди, а зранку продавав їх на ринку. Коли ж душа митця забажала пригод, подався в автостоп-мандрівку Іспанією та північною Африкою. До Німеччини повернувся вже новий Пітер Бродбек. 

Він вирішив закінчити освіту вивченням вільного живопису в Крефельдському мистецькому коледжі. Під час навчання захопився ідеями концептуалізму (мистецька течія, для якої характерним є переважання ідеї над естетичними чи технічними якостями твору, на засадах концептуалізму будується жанр інсталяції). 1969 року студентські роботи Пітера взяли участь у виставці відомої паризької авангардної галереї Деніз Рене.

Трохи згодом хлопець переїхав до брата у Дюссельдорф, де придбав першу фотокамеру й почав знимкувати.

 

Фотографія    

 

Першими моделями стали племінники юнака. За словами Пітера, саме на їх дитячій щирости й безпосередности він навчився фотографувати. Потому була дворічна робота асистентом дюссельдорфського фотографа Ганса Люкса та відкриття власної студії. У цей період Бродбек став Ліндбергом хлопець випадково з’ясував, що фотограф на прізвище Бродбек вже є. Важко сказати, чи осів би Пітер у західній Німеччині, однак у 1978 році фотографа помітила редакція популярного німецького ілюстрованого часопису Stern, для якого знімали такі модні фотохудожники, як Гельмут Ньютон, Ґай Бурден і Ганс Фойер. Він почав активно світлувати для цього видання і вже скоро мав можливість переїхати до Парижа. Роботи фотографа у Stern сколихнули глянцеву журналістську спільноту, Ліндбергу один за одним почали пропонувати розвороти найвпливовіші міжнародні журнали, серед яких Vogue, Harper's Bazaar, New Yorker, Rolling Stone, Interview.

 

previous arrow
next arrow
Slider
 
 

Митець  докорінно змінив тенденції глянцевих світлин. Його кадри – кадри нового реалізму, у центрі яких опинялася справжня жінка, а не відретушоване віддзеркалення моделі. Вікові зморшки, темні кола під очима, недоліки шкіри чи фігури для Пітера у цьому полягала справжня врода. "Відповідальністю фотографів має стати звільнення жінок, і зрештою, усіх від терору молодості й досконалості" переконував Ліндберг. І до нього прислухалися: зіркові актори, співаки, політики й телеведучі вишиковувалися у чергу, щоб отримати портрет без фільтрів і з мінімумом макіяжу. Фотограф же брався лише за ті проєкти, в яких міг ухопити реальну емоцію та стан людини. 

Феноменом робіт Ліндберга є те, що, попри знімання для фешн-видань, він не надавав значення одягу моделей. Люди в кадрі фотографа переважно в чорно-білому одязі. Саме такі кольори підкреслювали й почуття моделі, й вишуканий стиль. Наприклад, на одному із найвідоміших чорно-білих знімків для американського Vogue 1988 року зображені молоді супермоделі Лінда Євангеліста, Наомі Кемпбелл, Сінді Кроуфорд, Крісті Терлінгтон і Тетяна Патітц у білих чоловічих сорочках. Дівчата не позують, а дуркують і сміються. 

 

 

У 1990 році моделі в цьому ж складі з'явилися на світлині Ліндберга для обкладинки британського Vogue у статичних позах. Однак навіть тут майже без косметики й зі щирістю в очах. 

Попри відразу до гламуру, саме вищезгадану обкладинку 1990-го року журналісти назвали "точкою відліку ери супермоделей", які мали репрезентувати красу й поведінку сучасної жінки. В уявленні фотографа для того, щоб стати дівчиною з обкладинки необхідно було мати не привабливу зовнішність, а, передовсім,  сильний характер, вміння вести за собою та залишатися справжньою.

Ще однією характерною рисою світлин Ліндберга є те, що кожна схожа на кадр із фільму момент, вирваний із руху героя чи героїні. Так, якщо глядач бачить на фотографії жінку, йому має стати цікавою її історія: про що вона думала, коли побачила спалах камери, куди пішла, відзнимкувавшись, і хто чекав на неї вдома. 

 

Одна з найвідоміших китайських акторок Чжан Цзиї на світлині Ліндберга, 2017 р.

 

Пітер не обмежував себе статикою і зняв кілька документальних фільмів. Найвідоміші серед них: “Внутрішні голоси” (1999) про техніку самовираження в театральному мистецтві (фільм переміг у номінації документального фільму на кінофестивалі в Торонто) і стрічка про хореографку і подругу фотографа Піну Бауш (2002).

Фотографу вдалося спіймати в об’єктив чи не всіх найупізнаваніших людей сьогодення від Меган Маркл до Ґрети Тунберг. До речі, герцогиня Сассекська була в захваті від роботи із Ліндбергом, оскільки лише на його кадрах у глядачів є змога побачити природні веснянки Маркл. 

Світлини з бекстейджів роботи фотографа обов’язково містять обійми Пітера із моделями, а сповідальні розмови віч-на-віч були звичним елементом знімального процесу. Так само, як і щира сповнена захоплення похвала, коли митець бачив в об’єктиві потрібний погляд і відчував енергетику моделі.

 

З Меган Маркл на зйомках для Vogue. Photo: Sussex Royal 

 

Порожнеча (чи ні)

 

4 вересня 2019 року на офіційній інстаграм-сторінці фотохудожника з’явилася світлина із білим простирадлом-екраном, на якому був зображений мольберт на тлі безкрайнього морського пейзажу. Під екраном стояв самотній порожній табурет. А під знімком йшлося про те, що у віці 74 років цей світ покинув Пітер Ліндберг: “Він залишив по собі велику порожнечу”. 

 

 

Символічно, що у його акаунті цей пост був єдиним, пов’язаним з особою самого фотографа, а не його моделей. Пітер зневажав не лише ретуш і фільтри. Він не розумів популярності селфі, що передає лише ідеалізований зліпок людини, а не оригінал, її саму.

Роботи митця точно не залишили порожнечу у світі фотографії. Ліндберг нівелював усі стереотипи щодо краси і довів, що світлини до глянцевих модних видань можуть стати шедеврами сучасного мистецтва. Фотознімки художника можна побачити в найвідоміших музеях і галереях світу: центрі мистецтва імені Жоржа Помпіду у Парижі, музеї Тиссена-Борнемісса у Мадриді, Метрополітен-музеї у Нью-Йорку. 

До речі, єдина персональна виставка, куратором якої був сам Пітер, “Нерозказані історії” відкриється посмертно у лютому 2020 року у Дюссельдорфі місті, де зародилася любов Ліндберга до фотографії.

Стася Лісовіна