Матеріали з рубрики: живопис

Якщо ви вважаєте класичний живопис більш зрозумілим, ніж авангард, поквапимося вас розчарувати. Часом на реалістичних картинах важко второпати, що хотів зобразити художник. У сакральному мистецтві – поготів. Живописці не знали нічого про вигляд святих, тому писали їх із атрибутами: предметами, пов’язаними з історією канонізації чи життєвим шляхом людини. Попри те, що більшість таких знаків — звичайні побутові речі (ключі в Апостола Петра, молоток в Елігія чи лілії в Домініка), деякі здаються моторошними й дивними. Розповідаємо про найдивніші “забавки” святих. 

Три буханки хліба

Ні, це не ви в дитинстві придбали додому три батони на мамине прохання. Це Марія Єгипетська, покровителька жінок, які каються. Марія жила звичайним життям блудниці в Александрії, але якось доєдналася до групи паломників. Спершу просто хотіла перебувати поряд із великою кількістю чоловіків, щоб “було з ким віддаватися розпусті”. Та усвідомила своє моральне падіння, коли не змогла зайти в храм у Єрусалимі. Марія почула голос святої Діви, прийняла причастя, перейшла Йордан і оселилася в пустелі, де усе життя молилася й дотримувалася посту.

«Свята Марія Єгипентська», Квентін Массейс

На картинах Марію Єгипетську зображають з трьома буханками хліба, якими свята харчувалася в пустелі сімнадцять років. Вона купила їх за три монети, які отримала від незнайомця. Від сухого клімату хліб перетворився на сухарі й Марія розтягнула його надовго. Ще один її атрибут довге волосся, яке прикриває наге тіло. Свята була оголена, доки преподобний Зосіма Палестинський не зустрів її в пустелі й не віддав половину свого гіматія (верхній одяг у вигляді прямокутного шматка тканини).

Голова (в руках)

У школі вам здавалося безглуздим запитання “а голову ти вдома не забув”? Звісно, ви ж не Діонісій Паризький. Його атрибут – відтята голова в руках. Діонісій проповідував християнство в Древньому Римі у ІІІ столітті, а згодом став першим єпископом Лютеції (назва поселення, на місці якого побудований Париж). Язичницька влада місцевих відтяла йому голову на верхівці Монмартру (звідси й походить назва, Montmartre — горб мучеників). Втім, Діонісій начебто не помер, а взяв голову в руки й пішов на північ. Його поховали там, де він впав. Зараз на цьому місці розташований монастир Сен-Дені, усипальниця французької королівської сім’ї.

Фасад собору Сан-Дені

Діонісій Паризький — не єдиний, хто носить в руках свою голову. Таких святих називають “кефалофорами”. Серед них святий Юстус, Вікторік, Фусціан і Генціан.

Вежа

Картина Доменіко Гірляндайо

 Мініатюрну вежу в руках носить Варвара Геліопольска. Дівчина була дуже вродливою, а її батько Діоскор — аб’юзивним. Щоб відгородити дочку від навколишнього світу і “розпусників”, запроторив її до вежі. Під час будівництва дівчина попросила зробити замість двох вікон три як символ Святої Трійці. Річ у тім, що християнство тоді було заборонене в Римській імперії, просто матір Варвари рано померла і її виховували служниці-християнки. Вони навернули дівчинку. Коли вона зізналася батькові, що прийняла віру, він добровільно відвів її на тортури, а згодом відтяв голову. Щоправда, прожив недовго: дорогою додому Діоскора вбила блискавка.

Дракон 

У Середньовіччі теж була своя Дейнеріс. Маргарита (або Марина) Антиохійська — одна з найпопулярніших святих свого часу, покровителька вагітних і породіль, про яку зараз майже не згадують. 1969 року Ватикан забрав Маргариту з церковного календаря, оскільки її життя радше нагадувало міт чи казку, ніж те, що могло трапитися насправді. 

Свята Маргарита і дракон, ілюстрація в манускрипті

Марина Антиохійська була ранньохристиянською святою, яка відмовилася стати дружиною римського префекта Олівія, бо дала обітницю цнотливости. За це чоловік кинув її до в’язниці. Там Маргариті явився Диявол у вигляді дракона. Він проковтнув дівчину, але та врятувалася, бо розп’яттям пропалила в животі чудовиська дірку. Марину Антиохійську засудили до смертної кари за відмову молитися язичницьким богам. Святу варили й спалювали заживо, але померла вона лише через відтяту голову. 

Свята Маргарита, Франциско де Сурбаран

Ніж у голові

Петро Веронський жив у XIII столітті в Ломбардії. Після закінчення Болонського університету прийняв постриг від Святого Домініка (того самого, який заснував Домін"Святіканський орден). Петро був затятим кар’єристом: боровся проти єресі, палив “відьом” і міг би бути високопосадовцем, якби його не вбили дорогою з Мілану до Комо єретики. Його голову відрізали лише частково, тому кефалофором він не став.

Петро Веронський, Векк'єтта

На картинах Петра Веронського зображають з кинжалом, який стирчить із розколотого черепа. Папа Інокентій IV канонізував його через 11 місяців після смерті — найшвидше в історії святих. Недивно, вони добре товаришували.

Груди (на тарілочці)

Тортури святої Агати, Себастьяно дель Пйомбо

Носити пошкоджені частини тіла — поширена практика серед святих на картинах. У Діонісія Паризького — голова, у Люції Сиракузької — виколоті очі, а в Агати Сицилійської — груди. Митці зображують її з цією частиною тіла на підносі.

Свята Агата, Франциско де Сурбаран

Як і свята Маргарита, Агата відмовила римському префекту. За це дівчину насилу запроторили до борделю, а згодом – відтяли груди щипцями. Напів живій Агаті явився апостол Петро й зцілив її рани. Втім, дівчина все одно загинула у в’язниці. Хоча її кат, префект, заплатив за муки святої: його замок зруйнував землетрус.

Свята Агата, Джованні Каріані

Зараз Агата вважається покровителькою Сицилії, оскільки мешканці міста Катанія врятувалися від виверження вулкану Етна, виставивши на зустріч лаві пелену, якою була вкрита могила святої. Атрибутом Агати стали груди й щипці.

Коли наступного разу підете до храму, придивляйтеся до фресок та шукайте вежі, драконів і кефалофорів. А якщо трапиться щось незрозуміле, пишіть нам: спробуємо скласти ще один ґайд спантеличливими атрибутами святих.

 

Кулик Тетяна

Едвард Гоппер – художник ХХ століття, пейзажист, урбаніст, який картинами хотів викликати емоції. Композиція і сюжети його полотен випередили час і жанри, а сам митець носив підкати до того, як це стало модним. З’ясовуємо, чому варто звернути на нього увагу.

 

 

Хто це взагалі такий?

 

Народився в Найаці, штат Нью-Йорк, 22 липня 1882 року і з дитинства мав талант до малювання. В біографії Гоппера є два моменти, які визначили його подальший стиль: подорожі в Європу в 1906-1910 рр., де він надихнувся роботами імпресіоністів; і світогляд Ральфа Емерсона, американського письменника, який започаткував філософію трансценденталізму. Ця філософія базувалася на ідеалізмі та повазі до інтуїції. Едвард шукав середину між природою і штучним, тому на його картинах зображений постійний антагонізм, який доповнює одне одного – природа та людські витвори. 

 

1. Нічні яструби (1942, Nighthawks)

 



“Нічні яструби” – найрозпіареніша праця художника. Кажуть, Гоппер надихався розповіддю Гемінґвея “Вбивці”: в порожньому кафе їдять двоє кілерів, ведуть тривіальні розмови, що призводить до незвичного сюжетного повороту. Гоппер у назві картини акцентував на зображених на ній “хижаках”. Це пов’язує її з розповіддю та провокує на роздуми щодо сюжету.

На полотні є: одне кафе, два джентльмени в костюмах, один представник персоналу, одна дама в червоному, одна Америка під час Другої світової війни, два вікна та вулиця міста. Задача: чому вікна в кафе є, а дверей нема? Чим займаються персонажі картини? Відповідь: автор зображує безвихідь часів Великої депресії.  Двері відсутні, бо їм нема куди йти. Вони думають над планом пограбування магазину, тому персонажі  яструби, хижаки. Це полотно характеризує творчість американця. Герої відсторонені одне від одного, не розмовляють. Так митець демонстурує гнітючу самотність в урбаністичну епоху. 

 

2. Поїзд на залізниці (1908, Railroad Train)

 



Під час  написання цієї картини Гоппер подорожував Європою. Там він познайомився з роботами імпресіоністів, які вплинули на його манеру письма. “Поїзд на залізниці” яскравий тому приклад. Кольорова палітра, традиційно для французького напрямку, яскрава й світла.

Поїзд тоді асоціювався з прогресом, до якого Гоппер ставився негативно. Через полотно “Поїзд на залізниці” він хотів показати конфлікт між прогресом і природою, сільським життям і технологічним розвитком. У кількох роботах він зобразив  рейки як «одне з втручань людини в природу».

Провідними темами в творчості “поета порожнього простору”, як його називали прихильники, бо на його полотнах зображені здебільшого інтер'єри пустих будівель, без зайвих прикрас і деталей, були сільські і міські пейзажі, де місто символізувало  прогрес.

 

3. Екскурс в філософію (1959, Excursion into Philosophy)

 

 

Дружина Едварда Гоппера, Джозефіна Нівісон, була його натурницею протягом  спільного життя. Це полотно – одне з її зображень. Окрім еротики, на картині є книга Платона. На цього філософа звернув увагу сам автор в одному з інтерв'ю. Головний герой картини на перепутті фізичного життя, яке представляє його жінка, і духовного, яке символізує світло, на яке дивиться чоловік. У пізній творчості Гоппер звертає велику увагу на світло. Воно – прозаїчна форма душі.

Ще одна характерна риса творчости,  присутня на цій картині, – позиція глядача. Ракурс, вибраний художником, змушує останнього бути в ролі підглядача. Адже герої перебувають  в інтимній атмосфері й гадки не мають, що за ними хтось стежить.

 

4. Ранок неділі (1930, Early Sunday Morning)

 

Художник ввів у живопис новий жанр – “портрет будинку”. Зображень споруд  у творчості Гоппера й справді предостатньо. Доказом є те, що прототипом “Мотелю Бейтса” в фільмі “Психо” Альфреда Гічкока був будинок з картини Едварда “Будинок біля залізниці”.

На полотні “Ранок неділі” зображено не звичайний будинок, а цілу епоху. Ці старомодні споруди були втіленням Нью-Йорку, де Гоппер колись жив. Така собі ностальгія художника за минулими часами. Особливо актуальною вона була в розпал “Великої депресії” (потужна економічна криза, яка вдарила не тільки по США, але й по провідних країнах Європи), коли люди втратили надії на щасливе майбутнє і їм залишилося тільки споглядати на стабільне минуле. На полотні Гоппер уберіг вранішній спокій і порожнечу вулиць, які скоро будуть напхані людьми.  Кажуть, талант Гоппера полягав у вмінні показати місто/людей/пейзаж/природу з неочікуваного боку. Європейцеві важко уявити Нью-Йорк таким, а для американця це була реальність.

 

5. Бензин (1940, Gas)

 

 

Завершує наш список картина-відображення краси сільської місцевості, яка водночас наголошує на цивілізаційних потребах людей. Вона дає  сповна відчути самотність, яку переживають головні герої творів Гоппера. Якщо, поглянувши на це полотно, у вас не заграла в голові музика з “Твін Піксу”, то ви, мабуть, не шанувальник Девіда Лінча. Він, як і художник, легко передавав своєрідність таких віддалених понять. Якщо поїзд як символ цивілізації  Гоппер поважав, то автомобілі були йому не до душі. Він їх майже не зображав. Це посилювало відчуття покинутості чоловіка на картині. Не забув Едвард надати картині простору. Здається, ніби головний герой може піти хоч на край світу. І разом з ним вибір може зробити кожен.

 

Гоппер може дати глядачеві складні завдання, може вдатися до меланхолії або ностальгії, може піднімати незручні теми чи просто красиво зображати пейзажі. Однак найбільша його цінність в щирості й відкритості, хоч і похмурій. А на завершення радимо поглянути на красивий захід сонця у виконанні Гоппера і трішки порелаксувати.

 

Автор: Богдан Бронтерюк