Матеріали з рубрики: маяк

Восени ми радили у межах ІІІ Київського тижня кінокритики подивитись монохромний горор "Маяк" Роберта Еґґерса. Сподіваємося, що ви нас послухали, але не прокляли, як головні герої один одного. Якщо від середини фільму ви запитували себе “Що це було”, а в кінці “Що це, в біса, сталося?”, ділимося здогадками та спробуємо наштовхнути на ймовірну розв'язку фіналу. 

ОБЕРЕЖНО, СПОЙЛЕРИ!

Мітологія

Ключем до розуміння “Маяка” є мітологія, байки та фольклор, з яких для Еґґерса починається його кінематограф. У цій стрічці режисер створює алюзії на дві грецькі мітологічні постаті — Протея та Прометея.

Протей — син Посейдона і Фетіди, морське божество. За епосом, жив на острові Фарос, мав дар віщування і здатність перетворюватися в тварин і  різноманітні речі. Прометей ж у грецькій мітології добрий син титана Япета й німфи Фетіди. Викрав з Олімпу вогонь і передав його людям, за що був увʼязнений богами. Протей був споконвічним хранителем знань, який знав усе, що можна знати, але ненавидів ділитися цим знанням. Прометей, з іншого боку, був гуманним і дав людям вогонь, за що Зевс наказав прикувати його до скелі, куди щодня прилітав орел, щоб клювати титана. І хоч немає жодного міту про Протея і Прометея, Еґґерс в інтерв’ю сказав: “Так, вони ніколи не зустрічались у мітах, але, здається, саме це відбувається у фільмі”.

Мітологічні відсилки “Маяка” легко читаються: молодий Томас (герой Паттінсона) протистоїть "богу" (у фільмі це морське божество – Протей, який на кілька секунд показує своє справжнє обличчя молодому Томасу), піднімається по спіральних сходинках маяка, ніби на Олімп і смакує заборонене світло. За це потім відплачує так, як Прометей. Еґґерс зазначав, що остаточний образ Томаса натхненний Жаном Дельвілем, бельгійським художником-символістом, чия картина “Прометей” зображує крадіжку вогню, як щось красиве, сумне, і навіть сексуальне. От вам і короткий опис фільму.

Символізм

У цій історії про двох чоловіків, які борються зі своїми справжніми ідентичностями злодіїв і вбивць всередині гігантського фалоса (так, це ми про маяк), кожна друга хвилина може похвалитись якимось символом, який побачите саме ви й інтерпретуєте по-своєму — вбивство чайки, дерев'яна фігурка русалки, справжня русалка. Але конкретного означення основного символу, того, що побачив молодший Томас, коли нарешті дістався вершини маяка, немає. 

Чайки, наприклад, символізують свободу, а також, за морськими повір’ями, є душами моряків, які загинули на морі. Вважається, що вони наділені голосним клекотінням — щоб сповіщати живих моряків про наближення суші. Старший Томас попереджав, що вбити чайку до великої біди, проте герой Паттінсона у пориві гніву таки розтрощив одну об каміння. І зовсім, як Адам, який з'їв заборонений плід, розпочавши цим перший виток страждань людства, герой Паттінсона накликав біду і з того моменту божевільні події у фільмі розвиваються швидше.

Впродовж фільму, визираючи з туману, маяк нагадує про прагнення людства прорватися за грань: закрити на планеті всі білі плями, подолати земне тяжіння, освоїти космос. Про це також згодом згадує і молодший Томас, коли розповідає: що далі в океані маяк, то більше грошей помічнику наглядача обіцяно, тобто що далі, то більше доступу до знання, але і більша небезпека. 

Кульгавий старий моряк Томас (Томас-старший — це герой Дефо), який розказує морські байки, охороняє доступ до маяка, як зіницю ока. Герой Паттінсона вимушений мити підлогу, виносити горщики з сечею, фарбувати маяк і займатися іншою чорною роботою, з кожним днем ​​все більше вірить у неймовірні властивості маяка. Він внутрішньо тягнеться до нього, як метелик до світла, як дитина до того, що найбільше забороняють. 

Інтерпретація фіналу

Одна з наших улюблених теорій полягає в тому, що Томас-молодший і старший — одна і та ж людина, яка проходить нескінченний цикл, людина, яка заново переживає свої минулі помилки. На це наштовхує звук зламаної ноги молодшого Томаса, коли той падає з вежі маяка, і кульгавість старого Томаса. Збіг імен. Деградація образу Паттінсона, який зі збільшенням кількости спожитого алкоголю уподібнюється в манері розмови до образу Дефо. Мить ж, коли Томас-молодший падає по спіралі сходинок нагадує про циклічність життя, і відразу згадується ніцшеанське "час – це пласке коло", що лиш підтверджує теорію. 

Іншою можливою інтерпретацією є те, що старий наглядач Томас – людське уособлення маяка, а не справжня людина. Можливо, Паттінсон вже давно працює на маяку сам, далеко від живих людей і цивілізації, тож маяк став йому за друга, ворога, співрозмовника та товариша по чарці. Морські теревені старого Томаса звучать як буботіння в голові Паттінсона, а статевий акт з русалкою лише доводить його божевільність. Теорія підтверджується кадром, де оголені чоловіки завмерли в дивній позі, а з очей Дефо, що велично стоїть над Паттінсоном, сяє світло – зовсім як із маяка. 

Хоча неоднозначність і недомовки “Маяка” піддаються різного роду метафоричним глибоким прочитанням, є також кілька прямолінійних інтерпретацій. Наприклад, що Томас-молодший втратив розум, чекаючи на свій корабель у великій бурі, тому більшість з того, що відбувається після п’яної ночі, відбувається в його голові. 

Посилання на інших митців

«Маяк» стилізований під фільми початку ХХ століття з відсилками до німецького експресіонізму (наприклад, «Кабінету доктора Калігарі»).  Еґґерс навіть використовує автентичне співвідношення сторін кадру 1.19:1, яке створює необхідне фільму про замкнутий простір відчуття клаустрофобії. Багато що в ньому також натхненне образотворчим мистецтвом:  гравюрами Альбрехта Дюрера, а також картинами модерніста Саші Шнайдера. Зокрема, нашу другу теорію інтерпретації фіналу фільму ілюструє гравюра «Гіпноз» (1904).

З перших кадрів відчувається, що «Маяк» натхненний поетикою Едгара По і його похмурими новелами. Брат режисера і сценарист Макс Еґґерс адаптував однойменне оповідання письменника, який той не закінчив через смерть у 1849 році. 

Роберт також згадав про свою дебютну кінокартину “Відьма” в контексті Салему, де Томас-старший ніби-то мав сексуальні пригоди. 

Протягом фільму згадується і культовий “Психо” (1960) Гічкока, коли на весь екран показане око, розширене від страху, і фільми Йоргоса Лантімоса, через вміння змусити глядача затамувати подих від страху без страшних кадрів на екрані. Складно не впізнати також стрічку “Сяйво” — головні герої так само божеволіють в закритому стихією просторі та бігають з сокирою.

Ми не розказували про геніальну гру світлом, що створює особливу атмосферу горору, чи талановитість акторів, які сваряться та говорять, ніби і справді божеволіють на тому маяку. Це все, здається, і так лежить на поверхні для невибагливого глядача. Еґґерс залишив багато простору для здогадок та інтерпретацій – в цьому справжня краса стрічки “Маяк”, яку ми не могли залишити осторонь. 

Ангеліна Шевчук