Матеріали з рубрики: Яків Гніздовський

У митців Кацусіки Хокусая і Якова Гніздовського багато спільного. Обидва всесвітньо відомі художники, які займалися ксилографією та черпали натхнення у природи. Але, попри те, що Хокусай – японець, а Гніздовський – українець, про першого ви точно чули, а про останнього, мабуть, ні. Розповідаємо, хто такий Яків Гніздовський і чому чоловіка, картини якого висіли у Білому домі, не знають в Україні.

Не емігрант, а турист!

Яків народився у сім’ї Якова та Марти Гніздовських і був їх сьомою, наймолодшою дитиною. Він захоплювався малюванням і у 14 років переїхав до Чорткова, де закінчив гімназію, а тоді – до Львова, де навчався у Малій семінарії. 

Яків впевнено позує для світлини у 5 років

Яків жив у гуртожитку і під час одного з обшуків, польська поліція знайшла пропагандивні листівки у його кімнаті. Усіх мешканців кімнати заарештували у зв’язку з підозрою у причетности до діяльности українського підпілля. Яків провів у в’язниці кілька днів, де практикувався у рисуванні. Під час суду присутні були вражені його записниками, в яких були намальовані усі залучені до справи люди. Так на суді (aka першій виставці робіт) Яків не тільки був визнаний невинним, а ще й здобув прихильників.

Серед тих, хто розгледів у молодого Якова хист до малювання, був Андрей Шептицький. Із його легкої руки Яків поїхав навчатися у Варшавську академію мистецтв. В Україну він більше не повернувся. 

Юнак приїхав до Польщі у 1938, навчався, подорожував і мріяв про життя у Римі. Але почалася війна і мріям настав кінець. Він переїхав до Загребу, столиці Хорватії, де продовжив навчання в академії мистецтв. По закінченню навчання переїхав у Мюнхен, у табір для переміщених осіб, де провів п’ять років.

Яків у Мюнхені працює над картиною "Скитальці"

У 1949 році Яків емігрував до США, де і жив до кінця життя. Спершу митець оселився у Сент-Полі, штат Міннесота, але через рік переїхав у Нью-Йорк, останню зупинку його емігрантських мандрів.

Утім, Яків ніколи не вважав себе емігрантом і називався туристом, що переїжджає з країни в країну, часто не з власної волі. Йому хотілося повернутися в Україну, але це сталося аж 20 років по його смерти, коли прах митця перепоховали у Львові на Личаківському кладовищі.

Пошуки себе, творча криза і світове визнання

Першим кроком до світового визнання стала випадкова виставка у Мінеаполісі. Яків тільки-но переїхав до США та знайшов роботу у рекламному агентстві. Випадкова зустріч з незнайомкою-художницею у місцевій кав’ярні закінчилась тим, що Яків відправив дві роботи на виставку в інститут мистецтв. На його здивування, дереворит (гравюра на дошці з дерева) «Кущ» отримав другу премію, про нього написали у пресі, а за кілька тижнів натюрморт «Яйця» був нагороджений на торгово-промисловій виставці. Художник так надихнувся успіхом, що зібрав пожитки, звільнився з роботи та переїхав у Нью-Йорк, щоб бути незалежним митцем.

previous arrow
next arrow
Slider
 
"Кущ" і "Яйця"

Тоді Якову було 35, він переїхав до Нью-Йорка без стабільної роботи, запасного плану і найменшого уявлення того, що робитиме. До всього, Яків був категоричний у своєму баченні незалежности митця і відмовлявся йти на постійну роботу, перебиваючись тимчасовими заробітками.

«Незалежности мистця я тоді не брав у всій її ширині і складності; вбачав її суть передусім у тому, щоб не брати ніякої заробіткової праці, а творити за диктатом власного уподобання і смаку, черпаючи з власних спостережень і переживань. Все інше, включно з життєвими потребами, мало якось наладнатися саме собою»

Але не фінансові труднощі стали головною проблемою художника. Отримавши свободу, він раптом зрозумів, що не має уявлення, що і як йому писати. Востаннє Яків малював ще під час навчання, але відтоді минули роки і тодішні ідеї та техніки видавались йому чужими та нещирими. Яків брав до руки пензля знову і знову, але щоразу його спроби завершувалися розгубленістю та незадоволенням власним творінням. У намаганнях знайти свій стиль, Яків багато працював і у 1954 році відбулась його перша виставка у Нью-Йорку, яка пройшла майже непоміченою у мистецьких колах.

Зрештою, художник переїхав до Парижа, сподіваючись знайти вихід із творчої кризи там. Так і сталося. За два роки Яків взяв участь у багатьох виставках, серед яких було кілька персональних. У Парижі він знайшов не лише вихід з творчої кризи, але і кохання. До США митець повернувся вже одруженим чоловіком, який мав певність щодо своєї роботи.

Автопортрет художника

Відтоді його кар’єра стрімко пішла вгору. У 1962 році Яків отримав премію за дереворіз «Вівця», який став його найвпізнаванішою роботою. У нього було дедалі більше персональних виставок, а тодішній президент США, Джон Кеннеді, придбав дві роботи художника («Зимовий пейзаж» і «Соняшник») для оздоблення свого кабінету. З часом роботи Гніздовського стали виставлятися не лише у США, але і в галереях усього світу змагалися за право їх викупити. Нарешті Яків отримав таку жадану незалежність. Тепер йому не доводилось перейматися через фінансові труднощі і він більше не почувався розгубленим перед полотном, а тому залишалося лише працювати у власне задоволення, що він і робив до смерти.

previous arrow
next arrow
Slider
 
"Зимовий пейзаж" і "Соняшник"

Кукурудза, вівці, дерева: на що звернути увагу?

Якось Яків їхав дорогою попри поле кукурудзи. Він зупинився, як зазвичай робив, коли бачив щось варте уваги,  і почав діставати приладдя з авта. Власнику поля здалось, що цей підозрілий чоловік збирається красти кукурудзу, і вже через три секунди наближався до Якова з рушницею. Через п’ять хвилин вони приязно розмовляли і власник поля подарував Якову кілька качанів кукурудзи, щоб тому було з чого писати. 

"Качан кукурудзи"

Таким був Яків Гніздовський – бачив красу завжди і всюди, зупинявся, щоб зробити замальовку у найнесподіваніших місцях, і зачаровував інших своєю любов’ю до мистецтва.

Яків на початку кар’єри писав людей, але з часом все більше і більше надавав перевагу об’єктам флори та фауни. Творчий доробок митця – не лише гравюри з зображенням природи, а ще листівки, марки, картини, скульптури. Яків створив більше, ніж 400 робіт, які є різноплановими у жанрах та тематиках, але його улюбленою темою залишалося дослідження природи та її мешканців. Його зображення представників флори та фауни деталізовані, такі, що дозволяють поглянути на об’єкт наче під мікроскопом, щоб зрозуміти його суть. Адже це було улюбленим заняттям митця – спостерігати і розбиратися у речах навколо.

Після переїзду в Нью-Йорк художник став одним із найчастіших відвідувачів ботанічних садів міста, а також зоопарку. За його словами, тварини, рослини та інші об’єкти природи були набагато кращими моделями за людей, оскільки рослини ніколи не скаржилися чи втомлювались, а тварини за жменю арахісу готові були просидіти перед ним хоч цілий день.

previous arrow
next arrow
Slider

 

У Якова навіть були улюблені моделі, зокрема, орангутанг Енді, один із найвідоміших жителів зоопарку Бронкса. Енді потрапив туди ще дитиною, а коли виріс, то так розтовстів, що йому стало ліньки пересуватися. Працівники зоопарку залишали йому їжу у різних кінцях вольєру, намагаючись змусити того хоч трохи рухатися, але Енді було байдуже –  їжу йому приносила сусідка Сандра. Так головний біль усіх працівників зоопарку став улюбленим персонажем Якова, бо Енді міг сидіти нерухомо годинами, поки той його малював. Коли Енді помер, адміністрація зоопарку придбала гравюру з його зображенням у митця, і так Енді залишився жителем зоопарку назавжди.

"Енді з зоопарку Бронкса"

Модель його іншої відомої гравюри «Вівця» теж була жителькою зоопарку у Бронксі. А ще черепахи, пінгвіни, індики та безліч інших тварин, рослин та інших об’єктів природи. Не тільки з зоопарку, бо Яків робив замальовки в усіх усюдах, неважливо це було чуже поле з кукурудзою, стадо австралійських овечок або ж соняшник на чиємусь подвір’ї.

"Вівця"

Щодо натхнення: коли митець навчався у Загребі, то захоплювався роботами гравера Альбрехта Дюрера, а коли переїхав до США, зацікавився японською ксилографією. Любов митця до Японії була взаємною і на одну з його виставок приїхали члени японської імператорської родини, а опісля найбільша галерея Токіо викупила всі його роботи з тієї виставки. 

Яків і Україна

Яків покинув Україну у 23 роки, але був активним учасником українських культурних процесів навіть поза її межами. В Мюнхені він працював для українського журналу «Арка», для якого робив ілюстрації та писав статті про мистецтво. У Мюнхені ж написав картину «Скитальці», на якій зображений побут українських емігрантів в таборах для переміщених осіб, які були змушені жити в умовах тісноти і бідности, очікуючи на покращення ситуації. «Скитальці», як і ще кілька ранніх робіт Якова, геть не схожі на його подальші твори. Багатофігурні та гротескні, вони нагадують роботи Пітера Брейгеля Старшого, творчість якого цікавила Якова і про якого він писав статті для «Арки».

"Скитальці"

Одними із його наймасштабніших проєктів в українській спільноті емігрантів було створення іконостасу для греко-католицької церкви святої Трійці в Кергонксоні (місто США, один із центрів скупчення української діаспори) та вітраж з українською символікою для каплиці-мавзолею у концтаборі Фльоссенбург. Також Яків використовував українські народні художні мотиви у своїх листівках і створював поштові марки для організації «Пласт».

Яків помер у 1985 році, а у 1990 році його дружина подарувала українським музеям частину його творчої спадщини (але більшість його робіт все ж зберігаються поза межами України). У 2005 прах митця було урочисто перепоховано на Личаківському кладовищі, 2015 рік був проголошений роком Якова Гніздовського на Тернопільщині, а кілька українських музеїв влаштували виставки його робіт на честь 100-річчя з дня народження. Попри це все, ім’я Якова Гніздовського – не порожній звук лише для колег-митців, мистецтвознавців та представників української діаспори, але не самих українців.  

Роботи Якова Гніздовського зберігаються у найбільших музеях і галереях світу, його творчість описують, як одне з «найбагатших і найоригінальніших здійснень в американськім графічнім мистецтві» та ретельно вивчають  і досліджують у США, Великій Британії та низці інших країн. І нам нарешті теж варто звернути на неї увагу.

Настя Кізима