Матеріали з рубрики: коронавірус

Якби Рене Маґрітт жив у 2020, його б записали до адептів самоізоляції та високоорганізованих фрілансерів. Він утік із Парижу до тихого Брюсселю, щодня малював у вітальні власного будинку (з регулярними перервами на обід) та проводив у ліжку 12 годин щодня. У вільний час художник міг би вести DIY-блог, де розповідав би, як винахідливо прикрити обличчя на вулиці. Ми зібрали три поради художника про те, як зробити карантин стилем життя і збудувати на ньому кар’єру.

 

Порада №1: Вдавайте, що не сумуєте за родичами

Рене Маґрітт народився 1898 року в Бельгії в містечку Лесін. Його дитинство минуло в промисловому Шарлеруа. У провінції життя було спокійним, і за перші 18 років з Маґріттом сталося лише дві події – одна трагічна і одна романтична, та й ті в один рік.

Коли Маґрітту було 13 років, його мати Регіна втопилася у річці Самбре. Це була не перша її спроба самогубства, тому турботливий чоловік зазвичай замикав її у кімнаті. Але запобіжні заходи не завжди успішні. Регіну знайшли в нічній сорочці, яка через сильну течію заплуталася навколо її голови. Цю деталь часто згадували критики, які, натхненні психоаналізом Фройда, шукали приховані сенси в роботах митця.

previous arrow
next arrow
Slider
Ідея для захисної маски №1: жабри

Сам Маґрітт висміював психоаналіз за будь-якої нагоди і заперечував, що смерть матері шокувала його. Він запевняв, що йому подобалося, що про його сім’ю почали говорити, хай навіть через трагедію. Втім, і взагалі на нього вплинули інші події (про які ніхто не чув). 

 

Порада №2: Гуляйте лише у найвідлюдненіших місцях

У ті ж 13 Рене Маґрітт (на якого ніяк не вплинула смерть матері) часто гуляв закинутими кладовищами. Гуляв не сам, а з Жоржеттою Берже – дівчиною, в яку без тями закохався. Під час однієї з таких прогулянок майбутній митець побачив художника, що малюв на пленері. Маґрітт був вражений магією, з якої той переносив реальність на полотно, і вирішив обрати цю професію.

Підліткове кохання тривало недовго, бо незабаром сім’я Жоржетти переїхала до Брюсселю. Утім, їхня історія на цьому не закінчилася. 

У 1915 в розпал війни сім’я Маґрітта також приїхала до столиці. Маґрітт вступив до Королівської академії високих мистецтв, захоплювався дадаїстами та писав кубістичні картини. Одного дня Рене і Жоржетта випадково зустрілися на вулиці і з того часу не розлучалися. Як тільки хлопець закінчив службу в армії, вони одружилися.

 


Рене та Жоржетта закохані

Жоржетта завжди була музою художника, і всі жіночі образи він писав з неї. 

previous arrow
next arrow
Slider
Ідея для захисної маски №2: весняні квіти

Вона могла б бути його єдиним коханням, якби в 1936 році він не закрутив роман із Шейлой Легг, мисткинею перфомансу. Жоржетта не захотіла бути жертвою і помстилася чоловіку з його другом та митцем Полем Коліне. Утім, чотири роки потому подружжя помирилося та воз’єдналося.

 

Рене та Жоржетта миряться

 

Порада №3: Уникайте токсичних місць та людей

Одночасно з романтичними пригодами Маґрітт закохувався у мистецтво. Після переїзду до Брюсселю митець познайомився з групою бельгійських дадаїстів і разом з ними видав дадаїстський журнал “Au volant!”. Утім, свій напрям він знайшов у 1923, коли побачив картину Джорджо де Кіріко “Пісня кохання”.

“Переможна поезія витіснила шаблонні техніки традиційного живопису. Це нове бачення, і глядач, озброєний ним, бачив відображення власної самотності та чув німу тишу світу” –  занотував собі Маґрітт.

 

Джорджо де Кіріко, "Пісня кохання"

 

Відтоді Маґрітт почав зображувати предмети “об’єктивно та відсторонено”:

“Десь у двадцять п’ятому році я вирішив писати предмети, чітко зображаючи деталі. Тим самим я лиш відмовлявся від техніки живопису, що допомагала мені вирішувати проблему зображення суті предметів”.

 

Так з’явилася його перша сюрреалістична робота “Жокей, що загубився”, до якої він не раз повертався . Картину обрамляє театральний занавіс – спогад про часи, коли митець створював театральні декорації для експериментальної трупи Theatre du Groupe Libre. З'являється тут і частий образ у його подальших роботах – колони. Тут вони зроблені з нотного стану і грають роль дерев. На цій картині митець вперше показав свою любов до парадоксів та оксюморонів, адже жокей не міг загубитися на чітко розкресленому полі.

 

previous arrow
next arrow
Slider
Ідея для захисної маски №3: театральний занавіс

Митця тягнуло до всього сюрреалістичного, і найбільше його вабила мистецька богема, яка тоді зібралася в Парижі. У 1927 Маґрітт з Жоржеттою переїхав до Франції та познайомився з Андре Бретоном, автором маніфесту сюрреалізму.

Маґрітт тоді вже заробляв мистецтвом на життя. Він знайшов свій стиль, а улюбленим елементом робіт стали метаморфози предметів. 

 

previous arrow
next arrow
Slider
Ідея для захисної маски №4: два простирадла

Утім, паризькі художники довго не сприймали його, аж поки за нього не вступився Сальвадор Далі. Той приєднався до сюрреалізму у 1928, коли Маґрітт вже був визнаним митцем. Вражений “Віроломством образів”, молодий Далі часто писав схвальні огляди на роботи бельгійця для іспанських газет і запрошував у гості. (Маґрітт навіть був свідком початку роману Далі та Гали) Після такого Бретон й сам запросив Рене до себе на званий вечір.

 

Це не ідея для захисної маски, це "Віроломство образів"

 

Єдине, чого не врахував Маґрітт, було те, що Бретон був атеїстом, а Жоржетта – католичкою. Коли подружжя завітало в гості, Бретон почав вимагати, щоб Жоржетта зняла хрестик. Вона відмовилася, і вони одразу пішли. І так погані стосунки з паризькою богемою були зруйновані.

Рене і Жоржетта повернулися до Брюсселю, де і жили все життя. Рене працював з дев’ятої до п’ятої у вітальні, а у вільний час любив спати.

Митець не хотів асоціюватися з іншими сюрреалістами, тому свій стиль назвав “магічним реалізмом”. Головним елементом його робіт стала таємниця. У цьому він захоплювався ілюзіоністами. Для успішності фокусу особистість ілюзіоніста не важлива, він навпаки відвертає увагу стрічками, м’ячиками чи голубами. На картинах митця, написаних вже в Брюсселі, ми часто бачимо сховані обличчя чи магічні сюжеті, схожі на сон.

 

previous arrow
next arrow
Slider
Ідея для захисної маски №5: літати на відстані одного метра один від одного

Так само, як і з фокусами, Маґрітт не хотів, щоб його роботи пояснювали. Таємниця перестане бути таємницею, якщо її розгадати. Тому усілякі теорії про зміст робіт його дратували.

“Кожна річ, яку ми бачимо, приховує за собою щось від нашого зору, і ми завжди хочемо дізнатися, що ж там є”.

 

Ідея для захисної маски №6: малювати вдома

 

“Розум любить невідоме. Він любить зображення, значення яких невідоме, бо і значення самого розуму йому невідоме”.

 Маґрітт змушував глядача думати, хоч і зізнавався, що сам не має відповідей на свої питання. Він вважав, що мистецтво загадує нам загадки, без яких світ би не існував. Зараз саме час взяти приклад із Рене Маґрітта. Будьте загадковими: сидіть вдома, прикривайте обличчя (тільки не руками) та уникайте токсичних людей.

Єлизавета Кухарська

Поки ніхто з редакції Пусто не вмер, і нікого не поховали на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій, щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути (це не реклама статтей про Шевченка, але раптом захочеться перечитати), то ми продовжуємо пустувати про мистецтво. У часи, коли “Любов – це натирати одне одного антисептиком” (Грехов), література про чуму має стати такою ж модною, як паніка. Може, читати про смерть і болячки – погана ідея в такий тривожний час, але це хороший спосіб переосмислити коронавірусний гайп. Ще ніхто не написав роман про це імпортне страждання, тож доведеться повернутися в минуле й шукати, чим тоді люди оборонялися (спойлер: антисептиків не було). 

 

Порада №1: стати екзистенціалістом/кою

 

Кажуть, Жан-Поль Сартр був косооким, бо одночасно дивився на де Бовуар та інших коханок (лекцію про ці складні стосунки дивіться тут). У Альбера Камю в очах не двоїлося, тому його запам’ятали не за жінок, а лише за один (плак-плак) роман. В 11 класі “Чума” (“яка не про чуму”) здавалася нудною і довгою і заплутаною і шо-це-в-біса-таке. Особливо, коли від прізвища “Авраменко” вже закочувалися очі. Тому пропронуємо (пере)-(до)-(про)-читати цей роман.

 

Альбер Камю читає новини про коронавірус

“Чума” – це хроніка алжирського міста Орану під час чуми (яка оригінальна назва!). Вона написана міським лікарем Ріє, який намагається не опускати руки й не валятися по підлозі в сльозах (боже, треба сюди вставити той мем про собаку, який сидить в будинку, що палає, й каже “That’s fine”). Навколо нього люди мруть, як мухи, епідемія щодень набирає обертів, старигані рахують час горошинами, і всюди бігають щури. Все стає настільки абсурдним, що варте української новинної стрічки під час виборів. Але доктор Ріє – екзистенціаліст: він не мириться з дійсністю, кидає виклик абсурдові, хоча свідомий, що його подолати неможливо, і невтомно лікує людей. У цьому весь екзистенціалізм Камю – знати, що все абсурдне, але робити принаймні щось, аби його перебороти. Доктор Ріє усвідомлює, що перемога над чумою залежить не від нього – він лише робить усе, на що спроможний. Людина може перемогти конкретне зло, але їй ніколи не досягнути перемоги над злом світобудови. Боротися з чумою можна й іншим способом, як це робить журналіст Рамбер – тікати з Орану. Спойлер: погана ідея.

 

Докрот Ріє

 

Чума в романі має конкретніше вираження, ніж коронавірус. У людини висока температура, на тілі з’являються пухирці, які в жодному разі не можна проколювати. Доктор Ріє намагається вилікувати кожного, але всі помирають. Камю в есе “Міт про Сізіфа” пояснює його дії так: суть людини в тому, щоб тягти камінь на гору, дивитися, як він скочується вниз, і знову тягти його на гору. Тому навіть у кінці роману, коли місто звільняється від чуми, герой думає, що загальна радість під загрозою, бо “бацила чуми ніколи не вмирає, і знову настане день, коли вона повернеться”.

Альбер Камю виглядує наступну епідемію

Усім у школі казали, що цей роман про Другу світову, і що чума – лише метафора фашизму – така класична інтерпретація. Камю “виражав свої найвищі духовні поривання й філософські думки в образах, це був політ фантазії пристрасного митця, який бачить світ не так, як всі” – і бла-бла-бла. Досить. Будь-який текст – безмежний, і будь-яка інтерпретація – його рамка, яка обмежує. Трактувати “Чуму” можна як роман про реальну чуму. І опис Камю збігається з атмосферою задухи, в якій ми живемо зараз, атмосферою загрози й вигнання, в якій скніємо – принаймні на три тижні карантину. Доктор Ріє не панікував, бо був екзистенціалістом. І ви не панікуйте.

Лице Камю, коли всі думають, що він написав "Чуму" про фашизм, а насправді просто про епідемію

 

Порада №2: не забути про друзів

 

У добу Середньовіччя ніхто не жартував, бо думали, що це розгнівить Бога. Сміх вважали болячкою, яку наслав Сатана. Ближче до кінця XIV століття церква почала втрачати свою пріоритетність. Тому не дивно, що тоді ж з’явився “Декамерон” Джованні Боккаччо. Перший збірник новел переважно з жартами і трагікомедійними історіями. Багато середньовічних мемів, які ми зараз бачимо, були ілюстраціями до “Декамерона”. До речі, на Боккаччо ледь не наклали анафему за те, що він глузував над священниками, але за нього заступився Данте. Письменника від церкви так і не відлучили, хоча він був не проти. 

Портрет Джованні Боккаччо

“Декамерон” – не тільки перша збірка новел і не тільки перша книжка жартів, а твір, заснований на трагічних подіях. Епідемія чуми 1348 скосила пів Італії (Італії постійно не щастить із епідеміями):

 

Так от, минуло вже після благодатного втілення Сина Божого років тисяча триста й сорок вісім, коли в преславнім городі Флоренції прокинулася чумна моровиця; чи то вже була така дія планет небесних чи Господь за діла наші неправеднії напуст такий напустив на смертних, що почалася тая чума перед кількома роками у східних землях і, вигубивши там незчисленну силу живущих, посунула без угаву о краю в край, докотилася, на і лихо, й до Заходу. Не пособляли проти неї ні мудрість, ані  обачність людська, хоч місто було очищене од усякого бруду” (коронавірусе, це ти?)

 

Чума у Флоренції почалася “напровесні року вищеписаного проявлятися страшним і дивовижним способом” так само, як і в Україні (збіг?). Усенародних карантинів ніхто тоді не встановлював, тож розумні люди вирішили зробити це самостійно. І аби не було сумно на самоті та в ізоляції, флорентійці шукали собі друзів. Тіндера ще не вигадали, тож люди знайомилися в церквах. Так десятеро найкмітливіших молодих людей – себто, сім звичайних домогосподарок і три успішні адвокати – прийшли на побачення одночасно в костел. Вони надумали перебути чуму десять днів у заміському будинку однієї дівчини (середньовічні люди справді думали, що вірус зникне за цей короткий час)і вирушили в глибоке село. Ми не знаємо, чи вони брали з собою антисептики, але сподіваємося, що так.

Сім звичайних домогосподарок і три успішні адвокати переховуються від чуми

Одне одному вони розповідали історії – їх вийшло сто. Боккаччо вважають творцем жанру новели, бо до нього ніхто такого не писав. Якщо ви думаєте, що автор був настільки унікальним і працьовитим, що вигадав аж сто оповідок, то помиляєтеся. Боккаччо записував усі плітки, побутові анекдоти, смішні випадки з життя, які чув. “Декамерон” був середньовічною версією випуску ТСН. А також там багато переказів з інших літературних пам’яток – античних авторів, східних пісень, біблійних сюжетів. На нинішнього читача від усього цього тхне якоюсь архаїчністю, так само як і від надто докладних описів. Але в цьому є своєрідне стилістичне зачарування.

Як носити маску в Середньовіччі

Поки ми всі на карантині та ізоляції до квітня, пропонуємо прочитати “Декамерон” Боккаччо, щоб посміятися над середньовічними жартами та кумедними ситуаціями. Або ж зібратися в компанії та читати одне одному ці новели, які викликають сміх і сльози, й обговорювати. А цієї середи (18.03.20) у кав’ярні Sereda Vegan Point ми зберемося на схожий “Декамерон” обговорювати та ділитися враженнями від еротичної новели О. Кобилянської “Природа”. 

Вжахнутися від епідемії легко. Але й щоб не втратити глузд багато не треба. Альбер Камю каже, що достатньо стати екзистенціалістом. Бо чума – явище постійне, вона не зникає ніколи, а лише періодично з’являється. Доктор Ріє не панікував, бо мив руки 20 секунд, читаючи молитву, й обмазував себе антисептиком. А герої “Декамерону” вирішили зробити собі карантин і розважатися поки живі. Чи вони не вмерли, коли повернулися назад у Флоренцію, у творі не сказано, але ми будемо вірити, що за десять днів чума зникла. І наш коронавірус зникне.  

Олексій Гаврилюк

Published in Література