Матеріали з рубрики: визначити щось за чимось

Запаліть вогники на ялинці, зловіть звук завірюхи за вікном, увімкніть Чайковського, йдіть на вулицю грати в сніжки, писати супрематичний сніг, падати у зелено-сині кучугури… Зрештою, зима у кожного різна. Розбираємося, як художники ХІХ-ХХ століть бачили найхолоднішу пору року та чи можна через колір снігу показати настрій епохи.

Зима японців: засніжені гори та ієрогліфи

 


Уґатава Хіросіге. Сніг на ріці Суміде

 

Уґатава Хіросіге: творець плинного світу та “портретів” природи

Початок та середина ХІХ століття в Японії припали на період Едо. Розвивався театр кабукі, на кожній вуличці відкривалися будинки гейш та чайні. Літературні твори, укійо-сосі, зосередилися на темах авантюризму, пригод та кохання. Живопис укійо-е (в перекладі “плинний світ”, “світ насолод”) – на пейзажах, портретах гейш та інших побутових темах. Одним з найвідоміших представників цього жанру був Уґатава Хіросіге, автор численних гравюр із майстерними зображеннями фауни та флори. Художник сповнював пейзажі емоціями, немов “додавав своїм роботам життя”, через що його назвали “портретистом місцевості”. В середині ХІХ століття японське мистецтво почало поширюватися в Європі. Роботи Хіросіге захопили імпресіоніста Клода Моне, який багато в чому перейняв його манеру зображення природи, а дві гравюри із серії “100 відомих видів Едо” висіли у майстерні Вінсента Ван Гога.

 

Зима імпресіоністів: пастель, червоні будиночки, Belle Époque

Останні десятиліття ХІХ століття, на вулицях Парижа – католицьке Різдво, люті морози і Сена, покрита кригою. Розквіт Прекрасної Епохи – період розвитку, прогресу, миру. У театрі Ліна Кавальєрі зачаровує своїм сопрано, французи поспішають додому, щоб покласти під ялинку лускунчика чи подарувати святкову листівку з фотографією балерини Клео де Мерод.

 


Сніг в Аржантей. Клод Моне

 

Прекрасна Епоха була періодом розквіту для мистецтва та імпресіоністів зокрема. Їхня зима – це казкові пейзажі французької провінції та сусідніх холодних країн. Клод Моне, наприклад, обожнював Голландію і Норвегію.

 

У імпресіоністів сніг рожевий, блакитний, жовтий, пурпуровий, бузковий, але ніколи не просто білий. Ці художники зображали зимові пейзажі такими, якими вони їм видавалися у певний час дня та за певного світла. Так, “Зима в Монфуко” Каміля Піссарро – зелено-блакитна;

 


Зима в Монфуко. Каміль Піссарро

 

“Лавакур, сонце і сніг” Клода Моне – жовто-фіолетовий, як і зимові “Копиці сіна”;

 


Лавакур, сонце і сніг

 


Копиці сіна взимку

 

“Бульвар Осман в снігу” Гюстава Кайботта взагалі ніжно-помаранчевий;

 


Бульвар Осман в снігу. Гюстав Кайботт

 

Імпресіоністи граються з варіаціями барв, але не використовують великої кількості контрастних кольорів поряд. Так, наприклад, “Ефект снігу в Живерні” вже згаданого Моне має такий вигляд, наче повністю написаний білим, хоча художник використовує безліч суміжних відтінків фіолетового та блакитного.

 


Ефект снігу в Живерні. Клод Моне

 

Зима в імпресіоністів спокійна й гармонійна: на ній немає яскравих “вирви око” барв, а художник не намагається показати тривогу чи холодний відчай. Це пов’язано з тим, що імпресіоністи писали в період Прекрасної епохи, мирного часу.

 

Зима пуантилістів: цятка, цятка і більше кольору

Пуантилізм (від point - цятка) – це напрям неоімпресіонізму. Художники, що писали в цьому стилі, використовували цятку, як основу своєї картини. Пуантилісти розраховували, що ці прямокутні чіткі крапки самі “зіллються” в сітківці глядача, тому відмовилися від фізичного перемішування фарб на полотні.

Їхні зимові зображення так само спокійні: Париж, завірюха, люди в теплих чорних пальтах. Пуантилісти лише почали використовувати й поєднувати яскраві кольори: сірувато-білі цятки у них межують з синіми та червоними, а ніжно-рожеві – із зеленими.

 


Бульвар Кліши. Поль Сіньяк

 

Зима ХХ століття: експресіоністи, авангардисти і хаос

 


Збирачі хворостняку на снігу. Вінсент Ван Гог

 

Експресіоністам остогидла сонячність та життєрадісність імпресіоністів. Вони жили в період, коли оголилася потворна душа людства – Перша світова війна, революції, постійний страх майбутньої небезпеки. Ескпресіоністичні пейзажі тривожні, у них різкіший, хаотичніший та виразніший мазок, аніж у попередніх майстрів, а кольори контрастні.

У цей ж час з’являються й інші художники, кожного з них непокоять різні питання в живописі: чи слід відмовитися від класичної форми? Чи можна зобразити симфонію на картині? Чи сприйме світ те, що геометрія – також мистецтво?

Поль Гоген, постімпресіоніст, друг Вінсента Ван Гога. До того, як закохатися у теплі острови Індійського океану, писав зимову французьку провінцію.

Едвард Мунк – тривожний норвезький експресіоніст, один із найвідоміших представників течії. У його картинах відображена основна ідея напряму: емоції тривоги, відчаю, страху й болю, які “дарує” цей світ.

Василь Кандінський – основоположник абстракціонізму та автор “симфоній на полотнах”. Перед тим, як знайти свій напрям та писати абстрактні композиції, натхненні музикою, Кандінський спробував себе у різних стилях: від імпресіонізму до сюрреалізму. Тут він експериментує із фовізмом:

 


Зимовий пейзаж. Василь Кандінський

 

Казимир Малевич – основоположник сумпрематизму й автор “того самого квадрата”. Філософія напряму Малевича полягала в супротиві догмам. Супрематизм як різновид абстракціонізму проповідує безпредметне мистецтво, де форма і яскрава фарба втрачають другорядну роль, починають домінувати і виходять на авансцену, щоб стати головними героями полотна. Малевич вважав, що супрематизм – це шлях до найвищого, “істинного” мистецтва  (від цього й назва: supremus – найвищий).

 


Зимовий пейзаж. Малевич

 


Ліс після завірюхи. Малевич

 

Габріель Мюнтер – німецька експресіоністка, яка разом з Кандінським і Явленським заснувала художнє об’єднання “Синій вершник”. Вона була господинею “Російського дому” в Мурнау, де жили ці художники. Вони пропагували ідеї синтезу мистецтв (як Кандінський – живопису й музики), самодостатність кольору та безпредметні композиції.

 


Зимовий пейзаж в Кохеле

 


Зимовий пейзаж. Габріель Мюнтер

 

У випадку, якщо вам раптом здалося, що зима експресіоністів надто не схожа на зиму

 

Франц Марк – іноді експресіоніст, іноді кубіст, іноді друг Василя Кандінського

 

Слон, кінь, віл. Зима. Франц Марк

 


Копиці в снігу. Франц Марк

 

Олексій Явленький – експресіоніст, який вважає, що для зображення зими достатньо білої плями

 


Варіація – зима. Олексій Явленський

 

Наостанок: якщо вам раптом захотілося повалятися в кучугурі й насолодитися сніжком

 


В снігу. Марк Шагал

Кулик Тетяна

Безліч знайомих та незнайомих родичів, ґвалт на кухні, яскраві ліхтарики, сотий перегляд того, як Кевін залишається вдома сам. Впізнаєте Різдво? Чи, можливо, вам ближчі фрески в катакомбах і стариганоподібні діти? Розповідаємо, як зображали Різдво різні митці в різні епохи та що таке принципи маркетингу по-євангелійськи.


"Різдво" Рубенса

 

Різдво для злочинців: римські катакомби і саркофаги

IV століття, Рим

Перші зображення народження Христа були нелегальними. Ісус теж був нелегальним. Як і всі, хто в нього вірили. До IV століття християнство в Римській імперії було забороненим і сприймалося, як секта. Переховувались віряни від римлян у катакомбах під містом. Саме там, на стінах, можна побачити перші ознаки ранньохристиянського мистецтва – фрески. Здебільшого вони містять епізоди зі Старого Заповіту, однак саме там були знайдені зображення Волхвів, які приходять до новонародженого Ісуса.

 

Саркофаг із зображенням Різдва, IV ст., Мілан

До цього періоду можна віднести деякі зображення Різдва на римських саркофагах  датовані четвертим століттям. Вони доволі прості, іноді на них немає Діви, лише тварини та дитя, що лежить у яслях. Марія стала каноном на зображенні аж наприкінці п’ятого століття, тоді як Йосиф залишився необов’язковим.

Різдво для неписьменних: вітраж

Вітраж із базиліки святого Деніса, Париж

Якщо ви середньовічний селянин, то  навряд в очі книжку бачили. Взагалі навряд чи щось бачили, крім церкви, ринку та господарства. Щоб навіть ви розуміли, про що розповідає священик у проповіді, були створені вітражі. Візуальне мистецтво добре виконувало функції пояснення прихожанам складних сюжетів, оскільки не потребувало знання латини. “Читання” вітражів нагадує читання книги за картинками. Папа Григорій Великий у VII столітті казав, що вітраж – “писання для простаків”, візуальна проповідь, яка допомагає мирянам зрозуміти Біблію. Щоправда, з цим також можна посперечатися: зображення на високих вікнах бути такими крихітними, що розгледіти щось було неможливо, тим паче в сонячний день. Вони іноді містили біблійні метафори та підписи латиною, що ще більше віддаляло їх від концепції “книга для неграмотних”. Та, зрештою, вітраж – це перш за все емоція, враження присутності вищого зв’язку з Небесами, яке створювалося сонцем, що пробивалося до собору через тисячі кольорових скелець.

Вітраж – це західноєвропейське мистецтво, яке розвивалося у період панування в архітектурі готики. Деякі залишки таких вікон можна знайти й у давніших соборах  романського стилю, однак вони погано збереглися. Вітражі за своєю структурою схожі на пазл, з’єднаний із невеликих шматків кольорового скла різних форм. Це забирає можливість деталізації зображення та примітивізує його, що полегшує сприйняття. Щоправда, іноді на вітражах все ж домальовували деякі деталі пензлем: риси облич, тканини тощо.

 

Вітраж із Шартрського собору, Різдво © Dr Stuart Whatling/medievalart.org.uk

Вітражі розповідають історії з Біблії. Так, якщо уважно розглядати високі вікна у готичному соборі знизу до верху (саме так необхідно “читати” вітраж), можна впізнати епізоди історій Старого й Нового Заповітів: життя Діви Марії, Страстей і, звісно, Різдва та дитинства Христового.

 

Вітраж із Шартрського собору, Різдво © Dr Stuart Whatling/medievalart.org.uk

 

Різдво середньовічне: поклоніння

Великий вплив на середньовічні зображення Христа зробила Бригітта Шведська. Вона посвятила своє життя молитвам і паломництву, заснувала орден бріготтинок і часто бачила видіння. Після того, як Бригітта потрапила на Святу землю, їй відкрилися деталі народження Ісуса, які на своїй роботі зобразив Нікколо ді Томмазо.

Видіння Різдва святій Бригітті, Нікколо ді Томмазо

За цими видіннями писав свої картини нідерландських художник Родріг ван дер Вейден. Бригітта казала, що бачила, як Ісус лежить у хліву й випромінює світло, а Діва, яка, за словами святої, була блондинкою, молиться поряд із ним.

 

Різдво, Родріг ван дер Вейден

Різдво живе: Джотто ді Бондоне

Джотто – один із найвидатніших італійських художників, який вважається засновником Проторенесансу, тобто ранніх канонів Відродження ще в час Середньовіччя. Його релігійні сюжети вирізняються реалізмом: це більше не воскові застиглі обличчя святих, а живі люди. Джотто не передає почуттів через міміку, але цього й непотрібно: Діва нахиляється над Ісусом, обіймає його руками, і у цій позі стільки материнської любові й тепла, що глядач сам все розуміє.

 

Народження Христа, Джотто ді Бондоне

На початку XVI століття у Джотто замовили розпис капели в Скровеньї. Тут він створив революційне зображення євангелійського сюжету: не тільки додав “життя” зображенням через учасників подій, але й зробив себе одним із них. Джотто написав біблійні сюжети не за візантійськими іконописними канонами, а за принципом “сторітеллінгу” зі свого боку.

 

Різдво назад у майбутнє: Петрус Крістус

Своє “Різдво” Петрус Крістус, південнонідерландський художник, написав у зрілий період творчості. Зображення складається із кількох біблійних історій, які можна читати з різних частин картини. Так, наприклад, подивившись на арку на передньому плані, глядач побачить розповідь про життя Адама та Єви, вигнання з раю, вбивство Авеля. Самі чоловік і жінка стоять на колонах, і Єва відкушує шматок забороненого плоду. По центру картини – народження Ісуса. Кристус звертається до глядача безліччю біблійних деталей. Йосиф, наприклад, стоїть босий, а його взуття лежить поряд, як натяк на Мойсея, що роззувся, підійшовши до неопалимої купини. Тло натякає на майбутнє: за Йосифом і Марією видно не Вифлеєм, а середньовічне місто Брюгге із вже збудованою церквою.

 

Різдво незавершене: Леонардо да Вінчі

Одне із найвідоміших зображень народження Христа – “Поклоніння волхвів” Леонардо да Вінчі. У 1470-х його замовив для алтаря монастир Сан-Донето під Флоренцією. Щоправда, монахи були трішки насторожені: ходили чутки, що Леонардо може просто взяти й не закінчити роботу. Власне, так і трапилося.

 

У “Поклонінні волхвів” зображення центроване: головними фігурами чітко показано Діву та малюка. Навколо них розвиваються всі події, групуються звірі та люди. Марію та Ісуса художник наділив щирими людськими рисами: дитя тягнеться до дарів волхвів на руках у Мадонни, яка дивиться на нього з любов’ю та милосердям. Леонардо да Вінчі – митець епохи Відродження, тому його полотна сповнені символів. На тлі картини показана битва, а ліворуч – зруйнований храм як уособлення народження нового світу, протиставлений старому. Там же – дуб і пальма, символи Рима та Єрусалима.

Да Вінчі експериментує із простором: перед Марією він порожній, тоді як задній план заповнений подіями й людьми.  Він створює ефект “місця для глядача”, наче все на картині зупинилося в очікуванні того, хто на неї дивиться. Леонардо перетворює глядача на учасника події, наче будь-хто, взявши приклад із волхвів, може припасти до ніг Святої Марії. Згодом схожий прийом митець використав у “Таємній вечері”.

 

Різдво Медічі: Сандро Ботічеллі

Свою роботу “Поклоніння Волхвів” майстер кватроченто Ботічеллі написав 1475 року. Це полотно раннього періоду творчості художника/ Це помітно по сильному впливу на його картину принципів фламандської школи: деталізованість, прописані тканини й поверхні та ретельність.

 

Ботічеллі зобразив у вигляді волхвів трьох членів сім’ї Медічі – однієї із найвпливовіших родин Італії . На полотні можна знайти Лоренцо Медічі, який на той час правив Флоренцією, його брата Джуліано, а також покійних батька Козимо і його синів П’єро та Джованні. Уважно придивившись, можна помітити й самого Ботічеллі, який у вигляді світловолосого юнака в жовтій мантії стоїть у кутку.

 

Різдво вкрадене: Мікеланджело Мерізі де Караваджо

Караваджо – митець, якого вважають засновником реалізму та побутового жанру в живописі. Він поєднав елементи світського та релігійного на своїх картинах і став новатором у написанні світла та тіні. Це видно і на його картині “Різдво зі святим Франциском і Святим Лаврентієм”. Світловими акцентами художник виділяє ті частини картини, на які глядач має звернути увагу: обличчя героїв. Водночас, Караваджо створює враження, наче світло, як уособлення божественності, надходить від малюка Ісуса і саме він є єдиним його джерелом у приміщенні. На жаль, 1969 року “Різдво” Караваджо було викрадено і його місцезнаходження досі невідоме.

 

Різдво побутове: Жорж де Латур

Жорж де Латур пише пастухів, використовуючи сюжет із Євангелія Луки. Однак простолюд зображений в сучасному для художника одязі. Таким чином Латур стер межу між релігійним і світським сюжетом, перенісши зображення Різдва Христового у побутові умови. Це ж саме він зробив і на полотні “Новонароджений”, зобразивши сцену на межі жанрового та релігійного живопису: хто це – просто дівчина, малюк і повитуха, чи Мадонна зі своєю матір’ю Анною й Ісусом?

 

Важливою деталлю є те, що у Латура дитина схожа на… дитину. Для мистецтва до ХІХ століття це було непритаманним: у середньовіччі малюків зображали схожими на старих зморщених гномів, надаючи їм дорослих рис. Фактично, це були просто зрілі люди в зменшеному варіанті. Потім дітей почали писати за іншим шаблоном: маленьке пухке янголя. І тільки згодом художники почали розуміти, що у малюків інакша анатомія і зображати їх треба також інакше. Реалізм і “дитячість” Ісуса в Латура на диво анатомічно правильна: у малюка піднята губа, наче він готовий до годування, а повіки трохи припухлі, як часто трапляється в новонароджених дітей. Для часу Жоржа де Латура таке рішення було новаторським і сміливим.

 

Різдво постімпресіоністичне: Поль Гоген

Після ХІХ століття зображати біблійні сюжети перестало бути мейнстрімом. Цим займалися академічні художники. У другій половині ХІХ ст. Клод Моне та інші імпресіоністи стали писати враження без символізму чи міфологічного/релігійного підтексту, залишивши такі сюжети прихильникам класичного мистецтва. Тому модерністи до Біблії не зверталися. Окрім Поля Гогена.

 

Його Марія лежить у будиночку, скоріш за все, десь на островах в Індійському океані, які любив Гоген. Тут немає віслюків, але є корова, а про божественний підтекст картини нагадує хіба назва і ледь помітний німб над головою малюка на руках у повитухи.

 

Принципи маркетингу від євангелістів або чому волхвів не слід плутати з пастухами

Із чотирьох Євангелій народження Христа описане у двох: Матвія та Луки. У Матвія до Ісуса приходять волхви, у Луки – пастухи. Саме тому існують різні сюжети та зображення Різдва. Це зумовлено тим, що ці Євангелія були написані для різних людей, простіше: для різної цільової аудиторії. Потенційний споживач Матвія – єврей, навернутий у християнську віру. У його Євангелії проводиться багато паралелей між Мойсеєм та Ісусом. Тоді як Лука, сам за походженням не єврей, своє письмо спрямував на християн Антиохії і бідні прошарки населення: його героями стають не волхви, а пастухи – представники нижчого стану.

Тетяна Кулик