Матеріали з рубрики: любов

О, плачте небеса! Проливайте сльози! День нещастя настав! Сонце зробилося сердечком, і валентинками дощить! – саме так Данте і Петрарка писали би вірші, якби День святого Валентина вигадали в 13 столітті. На щастя, це проблеми сучасних людей. Митцям доводиться бути вигадливими (бо ж з валентикою не прийдеш) у день закоханих. Та й їхні любовні історії пікантніші за банальні троянди і цукерки. Розповідаємо, як покохатися на могилі матері без презерватива й не завагітніти, створити ідеальне сімейне життя (це не продовження попереднього) або вчинити інцест публічно й не загриміти за ґрати. Поки ви мудруєте, що робити зі своєю половинкою того страшного дня, самотня на Валентинів день редакція Пусто згадує дивні історії кохання в мистецтві.

 

Кохання по-паризьки

 

На початку 20 століття французка Колетт розлучилася з токсичним чоловіком, почала писати романи й виступати в кабаре Мулен Руж. Невдовзі стала успішною (не домогосподаркою) бізнес-леді. Її романи розкуповували швидше за мандарини взимку і багато з них зараз екранізовані (“Жіжі”, “Шері”, “Будь красивою і мовчи”). Вона стала поважною членкинею Гонкурівської премії, а також була номінована на Нобелівську в 1948 році. Тепер занотуйте маркетинговий хід Колетт:

  1. пишіть романи на заборонені теми;
  2. крутіться в інтелектуальних колах;
  3. кокетуйте з видавцями;
  4. кохайтеся з їхніми дружинами.

Ну, а ще дружня порада: тверезою танцюйте голяка на сцені – відмінний результат без переплат! Такою розпусницею була Колетт. Допоки Амур не проколов презерватив, і жінка не завагітніла від видавця. Довелося одружитися. “З ким не буває” – каже героїня одного роману письменниці.

 

Колетт

 

У видавця від першого шлюбу був восьмирічний син, але Колетт його ще вісім років майже не бачила, бо той навчався в ліцеї-інтернаті. Тоді вона написала бестселлер – роман “Шері” (“Cheri”) про 48-річну жінку і її 25-літнього коханця. Книга стала мега-популярною, тож коли пасинок закінчив навчання і повернувся додому, Колетт подарувала йому копію роману. І підписала англійською “For My CHERIshed Son” (“Моєму любому сину”). Попри вік, Колетт досі була привабливою кокеткою, спокусливо курила через мундштук й одного разу закинула ніжку пасинкові на коліна. Він не встояв. Вони покохалися. Тут якийсь фройдоподібний психоаналітик мав би всунути п’ять копійок, але ми йому не дамо (бо, власне, такий номінал вилучений з ужитку). Інцест – “З ким не буває”.

 

Колетт хизується своєю шведською стінкою

 

Мама й пасинок кохалися в усіх можливих місцях – на освітлених, заасфальтованих вулицях і під пам’ятниками, біля яких хтось чекає свою дівчину. Часом про них писали в жовтій пресі. Колетт залишалася успішною французькою письменницею початку 20 століття. За гонорари авторка їздила відпочивати за кордон і брала Бертрана (aka коханця). Через чотири роки, у 1923, чоловікові письменниці нарешті впало на голову яблуко і він сказав “Еврика!” (тугодум – “З ким не буває”). Був скандал і розлучення, але це не завадило Колетт і пасинкові публічно заявити про свої стосунки. Вони навіть одружилися, але через рік усе накрилося мідним баняком, бо жінка посивіла. 

 

Щоб бути популярною письменницею в Парижі першої половини 20 століття багато не потрібно. Всього-на-всього завести інтрижку з сином і написати про це роман-бестселлер. (Редакція Пусто не вчить поганому (інцестам – ні!), ми лише спонукаємо надіслати валентинку батькам).

 

Колетт і Бертран

 

Кохання по-сімейному

 

“У неї був величезний ніс з дивною горбинкою, яку навіть художник-академіст не перемалював би. І вуса – не пушок, який бабці відрощують на старості літ, коли їм нічим більше зайнятися, а реальні чорні вуса. Не думаю, що вона коли-небудь їх голила. Носила їх, як достоїнство. А вони їй відплати тим самим – коли вона посивіла, вуса ще не здавалися, залишалися смоляно-чорними “ – це не образ Фріди Кало (хоча міг би бути). Так Гертруда Стайн описувала кохання всього свого життя – Еліс Токлас. І ні, вона не була гобліном.

 

Любо, в тебе вуса

 

Коли ми говоримо про Втрачене покоління, ми могли б піти направо й пісню про Фіцджеральда завести, піти наліво – казку про Гемінґвея розказати. Але дива там: Еліс Токлас бродить. Вона народилася в Сан-Франциско у 1877 році. Була однією з перших жінок в Америці, які відвідували університет і вивчала історію мистецтв. У 1907 переїхала в Париж до друзів. Кілька годин після прибуття вони влаштували вечірку. Серед запрошених була Гертруда Стайн – ледь відома критикиня і меценатка, яка часом підгодовувала Пікассо. Молода й вусата (гаряча) інтелектуалка Еліс одразу закохалася: “Гертруда привертала всю мою увагу. Вона була як бронзовий ідол, одягнена в коричневий костюм, мала золотисто-каштанове волосся, спалене тосканським сонцем. А такого голосу я ще не чула – глибокий, повний, вельветовий”. Ну а Гертруда закохалася в неї і жили вони довго і щасливо. От і казочці кінець, а хто слухав – молодець.

 

Як виглядають здорові стосунки

 

Хоч інтелектуальне життя нагадує “Дім-2” (Стайн у ролі Собчак), це не причина думати, що все було так ідеально. Між Гертрудою і Еліс три роки тривало залицяння. Лесбійські стосунки тоді були незаконними, та й говорити про них ніхто не наважувався. Жінки обходилися натяками на сині панчохи під спідницями й згадками про кішечок англійською (“pussy” – див. у словнику). На загал Стайн і Токлас були близькими подругами, тож ніхто не здивувався, коли вони переїхали в спільний будинок у 1910 році. Поки Гертруда будувала кар’єру, Еліс займалася домогосподарством. Вони називали одна одну “Дружинонько” і “Містер Кадл-Вадл”. Жінки разом приймали гостей і культивували те, що зараз зветься “Втрачене покоління”. А коли Гертруда затримувалася ночами в кабінеті за письмом, Еліс лягала спати, не вимикаючи світла, й ставила на подушку дружини листа з любовними віршами. Вони кохали одна одну й жили разом до кінця життя. Стайн померла у 1946 році, а Токлас тільки через 20 років. У щоденниках вона писала, що це були її найсамотніші роки.

 

Ця історія присвячується тим, у кого не все так погано в сімейному житті, як у нас. Стайн і Токлас були ідеальним союзом – партнерським і інтелектуальним. Не всі ж історії кохання про страждання.

 

Весільна світлина

 

Кохання по-готичному

 

День святого Валентина – це не лише цукерки, квіти і червоні валентинки. Особливо на початку 19 століття. У добу романтизму – страшну епідемію (не одним коронавірусом), коли поети бачили весь світ у піщинці й кидалися з вікна, якщо їм відмовляли в любові. А ще вони обожнювали морок, потойбіччя і кладовища. Не диво, що там і кохалися.

 

Мері Шеллі була дочкою революційної феміністки, яка заклала фундамент англійському суфражистському руху ще наприкінці 18 століття – Мері Волстонкрафт (батьки явно не були оригінальні у виборі імені). При пологах мати померла, а батько ще раз одружився – уже пахне нещасливим дитинством і травмами (наше улюблене). Мері Шеллі довго тужила за матір’ю, яку вбила. Вона щодень приносила на її могилу квіти. Це було її улюблене місце для дитячих ігор. Коли підросла, дівчинка читала на могилі феміністичні та філософські трактати матері. А, подорослішавши, водила під цей пам’ятник парубків цілуватися і не тільки (тепер зрозуміло, звідки Президент взяв ідею для новорічної промови).

 

У 17 Мері закохалася в друга свого батька – поета Персі Шеллі. Він був одружений і до біса сексуальний. Виплекана на ідеях фемінізму, Мері вважала себе сильною і незалежною. Вона схопила Персі за комірець і привела на місце поховання матері. Того вечора кам’яною була не тільки могила.

 

Персі Шеллі, насправді, був не надто привабливий, то ми взяли картинку з фільма

 

Невдовзі вони таємно втекли до Парижа, а потім подорожували Європою. З ними ще була молодша сестра дівчини, з якою Персі кілька разів кохався, але це так – типово (“З ким не буває”). За два тижні у Швейцарії Мері написала “Франкенштейна”, який став класикою. Через рік вони повернулися до Англії. Лондонська інтеліґенція обливалася святою водою і хрестилася, коли бачила пару, але Персі і Мері на те не звертали уваги. Вони одружилися й були щасливі. Поки Персі у 1822 не втопився в морі, але це вже історія не для Дня святого Валентина.

 

Давай покохаємося на могилі моєї мами. Заодно познайомишся

 

Це не всі дивні історії кохання митців. Їх набагато більше – але ми обрали найпікантніші. Якщо ви раптом успішно переживете цьогорічну епідемію валентинок, радимо трохи натужитися й постаратися, щоб потрапити в наш список дивних історій кохання наступного року. А поки редакція Пусто скуповує серветки, щоб разом плакати під фільми для цього страшного дня.

Олексій Гаврилюк

Published in Література

У попередньому матеріалі ми вчилися творчо ненавидіти батьків, бажати їм смерти на ніч і дорікати в недофемінізмі. З ляпасів, криків і домашньої тиранії вийшли митці (занотуйте для виховання своїх майбутніх дітей). Але не тільки на таких інгредієнтах виростає творчість. Ще є любов. Безмежна, минуща, періодична, пряма і непряма та ще 50 відтінків, які відрізнить (не сімейна лікарка) хіба що сам митець. Розповідаємо, як, за що або просто так митці любили своїх батьків. 

 

Освіта

 

У дитинстві Вірджинія Вулф мріяла стати професоркою й розповідати студентам смішні історії. Разом зі своїми братами й сестрами вона відвідувала граматичну школу, де навчилася писати й читати. А ще рахувати, але їй це не знадобилося. Коли минуло чотири роки навчання, Вулф гадала, що продовжить студіювання в ліцеї, як усі хлопчики в сім’ї. Восени 1890 року їй не купили зошитів і ручок, тож письменниця запідозрила щось нечисте. Батько сказав, що дівчатам не потрібна освіта. Крім сліз і криків, десятирічна Вірджинія написала в домашній газеті, яку сама випускала щотижня, гнівливу рецензію на Леслі Стівена, себто свого батька. У ній вона засуджувала його великий ніс, який свідчив про великий снобізм. 

 

 
Тато: Дівчатам непотрібна освіта!
Вірджинія: Дідько!

 

Мама Вірджинії, хоч не була послідовницею фемінізму, переймалася схожими ідеями. Вона не хотіла обмежувати дочок інтелектуально, тому влаштувала їм ліцей удома. Жінка знала кілька мов – цьому й навчала. П’ять днів у тиждень з 9:00 по 13:00 Вірджинія разом із сестрою Ванессою вчили давньогрецьку, латинську і французьку. В обід грали в реґбі і крокет. А ввечері читали Гомера і Бальзака в оригіналі. Дівчата шаленіли від навчання й ковтали матеріали швидше, ніж їхні брати в реальних ліцеях (ми радимо швидко ковтати матеріали Пусто:). Вулф настільки добре знала давньогрецьку, що коли у 20 подорожувала Грецією, лякала мешканців “закляттями якоюсь древньою мовою, схожою на грецьку”.

 

Мати виховала доньок інтелектуалками, які часом втирали носа батькові, а той ще більше гнівався. За це Вірджинія обожнювала жінку, але та рідко проявляла відповідну любов. Мама була швидкою, строгою й не любила манірність. Вулф ніколи не залишалася з нею один на один, біля жінки завжди були друзі, шанувальники її краси, митці. Письменниця пам’ятає лише кілька моментів, коли лежала на колінах матері. Як розхристувалася на балконі її біла сукня, що сушилася. Звуки браслетів на маминих руках, які дзвеніли, коли та тихо заходила в кімнату перевірити, чи сплять діти. І як вона розповідала Вірджинії про свій перший шлюб, який закінчився трагічною смертю чоловіка. Мама письменниці часто усміхалася й жартувала, але зазвичай була сумна і задумана. Вулф обожнювала її.

 

 
У мами на колінцях

 

Вона померла від раку 5 квітня 1895 року, коли Вірджинії було 13. За день до цього, мама сказала письменниці: “Тримай спинку прямо, моя кізонько”. Вулф звинувачувала себе. За кілька тижнів до смерті Вірджинія хворіла вітрянкою, а мама її доглядала. Письменниця думала, що вона заразила жінку. Це стало параноєю й призвело до першої депресії і спроби самогубства. До 44 років письменницю мучив голос матері, який постійно звучав у голові. Лише коли Вірджинія втілила ту в образі місіс Ремзі з роману “На маяк”, нав’язливе “Тримай спинку прямо, моя кізонько” зникло. “Я написала книгу дуже швидко; і коли вона була закінчена, я перестала бути одержима мамою. Я більше не чую її голос”.

 

Немає печальнішої історії на світі, ніж історія про Вірджинію і маму (або є, але речення хороше вийшло). У багатьох романах письменниці є постать жінки, які характером чи зовнішністю нагадують її матір. І в приватному житті Вулф шукала ту, яка була б схожа на неї. 

 

 
Вулф у 30 носила стару мамину сукню

Турбота

 

Енді Воргол був наймолодшою дитиною в сім’ї – уся увага була його. Хлопець звик, що за ним доглядають, тож не навчився робити це самостійно. А ще Енді багато хворів – мама постійно трясла коло нього градусники і компреси. Сім’я жила бідно,  телевізора не було, тому Джулії доводилося розважати хлопця тим, що у неї було. Вони разом малювали котиків та янголів і вигадували про них історії. Так з’явилася книга ілюстрацій молодого Воргола “25 котів на ім’я Сем і одна синя кішечка”. Стиль малювання Джулії дуже вплинув на митця – він його перейняв, тому досі важко відрізнити дитячі малюнки Воргола від його матері. Вони були на яскравих кольорових папірцях, що потім стало частиною творчости Енді. Іншим заняттям були відвідини православної церкви. Це був щонедільний ритуал, який міг розтягуватися на пів дня. У дорослому віці Воргол також відвідував церкви, але у вівторок або в середу по обіді. Він заходив. Сидів 15 хвилин. Виходив.

 
Усі коти на ім'я Сем

 

Брати Енді були набагато старші за нього, швидко одружилися й переїхали з сімейного гнізда. Чоловік Джулії давно помер. А молодий амбіційний Енді у 1952 переїхав до Нью-Йорку. Воргол не знав, як користуватися пилососом, сковорідки його лякали до вереску, а вигляд пральної машини викликав сироти по шкірі й холодний піт. Жінка довго не витримала на самоті й подзвонила синові. Сказала, що в неї серце крається за нього. А ще запропонувала стати його домогосподинею. Так вони жили разом у нью-йоркських квартирах (зазвичай підвалах) до 1970 року. Джулія вважала: щоб Енді став успішним, йому потрібно думати тільки про мистецтво, а не макарони й білизну – ну, і як нагодувати кота: у будинку їх було незліченна кількість, усіх звали Сем.

 

Джулія народилася в кінці 19 століття в Австро-Угорському селі. Співала, вишила, малювала писанки і робила інші звичні для слов’янських незаможних дівчат речі. Коли вона переїхала в 1920 з чоловіком у США, там люди дивувалися з таких талантів. Цим і заробляла. Найбільше купували її каліграфічні роботи – листівки з котиками і янголами, навіть попри те, що жінка погано знала англійську й часто робила помилки. У 1957 році вона створила ілюстровану книжку “Святі коти” і підписала “Мама Енді Воргола”. За цим іменем жінку знали в дизайнерських колах, бо невдовзі її нагородили премією Американської Академії Графічного Мистецтва за альбом “Історія місячного собаки”. 

 

 
Мама готує для сина

 

Джулія ніколи не вважала себе мисткинею, попри всі нагороди й визнання публіки. Як пригадують друзі Воргола, які часто навідувалися до їхньої з матір’ю квартири, вона була простою жінкою в яскравих сукнях до коліна, з сивим волоссям, окулярами і з гумором. Мама завжди хотіла залишатися в тіні Енді, бо думала, що він – справжній талант. Натомість Воргол її обожнював й довіряв її смакові. Джулія віддавала все, що мала. А коли постаріла й не могла більше виконувати хатню роботу, Енді винайняв прибиральницю. Для неї це був шок і зрада. Мама зрозуміла натяк сина, що вона більше йому не потрібна. У 1971 Джулія переїхала назад у Пітсбург, де провела більшу частину життя, і померла через рік.

 

Між Енді і нею була любов, яка виражалася мовчанням або нікому незрозумілими фразами “Я тебе люблю” (словацькою). Але чи насправді митець любив маму не лише як домогосподиню, ми не знаємо. Воргол відомий своїми інтерв’ю, в яких завжди відповідає одним словом або брехнею. Тож ми ніколи не дізнаємося, що було правдою. А може, все сказане лише плітки.

 
Мама годує сина

Не тільки ці два митці любили (або принаймні робили вигляд) своїх батьків. З цього почуття також можна творити – особливо, якщо за вас мама готує макарони й пере одяг, щоб ви стали успішні. Тож, щоб стати талановитим митцем, ось рецепт:

  1. Змусьте батьків навчити вас древнім мовам.
  2. Малюйте з ними котиків і янголів.
  3. Заразіть їх вітрянкою, щоб ненароком вбити.

3.1. Страждайте потім усе життя.

  1. Сприймайте їх, як домогосподинь.
  2. Цінуйте, поки батьки є.

 

Олексій Гаврилюк

Published in Інше

Що таке здорові стосунки? З такими питаннями точно не до митців-геніїв. Вони люблять безбожно сваритися, залишати дружин без грошей, змінювати партнерок, як рукавички (чи котів) і поводитися, мов діти. Антуан де Сент-Екзюпері не був винятком. Він погрожував дружині втопити її в літаку, ненавидів заштопані шкарпетки й кохав так, що зробив своєю трояндою в “Маленькому принці”.  А вона мріяла про постіль кольору його крові, втікала з дому на кілька діб і забороняла чоловіку входити до спальні, поки той не закінчить роботу. Розповідаємо (не)корисні поради від Антуана де Сент-Екзюпері про те, як розпочати бурхливі (і не зовсім здорові) стосунки.

f39c5d1dd4efb4476acb4d2a8925f715
Антуан та Консуело ніжно обіймаються й думають, як вбити одне одного

Обирайте правильну дівчину

З перчиком. Або із двома мертвими колишніми. Ідеалом Екзюпері були високі блондинки. Однак, коли він побачив низеньку темноволосу “чорну вдову” Консуело, то встояти не зміг. Та й взагалі, як не закохатися в жінку, яка у 29 могла похизуватися двома шлюбами, які закінчилися фатально для чоловіків? Мрія, а не дівчина. Вперше Консуело вийшла заміж за мексиканця Рікардо Карденаса, із яким згодом трапився нещасний випадок на залізниці. Її другий коханий – письменник Енріке-Гомер Карільйо – помер від інсульту. Втім, він залишив дружині великі статки й маєток у Буенос-Айресі. Так вона стала громадянкою Аргентини, країни, де познайомилася з Екзюпері.

consuelo_en_1942_à_montréal
"Чорна вдова" Консуело

Консуело була повною протилежністю Антуана. Він – спокійний і дещо розсіяний. Вона – гаряча, хаотична, бурхлива і схожа на маленьке (лише через зріст) торнадо. Письменник називав її “крихітним сальвадорським вулканом”.

Спробуйте ефектно познайомитися

antoine--644x362
Екзюпері пікапить жінок своїм літаком

Наприклад, затягніть її на літак, погрожуйте смертю, поцілуйте, а тоді читайте свої рукописи всю ніч. Незвичайне перше враження гарантоване! Антуан і Консуело познайомилися 1930 року. Він запропонував їй показати зорі зі свого літака, а вона не хотіла, тому що боялася висоти. Але, коли чоловік тягне тебе за пальто, вибирати не доводиться. Спершу Антуан спробував підкорити Консуело своїми вміннями і показав кілька акробатичних трюків на літаку. А тоді, зрозумівши, що йому не вдалося, пообіцяв втопити їх, якщо Консуело його не поцілує. Жінка була впевнена, що він псих і погодилася. Після польоту вона настільки втомилася й перехвилювалася, що сил зовсім не мала. Тому Антуан aka псих aka майстер пікапу відніс Консуело до своєї квартири й читав їй рукописи, доки та не заснула.

Пересваріться зі всіма через свої нові стосунки

І з дівчиною також. Близькі переконували Антуана, що Консуело йому не пара. Вона божевільна, запальна, ексцентрична й доведе його до сказу. Та, можливо, письменник лише цього й хотів? Спокійний шлюб, у якому дружина зашиває йому шкарпетки, здавався Екзюпері нещасним. Його стосунки з Консуело були сповнені нервів, злості й палкого кохання. Він пішов навіть проти волі матері, яка до останнього вмовляла сина не одружуватися. Дівчина, натомість, сварилася із ним, адже він вкотре переносив дату весілля. Зрештою, Екзюпері взяв її за руку й потягнув до мерії Буенос-Айресу, аби зареєструвати шлюб. В останній момент Антуан розридався й сказав, що не хоче робити це без своєї родини. Консуело викрикнула, що не вийде заміж за чоловіка, який плаче. Сльози сльозами, але Антуан і Консуело згодом таки одружилися у Франції.

s30c-109061516400 Консуело й Антуан нарешті одружилися

Пам’ятайте, що бажання вбити одне одного додає шлюбу пристрасті

Консуело казала Антуанові, що мріє придбати темно-червоні простині на ліжко, щоб зарізати його там. Чим не палка жінка? На це ж ліжко вона іноді його не впускала. Насправді, Консуело багато в чому допомогла творчості чоловіка, і не лише в ролі музи. Вона не дозволяла Антуанові заходити до спальні, доки той не просував під дверима 5-6 сторінок свіжого рукопису роману “Новий політ”. Вони домовилися про вільні стосунки: обидвоє мали коханців і обидвоє страшенно одне одного ревнували. Сварилися, дряпалися і… Цілувалися. У неї були вибухи агресії, вона втікала з дому на кілька днів, але все одно поверталася. Коли 1944 року Антуан пропав безвісти, Консуело продовжувала писати йому листи й запевняла, що чує його кроки і дихання в будинку.

d7t55-consuelo_et_saint_ex
"Люба, то ти вже купила постіль кольору моєї крові?"

Станьте для неї принцом на білому коні

Чи, принаймні, присвятіть їй книгу про принца. Попри всі сварки, ненависть та агресію, Антуан увіковічнив Консуело в одному із основних образів своєї найвідомішої роботи. Вона – Троянда, яку ніжно оберігає Маленький Принц.

«Тоді я ще нічого не розумів! Треба було зважати не на слова, а на дії. Вона впоювала мене своїм ароматом, ряхтіла, як сонце. То чом би я мав від неї тікати? Адже за тими її нелукавими хитрощами я мав би вгадати ніжність. Квіти-бо такі свавільні! Але я був занадто молодий, щоб уміти любити.»

Уривок з «Маленького принца»

Ми не радимо плекати бажання вбивства, аби додати пристрасті стосункам. Погрожувати когось втопити за поцілунок також. Хтось каже, що життя з Консуело було и найбільшою трагедією Екзюпері, хтось – що без неї не було б ані письменника, ані його творчості. Ми лише рекомендуємо перечитати “Маленького принца” й менше дослухатися до наших інструкцій.

Тетяна Кулик

Published in Література